Список використаних джерел та літератури:

1. Бричок С.Б. Роль церковнопарафіяльних шкіл у розвитку освіти на Волині / С.Б. Бричок // Шлях освіти. – 2000. – № 1. – С. 48 – 51.

2. Бричок С.Б. Церковнопарафіяльні школи в системі початкової освіти на Волині (друга половина ХІХ – 20-ті рр. ХХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.01 “Загальна педагогіка та історія педагогіки” / С.Б. Бричок. – Житомир, 2005. – 26 с.

3. Велика Волинь: історія освіти і культури: монографія / за ред. Левківського М.В. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І.Франка, 2011. – 500с.

4. Победоносцев К.П. Ученье и учитель: Педагогические заметки / К.П. Победоносцев. – М.: Синодальная типография, 1903. – С. 52 – 53.

5. Рудницька Н.В. Система освіти у Волинській губернії на початку XX ст. Житомирщина. – Т.1. – С. 51 – 57.

Ковальова М.,

студентка ІV курсу

науковий керівник: к.і.н.,

ст. викладач Козинець І. Ю.

Житомир на початку хх століття (1900 – 1917 рр.)

На початку ХХ століття в Житомирі налічувалося 80788 мешканців, з них чоловічої статі 40247, жіночої – 40541 [2, с.136]. В цей період у господарському житті міста відбуваються виразні зміни, обумовлені загальним станом економіки Росії. Житомир був значним центром оптової торгівлі хлібом та лісопродукції. Житомирські підприємці Гостемани спеціалізувались, як крупні лісоторговці і лісопромисловці; мільйонер Глазберг спеціалізувався на торгівлі зерном, у його власності перебували великі мукомельні підприємства. Житомирські промисловці були найтісніше зв’язані із загальноросійськими монополістичними об'єднаннями. В Житомирі містились відділення російського банківського капіталу – державний банк, Азовсько-Донський банк, страхове товариство [5, с.23-24].

Станом на 1912 рік в місті діяло 18 підприємств деревообробної галузі, у 1913 році розпочав роботу бетонно-черепичний завод, що підпорядковувався відділу вогнетривкого будівництва Волинської земської управи. В цьому ж році в місті діяло 25 фабрик та заводів, де працювало близько 900 робітників [2, с.160-161].

Значна увага приділялась благоустрою міста. Були замощені каменем його центральні вулиці, збудована електростанція. 15 (27) жовтня 1900 року газета «Волинь» написала про появу електричного освітлення в місті. Це викликало надзвичайний ефект і юрби людей виходили на вулиці Житомира [5, с.24].

Використання електричного освітлення в побуті деякий час затримувалось через високу платню, особливо за монтаж електропроводки. Навіть театру виставлялись такі рахунки, що постало питання відмовитись від електричного освітлення і повернутись до гасового.

Дуже довго міська управа зволікала із затвердженням тарифів на електричне освітлення, на монтаж електропроводки. Але, незважаючи на це, кількість вулиць та кварталів, що освітлювались, невпинно росла. Це повністю завантажило електростанцію, і виникла потреба в наростанні її потужності [1, с.15-16].

Також, з 1899 року, почав розвиватися трамвайний рух. У 1911 році протяжність трамвайних колій становила 12 км., а трамвайний парк налічував 20 вагонів. В 1913 і 1914 рр. Житомир був зв’язаний широколійними залізницями з Бердичевом і Коростенем. Будівництво залізниць провадилось на вимогу житомирської буржуазії та волинських поміщиків. Трамвай, незважаючи на труднощі, займав провідне місце як міський транспортний засіб і джерело поповнення місцевого бюджету. Якщо, скажімо, в 1912 році виручка становила 118 тисяч рублів, то в 1911 – 133 тисячі [4, с.14-15].

З трамвайним рухом виникали проблеми. Не виконувалися графіки руху трамвая. Причина була прозаїчна: зупинки трамвая на вимогу пасажира. Що стосується вагону № 5, який газети також називали «старой калошей, таскающейся по Большой Бердичевской улице», то така критика була справедливою. В 1913 році азета «Волынь» констатувала: «Администрация трамвая, очевидно, заблаговременно готовится к тому, чтобы по окончании концессии, сдать городу не вагоны, а ни к чему негодный хлам. Всего лишь 2-3 вагона являются сколько нибудь похожими на вагоны, а остальные оборваны, грязны» [3, с.43-44].

