3. Валютно-фінансові умови при здійсненні операцій, що мають ознаки кредитування

Особливості механізму фінансування лізингу

Лізингові операції близькі до кредитних операцій. Але вони від­різняються від кредиту тим, що після закінчення строку лізингу та сплати усієї обумовленої суми контракту об’єкт лізингу залишається власністю лізингодавця, якщо за контрактом не передбачається інше, тобто не передбачається викуп об’єкта лізингу за залишковою вартіс­тю або передача у власність лізингоотримувачу. Слід пам’ятати, що при кредиті банк лишає за собою право власності на об’єкт.

При лізингу контракт укладається на повну вартість обладнання, транспортних засобів тощо і лізингові платежі починаються після їх постачання лізингоотримувачу (орендарю) або пізніше. Таким чином, лізинг припускає відразу 100% кредитування, а при довгостроковому кредитуванні для купівлі устаткування підприємство сплачує аванс за рахунок власних коштів, який становить 15-20% вартості контракту.

Лізингова угода надає можливість виробити зручну для покупця схему фінансування. Лізингові платежі не мають обмежених термінів (бувають щомісячними, щоквартальними) і розмірів погашення (су­ми платежів бувають різні). Ставка може бути фіксованою або плава­ючою. В окремих випадках погашення відбувається після одержання виторгу від реалізації товарів, які зроблені на устаткуванні, узятому в лізинг, а іноді може бути компенсоване зустрічною поставкою, що дає змогу обновити виробничі фонди.

Платежі за лізингом здійснюються із суми прибутку від вико­ристовуваного устаткування і відносяться на витрати виробництва. Вони не підлягають оподаткуванню, оскільки є орендною платою, а це знижує в орендаря оподаткований прибуток.

Сума платежів за лізингом фіксується під час підписання до­говору. Вона не залежить від коливань валютного курсу і змін бан­ківського відсотка для довгострокового кредитування.

До складу лізингових платежів входять:

• сума відшкодування частки вартості об’єкта лізингу, яка амор­тизується протягом строку внесення лізингового платежу;

• сума, що сплачується лізингодавцеві як відсоток за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

• винагорода лізингодавцеві за отримане в лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів за договором страхування, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

При здійсненні лізингових угод лізингоотримувач одержує по­даткові пільги країни-лізингодавця.

Платіжні умови при здійсненні фінансового лізингу

Лізингові платежі — це оплата за виробниче використання об’єкта угоди. Існують різноманітні види лізингових платежів.

1. Фіксована загальна сума лізингового платежу. Вона узгоджу­ється сторонами та виплачується в установленому у лізинговому до­говорі порядку. Складається графік платежів, у якому вказується, що перший платіж здійснюється у день прийняття, а потім періодично (щомісячно, щоквартально). У лізинговому контракті може бути умова щодо можливих змін лізингових платежів (наприклад, при зростанні покупної ціни об’єкту угоди до його фактичної прийомки, при зростанні або запровадженні нового мита чи зборів).

2. Платіж авансом, за якого лізингоотримувач надає лізинговій фірмі аванс або внесок у розмірі 15-20% покупної вартості об’єкта лізингової угоди при підписанні контракту, а решта (80-85%) сплачується після підписання протоколу прийомки або протягом 3-5 років щоквартально.

3. Мінімальна лізингова плата. Це сума платежів у перебігу стро­ку оренди, яку повинен сплатити лізингоотримувач, плюс сума, яку останній повинен сплатити, якщо він має намір придбати лізинговий об’єкт після закінчення строку договору.

4. Невизначена орендна плата, яка установлюється не фіксованою сумою, а на визначеній основі, тобто у відсотках від обсягу реалізації, суми використаних коштів, індексів цін, ринкових ставок позичково­го відсотка.

Способи лізингових платежів установлюються в контракті. Платежі бувають двох видів: одноразові та періодичні.

Одноразові платежі здійснюються, як правило, після підписання сторонами протоколу прийомки. Вони передбачають фінансування угоди тільки в період виконання постачальником договора купівлі- продажу або наряду на постачання.

Періодичні платежі бувають:

• однаковими за розмірами протягом усього строку оренди;

• із розмірами внесків, які зростають;

• із розмірами внесків, які зменшуються;

• із визначеним первісним внеском (авансом);

• із прискореними платежами, коли лізингоотримувач погашає свою заборгованість у більшій частині в перші роки експлуатації устаткування, коли витрати на догляд за обладнанням невеликі.

При здійсненні фінансового лізингу всі виплати на утримання об’єкта лізингу, пов’язані з його страхуванням, експлуатацією, техніч­ним обслуговуванням і ремонтом несе лізингоотримувач, якщо інше не передбачено договором лізингу.

