Список використаних джерел та літератури:

1. Куртяк В. Етнічний фактор у діяльності політичних партій в Україні 1917 – 1921 рр. [монографія] / Куртяк В. – К.: 2006. – 156 с.

2. Крижанівський Є. Чехи на Волині / Крижанівський Є. – СПб., 1887 – 94 с.

3. Поліщук Ю. Етнічний склад населення Волині у другій половині XIX – на початку XX ст. / Поліщук Ю. // Наукові записки інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – 2000 . – Вип. 14. – С. 80 – 90.

4. Горбань Т. Етнополітика УЦР / Горбань Т. // Наукові записки інституту політичних і етносоціальних досліджень НАН України. – К.: 1999 – Вип. 8 – С. 30 – 35.

5. Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада: навчальний посібник [ для студ. вищ. навч. закл. ] / Верстюк В. Ф. – К.: Заповіт, 1997. – 344 с.

Мисько Ю.

студентка ІПДО

науковий керівник – к.і.н.,

доц. Кордон М.В.

Історія заснування фарфорового заводу в Баранівці

У м. Баранівка Житомирської області знаходиться один із найбільших українських фарфорових підприємств – Баранівський фарфоровий завод. Завод має давню історію. Він бере свій початок у ХІХ столітті.

В «Історико-статистичному описі церков і приходів Волинської єпархії» про завод згадується так: «При въезде в местечко видна группа строений, имеющих в совокупности вид помещачьей усадьбы. Это фарфоровая фабрика Мезеров. Она расположена под лесом над речкой Случом, в одной версте от местечка. Первоначально эта фабрика возникла в местечке Корце. Основана тамошним владельцем князем Чарторийским. В 1788 году князь Чарторийский вызвал из Пруссии фабриканта Мезера, который долгое времья заведовал Корецкой фабрикою. Но когда она сгорела, Мезер приобрел покупкою землю в местечке Барановка и здесь завел свою фарфоровую фабрику, которая после его смерти перешла к его сыновьям. Глина вывозилась из-под деревни Кашперовка, что в 12 верстах от Барановки» [5, с.7-10].

Різні джерела називають різні дати заснування фарфорової справи у Баранівці. Підприємство почало безперервно функціонувати в 1803-1804 рр., коли ним керував Михайло Мезер, молодший брат із сім’ї Мезерів, який, по суті, створив виробництво фарфору в Корці (нині Рівненська область). Про заснування фабрики в 1803-1804 рр. свідчать джерела, що зберігаються в Польщі. До них належить каталог «Фарфоровая фабрика в местечке Барановке». Леон Годлевський в книзі «Бібліотека Варшавська» (том 3, стор. 89) також вважає, що фарфоровий завод почав діяти в 1803-1804 рр [2, с.13].

Ряд публікацій стверджують, що фарфорова фабрика була заснована в 1797 р., вважаючи приводом для створення фарфорової мануфактури пожежу на фабриці в Корці. Відомий дослідник фарфору А. Селіванов вважав, що фабрика в Баранівці почала працювати в 1801-1803 рр. Але, мабуть, найбільш точно вказує дату заснування фабрики напис на гербі, яким Мезер користувався для позначки свого посуду. Там стоїть дата 1802 рік. Зважаючи на те, що цей знак діяв впродовж довгого часу, дослідники схильні вважати роком заснування заводу 1802 –й.

На той час Баранівка була частиною землеволодіння магнатів Любомирських-Валевських. З ними Михайло Мезер і підписав контракт на створення фарфорової фабрики. Документ датований 10 листопада 1803 року. Зміст контракту дає уявлення про структуру баранівського виробництва. Згідно контракту Мезер отримав за 50 золотих в рік «вечное право на землю», тобто на весь час існування фабрики фарфору і фаянсу в Баранівці. Ця територія представляла собою квадратну ділянку довжиною майже 320 метрів «вместе с жилым домом кухонным флигелем, сараем, каменным погребом, домом садовника и вторым домо напротив» [4, с.23].

Господарі помістя зобов’язувались безкоштовно надавати матеріали (цеглу, ліс) для будівництва першого фабричного будинку, на будівництво будинків для робітників. Матеріали відпускалися за символічними цінами в кредит на три роки. Подальше будівництво повинен був оплачувати сам Мезер, а спочатку володарі помістя виділяли для будівельних робіт 8 каменярів і 10 теслярів.

Принциповим був пункт цього договору, який вказував, що до фабрики «записались 12 місцевих кріпаків». Джерела вказують, що Мезеру було надано право наймати кріпаків-робітників, яких заборонялося використовувати на інших роботах. Тому можна дійти висновку, що фабрика в Баранівці планувалась як кріпацьке виробництво. Мезеру надавалося право «на вияснення всіх суперечливих справ, що стосуються фабрики». Цей же контракт надавав директору фабрики право на безкоштовне видобування будь-яких матеріалів: глини, мінералів, що знаходилися на території володіння Валевських. Вказувалося, що ніхто з прийдешніх нащадків землевласників не мав права змінювати цей пункт. Дрова для фабрики Мезер отримував із лісів землевласників за встановлену плату [5, с.128].

Взяті із наведеного контракту дані можна доповнити відомостями 1820-х років. У документі департаменту мануфактур і торгівлі, що датований 1825 роком, вказано, що виробництво велося «в чотирьох будівлях». Статистичні матеріали 1828 року констатують, що ці будинки були дерев’яними. Взагалі, уявлення про архітектуру Баранівської фабрики можна скласти із фарфорових виробів мануфактури. Тоді було модним на виробах зображувати фабричні приміщення. Існує фото трьох таких виробів. Це три однакові (висотою до 20 см.) вази-кашпо циліндричної форми на невисокій ніжці. На фото двох із них зображено передній і задній фасади кам’яного фабричного приміщення. На третій вазі зображений загальний вигляд мануфактури – за дощаним парканом, серед дерев, видніються труби шести горнів для випалювання посуду і фронтон робочого корпусу.

Вази із зображенням Баранівської фабрики в літературі датуються 1812 роком [4, с.107]. В той час на ній уже працювало 100 робітників. Серед них 23 вільнонайманих і 77 кріпаків. Майже стільки працювало там і в 1817 р. В 1820-х роках число робітників не перевищувало 60. В середині 1850-х років на заводі працювало 200 робітників.

Нині Баранівський фарфоровий завод – не діюче підприємство. Маючи більш ніж 200-літню історію, воно знаходиться в занедбаному стані. Хочеться вірити, що фарфорове виробництво в Баранівці знову відродиться. І слава про посуд із поліського містечка буде линути далеко за межі України, як це було з давніх-давен.