Список використаних джерел та літератури:

1. Галаневич П. Є. Сто років житомирським електричним станціям і мережем / П. Є. Галаневич. – Житомир: Журфонд, 1996. – 109 с.

2. Костриця М. Ю., Кондратюк Р. Ю. Житомир: Підручна книга з краєзнавства / М. Ю. Костриця, Р. Ю. Кондратюк. – Житомир: Косенко, 2007. – 464 с.

3. Мокрицький Г. П. Житомирське трамвайно – тролейбусне управління: До сторіччя трамвайного руху / Г. П. Мокрицький. – Житомир: видавництво Волинь, 1999. – 144 с.

4. Мокрицький Г. П. Трамвай Житомира: Екскурс у 100 – річну історію / Г. П. Мокрицький. – Житомир: Волинь, 1999. – 64 с.

5. Коваленко Л. А. Житомир: Історичний нарис / Л. А. Коваленко. – Житомир: Обласне газетне видавництво, 1951. – 46 с.

Гарбар О.

студентка 44 групи

науковий керівник: к.і.н.,

доцент Кордон М. В.

Історія Житомирської чоловічої гімназії (1833 – 1919 рр.)

Історія Житомирського державного університету імені Івана Франка міцно пов’язана з історією Житомирської першої чоловічої гімназії, на базі якої у 1919 року було відкрито вчительський інститут. Зберігши своєрідність духовної атмосфери, яка панувала у стінах гімназії, її традиції, інститут перебрав на себе ту визначну роль, яку відігравала гімназія у громадському, культурному житті міста [5].

Урочисте відкриття Житомирської гімназії – першого середнього навчального закладу в Житомирі, відбулося 1 січня 1833 року. Після молебену на Соборній площі в присутності губернського начальства, військових, місцевої шляхти розпочалися заняття у шести класах новоствореної гімназії. Наступного 1834 року атестат зрілості отримали перші два випускники [1, с.5].

Тривалий час історики і краєзнавці Житомира вважали, що перша Житомирська гімназія розташовувалась на вулиці Київській (де тепер знаходиться один із корпусів готелю «Житомир»). Це твердження спростував житомирський краєзнавець Р. Ю. Кондратюк, який встановив, що перша гімназія в Житомирі містилася на вулиці Малобердичівській, у найманому дерев’яному будинку, що належав Венецеславу Ганському, а згодом – його вдові Евеліні Ганській. У середині 1850-х років нові власники спорудили замість дерев’яного будинку кам’яний, у якому гімназія містилась до 1862 року, поки для неї не звели окреме приміщення на вулиці Великій Бердичівській, де тепер розміщено центральний корпус університету [1; 4, с.5].

Директорами гімназії були переважно викладачі грецької мови: І. Сорокін, Л. Омелянський (батько відомого академіка В. Омелянського), П. Сидоров, Ю. Антонюк.

Щодо вчительського колективу гімназії, то більшість його складали досвідчені педагоги, випускники вітчизняних та зарубіжних університетів. Серед них були й такі відомі науковці, як М. Трипольский, автор праць з історії Житомира, досліджень про життя та творчість Мелетія Смотрицького, історії Почаївського монастиря. Вчителем історії деякий час працював батько видатного композитора Б. Лятошинського – М. Лятошинський. Його колега – Я. Яроцький (також викладач історії) був одним із засновників Товариства дослідників Волині, що було зорганізоване 1900 року. Значна кількість викладачів мала нагороди, ордени та відзнаки.

Перша чоловіча гімназія була середнім навчальним закладом і мала 8 класів, які поділялися на підготовчі, нижчі та вищі. Навчання ділилося на два півріччя. Щороку в серпні проводилися іспити для бажаючих вступити у гімназію. У навчальному закладі викладались такі предмети: грецька, латинська, французька, російська, давні мови, історія, географія, алгебра, геометрія, тригонометрія, космографія, фізика, Закон Божий, духовні пісні [7].

За статутом 1828 р. до штату гімназій вводилася посада інспектора, який виконував функції заступника директора, керував господарською частиною, стежив за порядком на учнівських квартирах. Для керівництва навчально-виховною роботою гімназії було створено педагогічну раду у складі директора, інспектора та вчителів закладу. Педагогічна рада закладу проводила іспити на право бути вчителем у навчальних закладах нижчого рівня – повітових та парафіяльних училищах [2].

Відповідальними за успішність та поведінку учнів були класні наставники, діяльність яких регламентувалася інструкцією Міністра народної освіти від 5 серпня 1877 року. До кола обов’язків класних наставників входило слідкувати за відвідуванням уроків учнями та за їх поведінкою, співпрацювати з вчителями-предметниками довіреного їм класу, відвідувати учнівські будинки та доповідати чи відповідають вони навчально-виховним вимогам школи, вести кондуїтні списки свого класу, звітувати педагогічній раді про навчально-виховну роботу даного класу.

При гімназії функціонували дві бібліотеки. Фундаментальна бібліотека призначалась для вчителів гімназій, також нею могли користуватись місцеве чиновництво. Для учнів діяла окрема бібліотека, що відповідно до віку гімназистів поділялась на три відділи: нижчий, середній, вищий.

18 травня 1876 р. імператор Олександр ІІ затвердив положення Державної ради про відкриття 1 липня 1877 р. прогімназії в Житомирі. Сталося це лише після клопотання Волинського губернатора П. Грессора попечителю Київського навчального округу.

Новий гімназичний статут 1864 року розділив гімназії на класичні та реальні. Відповідно до цього, Житомирська гімназія була перетворена на класичну. Остаточно її статус затверджено у 1871 році. Наголос робився на вивченні давніх мов – латинської та грецької. На вивчення латини відводилося 3 – 4 уроки на тиждень відповідно до класу. Природно те, що чимало гімназистів були польського походження. Тому постало питання про викладання у гімназії польської мови, проте російський уряд взяв курс на посилену русифікацію краю. Що стосується викладання української мови, то це питання взагалі не порушувалося [6].

Статутом 1871 р. посади директора не передбачалося, обов’язки керівника закладу виконував інспектор. Першим інспектором прогімназії став колишній інспектор Прилуцької гімназії, випускник Київського університету М. Сачин. Перший викладацький склад налічував 11 учителів, з яких лише двоє були штатними працівниками прогімназії, решта педагогів працювала за наймом, основним місцем роботи була Житомирська гімназія [3, с.4-5].

Серед випускників гімназії такі відомі люди як: Арциховський Володимир Мартинович – ботанік, фізіолог рослин; Короленко Володимир Галактіонович – видатний російський письменник-демократ; Липинський В’ячеслав Казимирович – ідеолог українського державотворення; Липський Володимир Іполітович – природознавець, фахівець з ботанічної географії і створення ботанічних садів, президент Української академії наук; Михальчук Кость – видатний мовознавець та етнограф, основоположник української діалектології; Тутковський Павло Аполлонович – фундатор української географічної науки; Усанович Михайло Ілліч – хімік, академік АН Казахської РСР, заслужений діяч науки Казахської РСР; Фещенко-Чопівський Іван Андріянович – вчений-металург, політичний і громадський діяч, міністр народного господарства Директорії УНР; Чорний Саша (Глікберг Олександр Михайлович) – російський сатирик; Штернберг Лев Якович – видатний етнограф [4; 2].