Спільні підприємства

Ефективною формою спільної підприємницької діяльності між ук­раїнськими суб’єктами ЗЕД та іноземними суб’єктами господарської діяльності є створення спільних підприємств (СП).

Спільне підприємство — це підприємство (організація) будь- якої організаційно-правової форми, іноземні інвестиції в статутному фонді якого становлять не менше, ніж 10 % [11].

Сутність спільних підприємств полягає в тому, що вони грунту­ються на спільному капіталі вітчизняних та іноземних партнерів, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів (прибут­ку) та ризиків.

Загальною метою створення СП є поліпшення довгострокових перспектив одержання прибутку підприємством шляхом реалізації угод про:

• спеціалізацію та кооперування виробництва;

• спорудження великих промислових та інших об’єктів, які потребують складного та дорогого устаткування, великих капітало вкладень;

• налагодження виробництва нових видів продукції (послуг);

• здійснення науково-технічного співробітництва, у тому числі спільного використання капіталів, ліцензій, технологічного досвіду та знань.

Створення СП являє собою нову форму поділу ринку, форму пого­дження між підприємствами про спільну експлуатацію нової вироб­ничої сфери шляхом об’єднання капіталів, які належать підприємцям двох або декількох країн.

Стимулом до заснування СП можуть бути чотири категорії мотивів:

а) правові:

• законодавча заборона створення філій іноземних компаній без участі в них місцевих партнерів і дискримінаційні дії уряду приймаючої країни;

• можливість отримати певні пільги з боку країни - реципієнта (наприклад, пільгове оподаткування для іноземних фірм за участю місцевого партнера);

б) виробничі:

• можливість використати наявні переваги партнера, коли інший партнер зазнає нестачі того чи іншого виду ресурсу, необхідного йому для прибуткової реалізації виробничого потенціалу (фі­нансові, трудові ресурси, сировинні матеріали, технології, па­тенти, управлінські кадри);

• бажання розширити зовнішньоекономічні операції та підвищити ефективність виробництва (наприклад, досягається економія на масштабах за рахунок зростання обсягів виробництва та більше оперативного розподілу накладних витрат);

в) ринкові:

• зростання витрат, пов’язаних з розвитком підприємництва і з загостренням конкуренції на світовому ринку. Об’єднуючи ресурси, фірми підвищують свої шанси в боротьбі з потуж­ними конкурентами. Створюються ширші можливості що­до підвищення якості і конкурентоспроможності виробленої продукції і послуг;

• можливість здійснити партнерами злиття частки своїх ви­робничих потужностей, залишив неторканими національну належність материнських компаній, що дає визначені політичні та пільгові переваги;

• досягнення більш повного задоволення потреб населення кра­їн у високоякісних товарах і послугах;

г) зменшення ризику:

• у тих випадках, коли здійснення капіталовкладень у кон­кретній країні пов’язане з певними економічними або полі­тичними ризиками, доцільніше залучати до цієї справи міс­цевого партнера;

• можливість розподілу ризику. Найчастіше цим мотивом ке­руються компанії, які здійснюють спільне підприємництво у сфері НДДКР, а також у тих галузях виробничої діяльності, що потребують великих первісних інвестицій і де кінцеві результа­ти важкопередбачувані.

Спільні підприємства мають свої особливості та характерні риси:

• СП створюються шляхом часткового об’єднання активів (грошові кошти, будівлі та обладнання, інтелектуальна власність тощо);

• підприємства-партнери поділяють відповідальність, яка по­в’язана з управлінням, що здійснюється за допомогою створен­ня нових органів управління в кожному з них;

• довгострокові капіталовкладення;

• спільне підприємництво може охоплювати тільки частину діяльності партнерів. Кожен з них має право зберігати свою ви­робничу індивідуальність та продовжувати реалізовувати про­екти, які не підпадають під угоди про співробітництво;

• увесь обсяг спільної діяльності не може складатися з окре­мих самостійних підпроектів і тому якість та інтенсивність взаємозв’язків між партнерами суттєво впливає на результати;

• розподіл між партнерами прибутку та ризиків здійснюється відповідно із внеском капіталу кожного з них.

