Список використаних джерел та літератури:

1. Колективізація і голод на Україні (1932 – 1933 р.): збірник документів і матеріалів. – К., 1993.

2. Конквест Роберт Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К., 1993.

3. Голод 1932 – 1933 років в Україні: причини і наслідки. – К., 2005.

4. Голодна смерть на багатих землях 1932 – 1933 роки // У спогадах мешканців Бердичівського району / [Упор. П. Костюк, В. Муренко]. –Житомир, 2008.

5. Закон від 28.22.2006 р. «Про голодомор 1932 – 1933 років в Україні».–Режим електроного доступу: www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/376-16

Дацюк К.

студентка 30 групи

науковий керівник − к.і.н.,

доц. Рудницька Н.В.

Житомирський театр в післявоєнний період (середина 40-х – початок 50-х років хх ст.)

Про культурне життя Житомира досить багато джерел, але в основному, це невеликі за обсягом статті та публікації, які торкаються лише частково розвитку театральної справи в Житомирі. Серед них роботи М. Костриці, Р. Кондратюка та інших. Ґрунтовним дослідження є праця М. Станіславського та Л. Рубінштейна «Театр Житомира», яка була видана у 1972 році. Незважаючи на багатий фактичний матеріал, вона написана в жанрі нарису та є коротким оглядом складного та багатогранного театрального процесу. Також вивченням історії житомирського театру займається кандидат мистецтвознавства, професор, заслужений діяч мистецтв України Л. І. Данчук («Театр – моя любов та втіха», 1988).

Довоєнна житомирська театральна трупа ім. Щорса перебувала в евакуації в Середній Азії. Після остаточного визволення України театр так і не повернувся до Житомира. Деякий час він працював в Ужгороді, а потім переїхав до Запоріжжя. Саме цей факт дав підстави деяким театрознавцям датою заснування житомирського театру вважати січень 1944 року. Насправді тоді утворився лише новий колектив. Деякі актори прийшли до міста разом з частинами Радянської армії, серед них В. Аведіков, В. Сохацький, В. Стороженко. 8 січня 1944 року в газеті «Радянська Житомирщина» було повідомлено, що міський театр розпочинає свій театральний сезон п’єсою І. Котляревського "Наталка Полтавка". Цей день вважається днем народження нинішнього колективу театру ім. І. Кочерги. До складу трупи увійшов ряд акторів, які працювали в Житомирі до війни. На виставі був присутній командуючий фронтом М. Ватутін із своїм штабом [1, c. 389].

В середині 40-их головне місце в репертуарі театру зайняли п'єси («На Вкраїні милій» І. Чабаненка, «Капітан Бахматьєв» братів Тур і Л. Шейніна, «Інженер Сергеєв» В. Рокка, «Десь у Москві» В. Маса та М. Червінського, «Так і буде» К. Симонова та інші), присвячені подвигу радянського народу на фронті і в тилу. Образ радянського патріота — учасника Вітчизняної війни, борця за мир, був в центрі уваги театру. У 50-і рр. великою творчою перемогою театру стали нові постановки п'єс радянської класики.

Незабутні враження у глядачів залишила п’єса О. Корнійчука «Місія містера Перкінса в країні більшовиків». В дотепній формі гострої комедії-памфлету автор висвітлив взаємини між Радянським Союзом і США. Американські гості, що діяли в п’єсі О. Корнійчука, подорожуючи країною, зустрічаються з радянськими людьми, що вміли відстояти честь своєї держави. П’єса була пронизана глибоким патріотизмом, дія відбувалась на тлі історичних перемог Червоної Армії восени 1943 р. [2, c. 2]. Також великий внесок в оформлення сцени зробив один із художників театру заслужений діяч мистецтв, професор М. Духновський.

У травні 1945 р. глядачам було презентовано п’єсу К. Симонова «Так і буде», в якій підкреслювалась могутня сила дружби, яка перемагає особисте нещастя і самотність. Одночасно з роботою над цим спектаклем театр під керівництвом Бичихінз готував п’єсу відомого італійського комедіографа – реаліста XVIII ст. Карло Гольдоні «Слуга двох панів». Це був перший у репертуарі театру спектакль з світової класики [3, c. 2].

На сцені театру відбувся патріотичний спектакль «Маруся Богуславка» М. Старицького. Головну роль в спектаклі виконала молода актриса В. Стороженко. П’єса яскраво відтворює сиву давнину багатовікової історії нашого краю, його мужність в боротьбі з ворогом, любов та відданість Батьківщини [4, c. 2].

Житомирський театр подорожував по СРСР зі своїми гастрольними виступами. В 1945 р. вперше виїхав на гастролі до Коростишева, Андрушівки, в Володарськ-Волинський район, а також до Білоцерківського району Київської області. Перші дальні гастролі відбулися влітку 1948 році до Білорусії, охопивши села та міста Вітебської, Гродненської, Брестської областей. Влітку 1949 р. театр вирушив у Калінінградську область (Росія), а також до Литви (Каунас, Клайпеда). В 1950 р. маршрут гастролей не змінився. У 1952 рік – тримісячна поїздка до РРФСР (Володимир, Рязань, Калуга) [5, c. 99].

У повоєнні роки у житомирському театрі працювали відомі режисери Микола Єсипенко, Дмитро Чайковський, Віталій Смоляк, Леонід Каневський, Микола Станіславський [1, c. 389].

Переборюючи організаційні труднощі, плинність кадрів, театр творчо зростав. Перші два післявоєнні роки для працівників були періодом творчого становлення театру. Житомирський театр досягнув успіху не тільки на території Житомирщини, а у всьому СРСР, особливо у Білорусії та Росії. Середина 40-х – початок 50-х роки стали важливим етапом в історії театрального процесу, які вплинули на подальший розвиток театру.