Платіжні умови при здійсненні оперативного лізингу

Умови платежу за лізинговим контрактом на оперативний лізинг установлюють форму та розмір орендної плати. Орендна плата уста­новлюється на такому рівні, щоб її загальна сума була вищою за ціну, за якою можна купити устаткування на звичайних комерційних умо­вах. Орендна плата розраховується із повної ціни машин та обладнан­ня (включаючи податки та мита) із урахуванням витрат на технічне обслуговування та ремонт устаткування.

Форма орендної плати може бути такою:

• постійна ставка на весь строк дії орендного договору;

• ставка, яка прогресивно знижується залежно від тривалості терміну договору.

Рівень ставок орендної плати залежить від строку оренди, умов платежу, кредитоспроможності клієнта, тривалих зв’язків з ним, умов експлуатації машин та устаткування, географічного місця зна­ходження лізингодавця, рівня банківського відсотка, характеру оподаткування, фінансових можливостей фірми-лізингодавця, стану ринку устаткування, яке орендується.

Періодичність внеску орендних платежів залежить від строку договору. Вона може бути щомісячною, щоквартальною, піврічною,

229

річною. Якщо термін оренди менший ніж місяць, то лізингодавець вимагає, як правило, від лізингоотримувача внесок усієї плати на мо­мент підписання договору.

Якщо застосовуються авансові платежі, тоді аванс може збиратися у формі гарантійного внеску і становити суму орендних внесків за декіль­ка місяців або кварталів. При оренді, що не потребує первісного внеску, строк першого платежу звичайно настає після введення орендованого устаткування в експлуатацію. Це дає змогу лізингоотримувачу розраху­ватися з лізингодавцем поточною продукцією або шляхом відрахування частин прибутку, яку одержує від використання об’єкта оренди.

У разі здійснення оперативного лізингу усі витрати на утримання об’єкта лізингу, крім витрат, пов’язаних з його експлуатацією і онов­ленням використовуваних матеріалів, несе лізингодавець, якщо інше не передбачено договором лізингу.

Платіжні умови при здійсненні договору факторингу

Факторинг — це посередницька фінансова операція, яка пов’язана з поступкою посередникові (фактору) кредитором (експортером) неопла- чених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, послуги і, відповідно, права одержання платежу за ними за раху­нок сум, які стягуються з боржника (імпортера) за платіжними докумен­тами. Таким чином, факторинг являє собою купівлю фактором (факто­ринговою компанією, факторинговим відділом банку) у постачальника комерційних рахунків з негайною оплатою їх постачальникові.

Фактор може оплатити рахунок також достроково або в момент настання терміну платежу.

Зазвичай банк оплачує одноразово 80-90% вартості рахунка- фактури, а 10-20% — це резерв, який буде повернуто після погашен­ня імпортером усієї суми боргу.

Отже, банк, придбавши права на стягнення боргу, стає власником неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їхньої несплати. Фактор приймає фінансовий ризик, оскільки не має можливості пред’явити регресивну вимогу до постачальника, і тому одержує пра­во на оплату фінансових послуг.

У договорі про факторинг, який укладається між експортером- постачальником товару (послуг) та фактором, визначається вартість факторингових послуг. Вона складається з двох частин: комісії за об­слуговування та вартості кредитування постачальника, тобто авансу­вання його до моменту строку оплати рахунка клієнтом.

Банк визначає максимальну (граничну) суму за операціями фак­торингу, в межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися без ризику неотримання платежу. У договорі про фак­торинг зазначається узгоджений засіб розрахунку граничної суми та окреслені умови здійснення платежу на користь постачальника.

У випадку, якщо боржник здійснив платіж фактору та не одержав товарів або одержав товари, які не відповідають умовам договору, то він не може стягувати суми, які сплатив, з фактора. Але він має право пред’явити вимоги до постачальника. Боржник може стягувати спла­чену суму з фактора у двох випадках:

• якщо боржник сплатив фактору, але фактор не сплатив поста­чальнику;

• якщо фактор сплатив постачальнику, знаючи про факт неви­конання постачальником своїх зобов’язань перед боржником.

Платіжні умови при здійсненні форфейтингових операцій

Форфейтинг — це кредитування експортера шляхом придбання векселів або інших боргових вимог.

Форфейтингова операція схожа на операцію факторинг, але не є одноразовою операцією.

