Тема 11. Валютно-фінансові відносини підприємств з іноземними партнерами

1. Розрахунки у зед підприємства

Сутність та особливості розрахунків у сфері ЗЕД

Усі види ЗЕД пов’язані з міжнародними розрахунками.

Міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошови­ми вимогами та зобов’язаннями, що виникають між юридичними та фізичними особами різних країн у процесі їхньої діяльності у світо- господарській сфері.

Природа міжнародних розрахунків та їхньої організація пов’язані з розвитком та інтернаціоналізацією товарного виробництва , яке є чинником руху власності у міжнародному обігу через незбігання ча­су виробництва, реалізації і оплати товару, а також територіальними особливостями ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки із зовнішньої тор­гівлі товарами (звичайні товари, товари для подальшого оброблення, ремонт товарів, придбання товарів у портах транспортними устано­вами тощо) та послугами (транспортні послуги, поїздки, зв’язок, бу­дівництво, страхування, фінансові, комп’ютерні та особисті послуги), які роблять резиденти нерезидентам та навпаки, а також некомерцій- них операцій, кредитів, позик, руху капіталів між країнами.

Переважна частина міжнародних розрахунків здійснюється у процесі міжнародних торговельних відносин.Міжнародні розрахунки у зв’язку з рухом капіталу пов’язані з функціонуванням фінансових ринків, з рухом цінних паперів як у формі прямих, так і портфельних інвестицій.

Отже, міжнародні розрахунки — це:

1. комерційні платежі за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами й окреми­ми особами різних країн, пов’язані зі світовою торгівлею, міжнарод­ним кредитом і прямими зарубіжними інвестиціями;

2. некомерційні платежі, пов’язані з перевезенням пасажирів, страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон тощо.

Міжнародні розрахунки бувають двосторонніми, коли вони здій­снюються між двома країнами, або багатосторонніми, коли суми, ви­ручені від реалізації товарів в одній країні, використовуються для платежів третім країнам.

Більшість міжнародних розрахунків здійснюється в порядку без­готівкових розрахунків, через банки різних країн, які підтримують взаємні кореспондентські зв’язки, тобто відкривають один одному рахунки, зберігають на них грошові кошти у відповідній валюті і ви­конують платіжні та інші доручення на засадах взаємності. Робиться це так: банк у країні імпортера списує суму платежу з рахунка свого клієнта та зараховує її (або еквівалент в іноземній валюті) на рахунок іноземного банку - кореспондента, а банк у країні експортера спи­сує цю суму з рахунку кореспондента та зараховує її на рахунок свого клієнта, що експортував свій товар.

Платежі готівкою з міжнародних розрахунків виконуються в основному під час подорожей за кордон делегацій, туристів або при­ватних осіб, які обмінюють у банках валюту своєї країни на відповід­ну іноземну валюту.

На стан платіжних розрахунків комплексно впливають численні чинники:

• економічні та політичні відносини між країнами;

• становище країни на товарних і грошових ринках;

• ступінь використання та ефективність державних заходів що­до зовнішньоекономічного регулювання;

• міжнародні торговельні правила і звичаї;

• регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;

• відмінності в темпах інфляції в різних країнах;

• стан платіжного балансу;

• банківська практика;

• умови зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод;

• конвертованість валют тощо.

Особливості міжнародних розрахунків полягають у такому:

1. Імпортери та експортери, їхні банки вступають до певних відо­соблених від зовнішньоекономічного контракту відносин, пов’язаних з пересилкою, обробкою товаророзпорядчих і платіжних документів, із здійсненням платежу. Обсяг зобов’язань і розподіл відповідальнос­ті між ними залежать від конкретної форми розрахунків.

2. Міжнародні розрахунки регулюються національними норма­тивними та законодавчими актами, міжнародними банківськими правилами та звичаями.

3. Міжнародні розрахунки є об’єктом уніфікації. Це зумовлено процесом інтернаціоналізації господарських зв’язків, універсаліза­цією банківських операцій. Наприклад, уніфікація вексельного за­конодавства, Уніфіковані правила для документарних акредитиву та інкасо, Правила щодо контрактних гарантій тощо.

4. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних до­кументів.

5. Міжнародні розрахунки здійснюються у різних валютах, а від­так, по-перше, на їхню ефективність впливає динаміка валютних курсів; по-друге, нормальне функціонування міжнародних товарно- грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну націо­нальної валюти на валюту інших країн. Іншими словами, найбільш ефективна участь тієї чи іншої країни у міжнародних торговельних розрахунках можлива лише на основі конвертованої валюти. У сучас­ній практиці розрахунки між банками різних країн з боргових вимог і зобов’язань здійснюються в основному у ВКВ. У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження, що безпосередньо впливає на зовнішньоторговельні розрахунки.

