Список використаних джерел та літератури:

1. Дуда А. Виборча реформа в Україні(станом на 5 грудня 2011 року) [Електронний ресурс] / Андрій Дуда. – Режим доступу: http://electioninfo.org.ua/

2. Конончук С. Відкритість виборів говорить про якість демократії [Електронний ресурс] / Світлана Конончук. – 06.03.2012. - Режим доступу: http://electioninfo.org.ua/

3. Закон України Про вибори народних депутатів від 17.11.2011 № 4061-VI / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради. – 2011. – № 38. – с. 15.

4. Законопроект про вибори народних депутатів на вивченні у Венеціанській комісії // День. – 2011. – С. 225-226.

Вознюк О.

магістрантка історичного факультету

науковий керівник − к.і.н.,

доцент Лутай М.Є.

Соціально-економічне становище Житомирського повіту періоду Центральної Ради

Одним з основних завдань, що постало перед новопроголошеною владою, було налагодження суспільно-політичного життя в країні.

На Житомирщині, як і на всьому Правобережжі України, де особливо гостро стояло земельне питання, селянський рух почав розгортатися вже в квітні 1917 року. В травні і влітку 1917 року дії селян стають більш рішучими. Селяни виходять з покори влади Тимчасового уряду і Центральної Ради, забороняють поміщикам рубку і вивіз лісу, захоплюють поміщицькі землі і арештовують власників економій [6, c.11].

Майже відразу після Лютневої революції по всій території держави почали утворюватись місцеві земельні комітети. Завданням цих органів було спрямувати земельні справи в цивілізоване русло: заборонити самовільні захоплення приватновласницької землі. Такі випадки були масовими по Україні, мали місце і на території нашого краю. Так, жителі сіл П’ятка та Пилипи самовільно захопили поміщицький ліс [1, арк. 10].

А селяни Малої Татаринівки Житомирського повіту самовільно приступили до вирубки лісів, що належали поміщику Терещенку та розподілу між собою захоплених в нього ж земель [4, с.73].

Також одним із завдань земельних комітетів було розподіл в користування безземельних та малоземельних селян орендної землі, збільшення її фонду, зниження орендної плати, налагодження компромісів між землевласниками та селянами, а також збір статистичних матеріалів для потреб реформи. Прикладом наростання міжстанових конфліктів стало село Мотовилівка, де селяни захопили управляючого та економа помістя і вимагали задоволення їх земельних прохань. Така ж ситуація в селах Стара Котельня та Миньківці, де селяни не реагуючи на погрози влади самовільно зайняли 211 десятин землі і приступили до їх обробки [2, арк. 56]. На Волині дані комітети почали утворюватись в другій половині траня-червня 1917 року [8, с.69].

Однак, у доповідній записці волинському губернському старості, складеній членами спілки землевласників Волині, повідомлялось, що необізнана діяльність земельних комітетів призвела до повного зруйнування більшості маєтків. Поля знаходились у занедбаному стані: порушено сівозміну, весняний посів не проводився, розданий комітетам і розграбований реманент був вивезений за межі губернії [3, арк. 12].

На осінь 1917 року селянський рух не згортається, а навпаки набуває масовості. У вересні – жовтні в країні відбулось близько двох тисяч селянських виступів. Зокрема, в Житомирському повіті селяни вигнали поміщика Мазаракі та його службовців з маєтку «Велика Волиця» і захопили маєток. У Малому Браталові селяни заорали землю орендатора Дверницького. В Андрушівці і Миньківцях вони захопили землі поміщика Терещенка [6, c.19].

Селяни села Студеннця Житомирського повіту розгромили маєток поміщиці Сумовської Кмитів. Коли інструктор повітового земельного комітету, посилаючись на владні розпорядження, намагався умовити селян не руйнувати маєток, вони заявили, що «Української Центральної ради вони не визнають», а повітовий комітет, що захищає поміщиків, закидають бомбами [4, c.112]. На Житомирщині, як і в інших прифронтових місцях, громили поміщицькі маєтки і солдати військових частин, забирали самовільно хліб, худобу.

