Список використаних джерел та літератури:

1. Іващенко О., Поліщук Ю. Житомирщина шляхами історії. Краєзнавчі розвідки / О. Іващенко, Ю. Поліщук. – Житомир: Полісся, 1997. – 145 с.

2. Іващенко О.М. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури міста Житомира і Житомирського району. Випуск 6 / О. Іващенко– Житомир: Полісся, 2006. – 308 с.

3. Коваленко Л.А. Житомир (історичний нарис) / Л. Коваленко. – Житомир.: Обласне газетне видавництво, 1951. – 46 с.

4. Костриця М.Ю., Кондратюк Р.Ю. Житомир: Підручна книга з краєзнавства. 2-е вид., випр. й доп. / М.Ю. Костриця, Р.Ю. Кондратюк. – Житомир: Косенко, 2007. – 464 с.

5. Крушинский Л. Исторический очерк Волыни / Крушинский Л. // Труды Волынского губернского статистического комитета. – Житомир. – 1867. – Выпуск I. – С.1 – 148.

6. Мельничук В.Г. Дух Житомира: штрихи до соціально-політичного портрету міста / В. Мельничук– Житомир: Волинь, 2010. – 80 с.

7. Мокрицький Г. П. Житомирське трамвайно-тролейбусне управління: 100 років трамвайному руху (історико-краєзнавчий ілюстрований нарис) / Г. Мокрицький. – Житомир: Волинь, 1998. — 144 с.

8. Мокрицький Г.П. Історія зв’язку на Житомирщині: факти, події, постаті. (До 100-річчя винаходу радіо) / Г. Мокрицький. – Житомир: Журфонд, 1995. – 32 с.

9. Мокрицький Г.П. Трамвай Житомира: Екскурс у 100-річну історію / Г. Мокрицький. – Житомир: Волинь, 1999. – 64 с.

10. Опанащук О.П. Спортивна Житомирщина / О. Опанащук. – Житомир: Полісся, 1996. – 287 c.

Колесник І.

студентка 43 групи

науковий керівник − к.і.н.,

доцент Рудницька Н.В.

Сучасні дослідження декабристського руху на Правобережній Україні

Історія декабризму як політичного та ідеологічного явища ХІХ ст. є дискусійною проблемою у вітчизняній історичній науці. Суспільно-історичний феномен декабристського руху як в Україні, так і Росії має комплекс суперечностей його існування. До них слід віднести: протистояння і взаємовплив різноманітних тогочасних ідеологічних концепцій, роль і місце проблеми етнічних територій і внутрішнього устрою, феномен модернізації соціально-економічного ладу і політичного устрою тощо. Складність теми засвідчується потребою застосування історіософського підходу з методологічним єднанням положень стадіально-модернізаційної і цивілізаційної концепцій [1, с.197].

Історіографія декабристського руху в Україні є досить ґрунтовною і всебічно дослідженою. Однак сьогодні потребують глибокого переосмислення і нової інтерпретації багато аспектів діяльності декабристів, особливо тих, що визначили перебіг і закономірності української історії. Серед історіографічного комплексу праць виділяються ті, що висвітлюють деякі сторони поставленої проблеми.

Після розпаду СРСР дослідження руху декабристів потрапило до не престижних тем. У 1990-х рр. світ побачили узагальнюючі праці Г. Казьмирчука, в яких розглянуто процес накопичення знань про декабризм у радянську добу, підготовку кадрів для декабристознавства, декабристознавчі школи, які діяли на теренах СРСР і були знищені у середині 1930-х рр. тощо. Г. Казьмирчук в монографіях: «Декабристоведение: Итоги и проблемы. 1917–1993 гг.», «Декабристи. Історіографія проблеми. 1917–1935 рр.», «Апостоли правди – рух декабристів в історичній літературі 1917р.»

У 2000 р. Г. Казьмирчук розпочав написання курсу лекцій з історіографії руху декабристів, котрий охоплює період до середини 30-х рр. ХХст. і носить персоніфікований характер [1, с. 200], хоча упродовж першої половини 90-х рр. декабристознавство розглядалося як малоперспективний науковий напрям.

Особливо це стосується України, де чимало істориків і сьогодні не вважають декабризм складовою національної історії. З другої половини 90-х рр ХХ ст. розпочалося поступове відродження інтересу до руху декабристів.

Важливу роль у розвитку як російського, так і українського декабристознавства відіграли наукові осередки та школи. Вони сприяли виробленню різних поглядів на декабристський рух, досліджували діяльність декабристів в окремих регіонах. Декабристознавство ніколи не розвивалося монолінійно під впливом одного центру [2, с. 139].

Нещодавно українське декабристознавство поповнилось монографією Ю. Латиша [3], присвяченою дослідженю декабристського руху вченими Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Це питання, як окрема дослідницька проблема, в сучасній історичній науці поставлено вперше. В стінах провідного навчального закладу України традиційно існували декабристознавчі осередки, які утворювали відому школу дослідників опозиційного руху в Російській імперії першої чверті ХІХ ст. Тут формувалась концепція українського декабризму, яка довела вагомий вплив української дійсності та українських традицій на формування світогляду декабристів, їхніх політичних поглядів і програмових засад.

У книзі «Українські декабристи чи декабристи на Україні?»: Рух декабристів очима істориків 20-х р. ХХ ст.» широко використано матеріали особових справ учених (доречі, вони вперше вводяться у науковий обіг), мемуарні та епістолярні свідчення.

Ю. Латиш зображує вивчення декабристського руху на тлі життя його дослідників, рафіновано підкреслює мозаїчну строкатість світогляду університетських декабристознавців, вплив історичних умов на їхню долю і дослідницькі уподобання. Загалом до аналізу було залучено різноманітні за формою, змістом, рівнем репрезентативності, характером і походженням джерела, що дає змогу реалізувати поставлені дослідницькі завдання [3].

Досліджуючи рух декабристів в Україні, вчені найбільше уваги приділяли таким темам, як повстання Чернігівського полку, програмним документам таємних товариств, біографії найяскравіших діячів декабристського руху, котрі мешкали в Україні. Разом з тим, українське та російське декабристознавство мають низку істотних відмінностей, корені яких криються у різних підходах до української історії першої половини ХІХ ст.

Якщо російські декабристознавці взагалі не відокремлюють історію України цього періоду від російської історії, а всіх декабристів вважають росіянами, то українські вчені вбачають в окремих декабристах (переважно членах Товариства об’єднаних слов’ян) представників української нації, у світогляді яких проявлявся менталітет української шляхти [3].