Міжнародне виробниче кооперування

Міжнародне виробниче кооперування означає включення країни в міжнародний поділ праці в рамках «вертикальної моделі міжнародного поділу праці», тобто за умови збереження автономності виробничого процесу в національних кордонах.

Таким чином, міжнародна кооперація виробництва — це засно­ваний на міжнародному поділі праці у результаті здійснення на договірній основі про спільну діяльність сталий обмін між краї­нами виробами, які є елементами кінцевої продукції і виготовля­ються ними з найбільшою економічною ефективністю. Юридично самостійні виробники різних країн у результаті здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне призначення і є скла­довими кінцевої продукції.

Основною ланкою міжнародної виробничої кооперації і пря­мих зв’язків є договори (контракти), які укладаються господарю­ючими суб’єктами на основі відповідних міжурядових, галузевих і міжвідомчих угод і являють собою підставу (до створення митного союзу) для митних органів під час пропуску товарів, що поставля­ються по кооперації, через кордон.

До операцій виробничої кооперації належать:

• поставка сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, за­готовок, напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузе­вого і міжгалузевого призначення, що технологічно взаємопов’язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції;

• надання послуг щодо виконання проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій, зв’язаних з виготовленням та реалізацією кінцевої продукції.

Особливості міжнародного виробничого кооперування:

• суб’єктами кооперації є промислові підприємства з різних країн;

• кооперація не супроводжується створенням будь-яких ор­ганізаційних структур;

• сторони на основі попереднього узгодження умов спільної ді- льності пристосовують своє виробництво до здійснення коо­перації;

• проведення уніфікації об’єкта кооперування, тобто введен­ня спільних технічних вимог, технічної документації, вимог техніки безпеки;

• закріплення в договірному порядку в якості головних об’єктів кооперування видів комплектуючих виробів, напівфабрикатів, технологій тощо;

• розподіл між сторонами в межах узгодженої програми завдань, закріплення виробничої спеціалізації та координація їхньої господарчої діяльності;

• додержання графіка виконання виробничих програм в узго­джених обсягах, асортименті, якості;

• довгостроковість, стабільність та регулярність відносин між парт­нерами, що підвищує їх зацікавленість у цьому виді зв’язків і веде до встановлення між кооператорами установлених виробничих і технологічних зв’язків, тісної взаємодії та взаємозалежності;

• різний соціально-економічний характер відносин між парт­нерами, що залежить від того, чи є кооперування внутрішньо- фірмовим або міжфірмовим.

У міжнародному виробничому кооперуванні виділяють три форми:

• поставка або обмін між кооператорами комплектуючими виро­бами для здійснення наступного складання кінцевого продук­ту на підприємствах або кожного з партнерів, або одного з них;

• кооперування на основі організації спільного виробництва. Сторони об’єднують зусилля та кошти щодо реалізації кон­кретних програм створення та випуску нового єдиного кін­цевого продукту;

• кооперування шляхом погодження виробничих програм. Здійснюється поділ асортименту продукції між підприєм­ствами, об’єднання зусиль щодо спільних виступів у торгах,

співробітництво шляхом використання вільних потужностей кооперантів [47, с. 620].