На початку ХХ століття в місті Житомирі стрімко почали утворюватись політичні партії та рухи. В цей час почала діяти соціал-демократична група, яка поширювала політичну літературу. В грудні 1902 року поліція виявила в Житомирі до двох тисяч заборонених видань, у т.ч. брошури "Завдання російських соціал-демократів" і прокламацію "Початок демонстрацій", написані В. І. Леніним. За поширення забороненої літератури багатьох членів соціал-демократичної групи було заарештовано. Проте арешти не змогли перешкодити діяльності соціал-демократичної групи. Розповсюдження політичної літератури тривало й далі [2, с.145].

На противагу соціал-демократам активізувалися їхні ідеологічні суперники – народники. У 1901 році вони створили партію соціалістів-революціонерів (есерів). Невдовзі осередок цієї партії під назвою «Волинський комітет партії соціалістів-революціонерів» виник і в Житомирі.

Його діяльність полягала у пропаганді соціалістичних ідей серед робітників, селян, військових, поширенні прокламацій, організації професійних спілок. Одним із засобів розширення впливу есерів було створення партійних осередків при легальних громадських організаціях. Соціальною базою, на яку спиралися есери, було селянство та неорганізований пролетаріат, ремісники, робітники невеликих підприємств, дрібна буржуазія.

Впливовою політичною течією в революційному русі був анархізм. Перша анархістська група в Житомирі виникла на початку 1904 року. Вона орієнтувалася на російську емігрантську групу «Хліб і Воля», що базувалася в Лондоні. В основі своєї ідеології її прихильники сповідували анархо-комунізм. Діяльність групи полягала в поширенні анархістської нелегальної літератури та прокламацій. У листопаді 1904 року анархісти очолили страйк робітників, який закінчився їхньою перемогою. Подібними заходами вони завойовували авторитет і залучали до своїх лав нових прибічників. Протягом 1904 – 1905 років відбулось істотне збільшення чисельності групи за рахунок вступу до неї деяких есерів та соціал-демократів, що залишили свої організації внаслідок їх розколу. Налагоджувалися зв'язки з анархістськими групами інших міст [2, с.146-148].

Напруженим і бурхливим для Житомира був 1905 рік. Звістка про Криваву неділю в Петербурзі викликала серед робітників Житомира гнів і обурення. Влаштовувались збори та мітинги протесту. Протягом лютого – березня в Житомирі було проведено кілька страйків робітників підприємств, прикажчиків магазинів. Страйки носили економічний характер.

На початку 1906 року робітники житомирських друкарень організували страйк, який в квітні цього ж року закінчився перемогою. Підприємці пішли на задоволення вимог робітників. В роки революції 1905 – 907 років існувало кілька профспілкових організацій.

Економічному розвитку Житомира сприяла столипінська аграрна реформа. Заможні селянські господарства встановили всебічні контакти з підприємцями. Вони збували зерно, льон, хміль, продукти тваринництва, купуючи будівельні матеріали, сільськогосподарський інвентар, машини.

В 1912 – 1914 роках в Житомирі поновлюють свою діяльність профспілкові організації, особливо активно діяли робітничі каси взаємодопомоги. В роки Першої світової війни в армію були фактично мобілізовані всі дорослі чоловіки з числа робітників та ремісників міста й околиць. Житомирські підприємці збільшували свої прибутки на поставках для армії, розширювали підприємства. Стала відчуватись гостра нестача предметів першої необхідності. Починилась спекуляція, особливо продовольством [2, с.150-151].

Отже, на початку ХХ століття Житомир був економічно розвиненим на той час містом. Значного розвитку досягло фабричне та заводське виробництво, розвивався трамвайний рух, проводилася електрифікація міста. Суспільно-політичне життя міста характеризувалось діяльністю різних політичних партій. Цьому сприяла і перша російська революція 1905 – 1907 років.