Список використаних джерел та літератури:

1. Ардашев А.Н. Великая Окопная война. Позиционная бойня Первой мировой / А.Н. Ардашев − М.: Яуза. − 2009. − 480 с.

2. Оськин Д. П. Записки прапорщика./ Д. П. Оськин — М.: Воениздат. – 1998. − 132 с.

Жмаченко П.

студент ІV курсу

науковий керівник – к.і.н.,

доц. Кордон М.В.

Коростенщина в роки Великої Вітчизняної війни (1941 - 1945 рр.)

Коростенський район заснований в 1923 році. Розташований в північній частині Житомирської області. Напередодні Великої Вітчизняної війни він межував на півночі з Овруцьким, на північному сході – з Народицьким, на сході – з Чоповицьким, на півдні – з Володарсько-Волинським, на заході – з Баранівським, на північному заході – з Лугинським районами.

В минулому маленьке, глухе містечко Коростень напередодні війни стало великим залізничним вузлом. Починаючи з 1929 року, місто вже військово-стратегічний центр у складі Київського військового округу. В ньому розміщувався штаб Коростенського укріпрайону. В цей час велися значні роботи по зміцненню західних кордонів, будувалися під’їзні колії та шосейні дороги [4, с.5-6].

На світанку 22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина, порушивши договір про ненапад, раптово, не оголошуючи війни, напала на Радянський Союз. Німецька авіація в перші години війни бомбардувала аеродроми, залізничні вузли і ряд міст – Київ, Мінськ, Одесу, Севастополь, Мурманськ. Авіаційному удару був підданий і Коростень, як один з важливих, в стратегічному відношенні, залізничних вузлів.

8 липня 1941 року гітлерівці вдерлися в Новоград-Волинський. Вони були вже в Житомирі, Бердичеві, а Коростенський укріпрайон захищався 5-ою армією під командуванням генерал-майора М.І. Потапова. На початку липня Коростень став прифронтовим містом. Гітлерівці зустріли тут серйозний опір. 18 липня 1941 року Гальдер записав в щоденнику: «Операція групи армії «Південь» все більше губить свою форму. Ділянка проти Коростеня як і досі вимагає значних сил, …щоб полегшити становище танкових з’єднань 3-го механізованого корпусу». Це визнання гітлерівського штабу, свідчить про те, що ворог втратив не лише ініціативу, але й свій бойовий дух. Замість тріумфального маршу на Київ з’явилася реальна загроза оточення ударної групи. Щоб не допустити цього, фашистському командуванню довелося перекинути на фронт проти 5-ої армії М.І. Потапова додатково ще дев’ять дивізій, в тому числі дві танкові: 25-ту та «Адольф Гітлер» [3, с.10].

Хоча Гальдер 7 серпня записав у своєму щоденнику, що «…кінець-кінцем здобуто Коростень», проте це не було повною правдою. Бо М.І. Потапов здав лише південно-західну частину міста і повністю оволодів колією Коростень – Київ, за якою дислокувалася до 19 серпня 5-а армія.

Оцінюючи події липня-серпня 1941 року під Коростенем, після війни один із гітлерівських генералів – А. Філіппі писав: «Затримка в середині липня під Києвом, як і на півночі в Смоленському межиріччі мала дуже великий вплив на подальший хід всієї кампанії».

Окупувавши Україну, в тому числі й Житомирську область, німецько-фашистські загарбники встановили тут режим жорстокого терору, масового знищення мирного місцевого населення. Вже 7 серпня 1941 року в Коростені арештували тих, хто викликав щонайменшу підозру. І чим далі, то все швидше працювала машина знищення ні в чому неповинних людей. Для Коростеня настали 832 чорні дні тимчасової німецько-фашистської окупації.

Особливо страшними були весна 1942-го і літо 1943 років. Так, у березні 1942 року війни між Німеччиною і СРСР з підвалів коростенського гестапо гітлерівці вивезли близько 200 осіб радянсько-партійного активу. Роздягнені,0зі скрученими залізним дротом руками, підштовхуючи автоматами, їх вели до залізничного мосту. Там, за стінами будинку піонерів, «неблагодійних» розстрілювали [2, с.6].

Коростень в плані знищення німцями єврейського населення стало містом більш ніж показовим. Скільки саме встигли відправити «на той світ» окупанти євреїв, досі не відомо. Прийнято вважати приблизно 6200 чоловік. В довоєнний час євреї складали 40% всього населення Коростеня. Це були кравці, перукарі, пекарі, лікарі [1, с.5].

У відповідь на такі дії окупантів в районі розгорнувся рух опору. Для керівництва боротьбою в тилу ворога був створений підпільний райком партії на чолі з Й.М. Ющенком, декілька диверсійних груп, партизанський загін чисельністю 35 чоловік під керівництвом Д.І. Марцинківського та патріотична група під керівництвом М.О. Дідківського.

В липні 1941 року у кількості 35 осіб почав своє існування загін «За перемогу!». Він мав конкретні завдання: на випадок окупації території міста і району фашистами вести збройну боротьбу з ними та здійснювати диверсійні операції, особливо на залізничних і шосейних дорогах.

Виникають підпільні групи і довкола Коростеня. Вже в травні 1942 року в селі Купище активно діяв осередок В.Д. Глєбова, який від поширення листівок перейшов до диверсій – спалив два мости на шосе Новоград-Волинський, а восени вливсь в загін імені Г.І. Котовського.

З прибуттям на Полісся з’єднань О.М. Сабурова та С.А. Ковпака зона Коростенського вузла стала партизанським краєм, де протягом першого тижня 1943 року було розгромлено гарнізон в Лугинах, станційне господарство в Білокоровичах й опорний пункт в селі Велідники [4, с.7-9].

Золотими літерами в історію Коростеня вписана дата 29 грудня 1943 року – день його визволення від німецько-фашистських загарбників. Хоча місто було визволене від загарбників війна для міста не закінчилася. Протягом 1944 року Коростень піддавався жорстокому ворожому бомбардуванню. У ніч з 4 на 5 квітня в нальоті на Коростень взяли участь до 40 німецьких літаків, які скинули 270 бомб вагою від 50 до 1000 кг.

Фашистські загарбники завдали величезних збитків. Їх сума перевищує 228 мільйонів карбованців. Ворог повністю знищив 578 будинків площею у 55 тисяч квадратних метрів. В руїнах залишилися промислові підприємства, приміщення театру ім. І.Франка, Палацу піонерів, міського комітету партії і міської ради. В повітря було висаджено електростанцію,0водопровід. Житловий фонд зберігся від довоєнного рівня лише на 5%. З 35 тисяч населення на початок 1941 року залишилося тільки 2,5 тисячі. Матеріальні збитки колгоспам за роки війни оцінювалися в суму 390 тисяч карбованців. Було втрачено, зокрема 8 тисяч голів великої рогатої худоби, більше 6 тисяч свиней, бизько 7 тисяч овець та коней.

Жителі району свято шанують пам’ять воїнів-визволителів, які полягли смертю хоробрих. На території району в 140 військових похованнях покояться 4124 воїни. На їх честь на 119 братських і 21 окремих могилах встановлені 15 скульптурних пам’ятників, 99 обелісків, покладені плити з іменами загиблих [3, с.10].