І таких прикладів, можна було наводити ще дуже багато. Отже, було очевидним, що повітова влада була «безсила в боротьбі з цілими полками».

Не стабілізувалась ситуація і після приходу на Україну, за домовленістю Центральної Ради з країнами Четверного союзу, німецьких військ. Правда боротьба почала розгортатися в іншому напрямку. Так, поміщики, що повернулися у свої маєтки, пред’явили рахунок трудящому селянству і стали мстити йому за революційні дії.

Зокрема, Житомирська повітова земельна управа, виконуючи вказівки Центральної Ради, 8 березня запропонувала селянам села Турчинівки в дводенний строк повернути в місцеву економію все розібране майно. При невиконанні цього наказу, говорилось в розпорядженні, винуватці понесуть найсуворіші покарання аж до розстрілу. Завданні економії збитки будуть стягнуті з усієї громади [10, c.23].

В умовах цілковитої розрухи значні труднощі в своїй діяльності відчували банківські установи. Переважна кількість проблем пов'язувалась із відсутністю наявних обігових коштів. У цих умовах з'являються різні варіанти «місцевих» грошей, одним із прикладів були – банківські чеки [5, c. 38].

Однак, потрібно відзначити, що в цей неспокійний період продовжують активно діяти профспілки, зокрема друкарів, кравців, металістів. Профспілкові організації запроваджували на підприємствах восьмигодинний робочий день, домагались підвищення заробітної плати, поліпшення житлових умов. Вже наприкінці березня в Житомирі профспілка друкарів запровадила в друкарнях міста восьмигодинний робочий день. 24 квітня те ж саме зробили робітники тютюнової фабрики Боярського [4, c.8].

З активною державотворчою діяльністю пов'язаний період перебування Центральної Ради в нашому місті, так званий «Житомирський період». За цей короткий час на засіданнях Малої Ради було прийнято ряд важливих законів. Зокрема, 6 березня 1918 р. було прийнято "Закон про новий територіально-адміністративний поділ України". За яким, вся територія України мала поділятись на нові адміністративні одиниці та землі, серед них виділялись Болохівська земля з центром у Житомирі та Деревська земля з центром у Іскоростені. Було також прийнято закон про громадянство УНР [9, с.28].

Малою Радою було прийнято закон про введення в Україні григоріанського календаря, про нову грошову одиницю – гривню і затверджено гербом Української Народної Республіки знак князівської влади Володимира Святославича – тризуб.

Роздуми М. Грушевського, щодо нової грошової одиниці висвітлювались в тодішній періодиці, так в газеті «Волынские народные известия» зазначається: «…як же назвати нашу нову українську одиницю? У нас була тільки одна власна, історична державна монетна система – це рахунок на гривні»[7, с.7].

Під час перебування Центральної Ради у Житомирі не тільки відбувались засідання Малої Ради, а й працював уряд республіки та формувались нові міністерства – зокрема військове, на чолі з Олександром Жуковським. Новостворене військове міністерство за короткий час перебування у Житомирі знаходилось у приміщенні готелю "Рим", який стояв на місці сучасної книгарні "Знання" на вулиці Київській.

Також перебування у Житомирі використав Голова Центральної Ради М.С. Грушевський для осмислення політичної ситуації, яка склалася в Україні. В нашому місті з-під його пера виходить стаття «Українська самостійність і її історична необхідність». Стаття була опублікована в Житомирі в газеті «Народна воля» на початку березня 1918 року. У цій же газеті за 1 березня 1917 р. вперше оприлюднено закон про 8-годинний робочий день, прийнятий ще 12 січня 1917 р. А в номері за 2 березня опубліковано земельний закон, затверджений Центральною Радою 18 січня, але через внутрішньополітичну ситуацію доти не надрукований у пресі [11, с.64].

Не зважаючи, на фактичну невирішеність аграрного питання, що масово хвилювало українське населення, період правління Центральної Ради характеризувався широкою соціально-економічною програмою. Саме, у так званий, «Житомирський період» було прийнято ряд важливих законів: про адміністративно-територіальний поділ, про ведення григоріанського календаря, нової грошової реформи та ін., що пізніше широко використовувались наступниками.