Форфейтування зазначає купівлю зобов’язань, погашення яких припадає на будь-який час у майбутньому і які виникають у процесі постачання товарів і послуг без обернення на будь-якого попереднього боржника. Здійснення операції форфейтингу передбачає, що експортер виконав свої зобов’язання за контрактом і прагне інкасувати розрахун­кові документи імпортера шляхом їх продажу, щоб отримати готівкові кошти. Таким чином, продавцем векселя, що форфейтується, є експор­тер, який акцептує його у вигляді платежу за товари та послуги.

Покупцями (форфейтерами) стають банк або спеціалізована фірма. Вони беруть на себе всі комерційні ризики, пов’язані з неплатоспроможніс­тю імпортерів, без права регресу (обернення) документів на експортера.

Якщо імпортер не має бездоганної репутації, то форфейтер вимагає в банку країни-імпортера гарантію у формі авалю^I або безумовну та безвід­кличну гарантію за борговими зобов’язаннями, які він хоче придбати.

Форфейтер під час купівлі боргових вимог (векселів) відраховує відсотки за весь термін, на який вони виписані (дисконтує векселі). Експортер перетворює тим самим кредитну операцію за торговою угодою на операцію з готівкою.

Витрати по форфейтуванню складаються з :

• витрат по одержанню банківської гарантії або авалю по векселю;

• премії за політичний ризик;

• витрат на мобілізацію грошових коштів, які залежать від ста­вок процентів на євроринку;

• управлінських витрат;

• комісії форфейтера, яка є різницею в часі між укладенням уго­ди та наданням документів.

Форфейтинг, як правило, застосовується під час продажу машин та устаткування. Контракти на продаж є середньо- та довгостроковими і укла­даються на великі суми (середня сума контракту становить 1-2 млн дол.).

Семінар № 11. Валютно-фінансові умови зовнішньоторговельних контрактів та при здійсненні операцій, які мають ознаки кредитування

Мета й завдання заняття: визначити механізм здійснення між­народних розрахунків за документарними та не документарними формами,висвітлити особливості валютних та платіжних умов кон­трактів за різними видами ЗЕД підприємств.

План

1. Особливості розрахунків у сфері ЗЕД.

2. Механізм здійснення міжнародних розрахунків за допомогою акредитива та інкасо.

3. Недокументарні форми розрахунків.

4. Загальні валютно-фінансові умови зовнішньоторговельних кон трактів.

5. Специфіка валютно-фінансових умов контрактів за різними видами ЗЕД.

Ключові поняття

Міжнародні розрахунки, документарні та недокументарні форми розрахунків, інкасо, акредитив, банківський переказ, авансові плате­жі, чек, вексель, відкритий рахунок, пластикові картки, валюта ціни, валюта платежу, контрактні ціни, індикативні ціни, валютно-цінові застереження, цінові знижки, бартер, давальницька сировина, постав­ка комплектного обладнання, ліцензійна угода, підрядний контракт, лізинг, факторинг, форфейтинг.

Проблемно-пошукові запитання

1. Які форми платежу найчастіше використовуються у міжнарод­ній торгівлі?

2. Яка роль колективних валют і золота у міжнародних розрахунках?

3. Яка процедура здійснення акредитивної операції згідно з Уні­фікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, розробленими МТП?

4. Яка процедура здійснення інкасової операції згідно з Уніфі­кованими правилами по інкасо, розробленими МТП?

5. Які міжнародні правові документи регламентують недокумен- тарні форми розрахунків?

6. У чому значення міжнародних правових документів, що регла­ментують форми розрахунків?

7. Які українські правові акти регламентують валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних контрактів і в чому їхня сутність?

Щ Теми доповідей і рефератів

1. Удосконалення системи міжнародних банківських розрахунків у сучасних умовах.

2. Ризики при здійсненні міжнародних розрахунків.

3. Методи управління ризиками при здійсненні міжнародних роз­рахунків

4. Фактори, що сприяють поширенню платіжних карток у світі.

5. Сучасний стан та перспективи участі українських банків у між­народних карткових платіжних системах.

Література: 7; 10; 17; 24; 27; 39; 41; 42; 51; 54; 59.

ґ Змістовний модуль 12 Л

Страхування ^ у зовнішньоекономічній діяльності ^

1. Сутність страхування у ЗЕД.

2. Особливості страхування при зовнішньоторговельній моде­лі ЗЕД підприємства.

3. Особливості страхування при виробничо-інвестиційній мо­делі ЗЕД підприємства.

4. Перестрахування ризиків у ЗЕД.

У дванадцятому змістовному модулі розглядається специфіка страхування та перестрахування у ЗЕД підприємств. Основний на­голос робиться на з’ясуванні особливостей страхових випадків при двох моделях ЗЕД підприємств.