Значну роль у міжнародних розрахунках відіграють колективні валюти. Використання колективних валют у міжнародних розрахун­ках зменшує залежність їхньої ефективності від курсових коливань, економічної та валютної політики країн-емітентів цих валют.

До основних суб’єктів міжнародних розрахунків належать екс­портери, імпортери та банки, що їх обслуговують. Вони вступають у відповідні відносини, які пов’язані з рухом товаророзпорядчих доку­ментів і операційним оформленням платежів.

Провідну роль у міжнародних розрахунках відіграють великі бан­ки. Ступінь їхнього впливу в міжнародних розрахунках залежить від:

• масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни базування;

• застосування національної валюти країни базування;

• спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації;

• мережі банків-кореспондентів.

При оформленні нового торговельного партнерства фірми та бан­ки, які беруть участь у розрахунках, оцінюють насамперед ризики, які можуть виникнути в ході такого співробітництва.

Ризик — це небезпека втрати з вини іншої сторони або внаслідок зміни політичної, економічної чи іншої ситуації в країні партнера. Зазнати втрат у ЗЕД може будь-хто з її учасників: експортери, імпор­тери або обслуговуючий банк.

У зовнішньоекономічній діяльності розрізняють чотири основні гру­пи ризиків: ризик країни, банківський, валютний, ризик контрагента.

При проведенні зовнішньоторговельних операцій важливим є правильним вибір форм розрахунків. Це дає змогу контрагентам зменшувати витрати та ризики невиконання протилежною стороною своїх зобов’язань за контрактом.

Форми платежу (розрахунків) — це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовніш­ньоторговельним контрактом. Порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розро­бляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною тор­говельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

Розрахункові зобов’язання опосередковують здійснення плате­жів за товари, виконані роботи, надані послуги. Їх мета — належне оформлення переказу грошових коштів боржником кредитору.

Форми розрахунків варто відрізняти від розрахункових докумен­тів. Останні можуть мати таку саму назву, як і відповідна форма розра­хунків (наприклад, акредитив, чек), однак вони виконують обліково- бухгалтерську та інформаційну функцію.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на доку­ментарні (акредитиви, інкасо) та недокументарні (платіж на відкри­тий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Міжнародні розрахунки, що мають документарний характер, озна­чають, що здійснюються вони на основі фінансових та комерційних документів. Це робить дані розрахунки надійними.

На вибір тієї чи іншої форми розрахунку впливають такі фактори:

• вид товару (наприклад, форми розрахунків відрізняються за­лежно від поставок: технічного обладнання, продовольчої гру­пи товарів або медикаментів);

• термін поставки;

• наявність кредитної угоди;

• платоспроможність і ділова репутація контрагента;

• характер компромісу між контрагентами;

• можливості банку, його надійність.

Форми міжнародних розрахунків відрізняються за розміром участі комерційних банків у їх проведенні:

• мінімальна участь банків — при банківському переказі (вико­нання платіжного доручення клієнта). Відповідно досягається

і мінімальне забезпечення платежу для експортера;

• середня участь — при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророзпорядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкції довірителя);

• максимальна участь — при акредитиві (надання беніфіціа- ру платіжного зобов’язання, яке реалізується при виконанні останнім умов акредитиву). Досягається максимальне забез­печення платежу для експортера, оскільки акредитив за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, який відкрив акредитив.

Механізм здійснення міжнародних розрахунків за допомогою інкасо

Розрахунки за інкасовим дорученням (інкасо) — це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (екс­портера) отримує на основі розрахункових документів суму коштів, що йому належить, від платника (імпортера) за відвантажені йому товари чи надані послуги та зараховує ці кошти на рахунок клієнта- експортера у себе в банку.

Інкасо являє собою тільки інкасування паперів, і банк не гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги.

Експортер, щоб зменшити ризик несплати при цій формі повинен вимагати надання імпортером гарантії платежу, яку видає банк, тобто банківської гарантії.

Учасники інкасової операції:

• експортер (продавець, довіритель) — сторона, яка виставляє документи на інкасо;

• банк-ремітент — банк, якому довіритель доручає здійснення операцій інкасо;

• інкасуючий банк — банк (окрім банку-ремітента), який бере участь в операції щодо виконання інкасового доручення;

• імпортер (покупець, платник) — сторона, яка здійснює платіж або акцепт за отриманий товар.

Інкасова форма розрахунків має як переваги, так і недоліки (табл. 11.1).

Таблиця 11.1