Найважливіші ознаки, за якими можна класифікувати СП:

• вид діяльності. Розрізняють виробничі, торговельні, впро- воджувальні, сервісні та інші види СП. У випадку, якщо під­приємство планує здійснювати види діяльності, які потребують отримання спеціального дозволу (ліцензії), то його необхідно отримати до початку практичної діяльності;

• організаційно-правова форма. Це може бути акціонерне то­вариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товари­ство з додатковою відповідальністю, повне або командитне товариство. СП створюються з різними частками в акціо­нерному капіталі:

а) частка іноземного партнера більше, ніж 50% (мажоритарна участь);

б) партнерам належать рівні частки (паритетна участь);

в) частка іноземного партнера менше 50% (міноритарна участь) [44, с. 398].

• комплексність співробітництва. За цією ознакою СП поді­ляються на:

а) рівноправні, для яких характерна загальна відповідальність за уп­равлінські рішення, що приймаються, та загальний фінансовий ризик;

б) договірні, коли підприємства укладають договір про співробіт­ництво, у якому зумовлюється розподіл прибутків, витрат, ризиків;

• за кількістю країн-учасниць:

а) двосторонні (СП створюється за участю партнерів, які походять з двох країн);

б) багатосторонні (СП створюється за участю партнерів, які походять з декількох країн);

• вид зв’язку економічних етапів. За цією ознакою СП поділя­ються на:

а) горизонтальні — інтеграція однакових виробничих або торго­вельних етапів;

б) вертикальні — інтеграція послідовних виробничих або торг­овельних етапів;

в) діагональні - кооперація підприємств різних галузей та/або різних етапів виробництва та торгівлі;

• вплив на управління. СП можуть бути:

а) рівноважні, тобто партнери мають рівне право впливати на прийняття рішень;

б) асиметричні, тобто домінує вплив одного з партнерів;

• за місцезнаходженням. У залежності від головних мотивів ство­рення СП бувають:

а) національні, тобто СП з місцевим (національним) партнером. Це — найрозповсюдженіший вид СП. При цьому головною метою ви­ступає використання переваг місцевого партнера;

б) міжнародні, тобто СП двох партнерів із різних країн на території третьої країни. У цьому випадку головною метою є використання сприятливих факторів підприємницького середовища.

Спільні підприємства самостійно визначають умови реалізації продукції (робіт, послуг), у тому числі ціну на них, а також приймають рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, про­мислових зразків, товарних знаків та інших об’єктів інтелектуальної власності, які їм належать.

Продукція СП не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва.

Податки сплачуються спільними підприємствами відповідно до українського законодавства.Згідно із Законом України «Про режим іноземного інвестування», підприємствам з іноземними інвестиціями український уряд надає різні гарантії:

• гарантії компенсації і відшкодування збитків іноземним інве­сторам, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завда­них їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання

117

державними органами обов’язків щодо підприємств з інозем­ними інвестиціями;

• гарантії в разі зміни законодавства. Якщо законодавчо будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, то протя­гом 10 років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі;

• гарантії щодо примусових вилучень, незаконних дій держав­них органів. Іноземні інвестиції не підлягають націоналізації: їх не мають права реквізувати, за винятком здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій. Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсацій можуть бути оскаржені в суді;

• гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності. Іноземним інвесторам має право на повернення не пізніше 6 місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності;

• гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одер­жаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Іноземні інвестори після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів гарантується безперешкодливий і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті.

Семінар № 6. Специфіка моделей зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Мета й завдання заняття: визначити сутність моделей ЗЕД підпри­ємств, з’ясувати особливості їхніх складових та тенденції розвитку.

План

1. Структура та характеристика зовнішньоторговельної моделі.

2. Структура та характеристика виробничо-інвестиційної моделі.