План

Вступ

1. Забезпечення доказів

2. види засобів забезпечення доказів

- Пояснення сторін

- Показання свідка

- Письмові докази

- Висновок експерта

- Аудіо та відео записи

- Речові докази

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Одним з елементів доказування, що застосовується для досягнення правильних знань у судовій справі, є оцінка доказів. Правильна оцінка судом доказів має велике значення для винесення законного та обґрунтованого рішення у справі.

Оцінка судових доказів — це не лише логічна операція, але й складовий елемент всього процесу доказування, що врегульований нормами процесуального права.

Оцінка доказів — це, насамперед, психічна діяльність суб'єктів пізнання, що відбувається у логічних формах і містить в собі такі основні етапи, як: постановка завдання, процес його вирішення та підсумок, результат рішення.

Елементами процесуальної форми оцінки доказів є: а) сукупність процесуальних вимог, що пред'являються до розумової діяльності з оцінки доказів; б) процес реалізації цих вимог в ході розумової діяльності суддів з оцінки доказів; в) процесуальний результат, що знаходить своє відображення у судовому рішенні.

Отже, оцінка доказів — це психічна діяльність суб'єктів пізнання, що відбувається в логічній та процесуальній формах, щодо визначення якостей та властивостей доказів під час розгляду та вирішення конкретних судових справ.

1. Забезпечення доказів

Забезпечення доказів — це оперативне закріплення у встановленому цивільним процесуальним законом порядку відомостей про факти, яке вчиняється суддею з метою використання їх як докази при розгляді та вирішенні цивільних справ у суді.

Потреба у забезпеченні доказів виникає, наприклад, коли як речові докази використовуються продукти, що швидко псуються, втрачають зовнішній вигляд і властивості (ст. 141 ЦПК), коли планується від'їзд свідка у віддалену місцевість і поганий стан його здоров'я дає підстави допускати можливість смерті; можливе знищення або зникнення об'єкта експертизи тощо.

Забезпечення доказів є винятковим способом збирання доказів. Він полягає в тому, що суддя досліджує і сприймає ті дані, які заявник має намір подати до суду, як докази, фіксує результати цього дослідження, що робить їх доступними для суду, який надалі буде розглядати справу по суті.

Способом забезпечення судом доказів є: 1) допит свідків. Відповідно до ст. 136 ЦПК у заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити; 2) призначення експертизи (ст.ст. 143—145 ЦПК); 3) витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням (ст. 137, ст. 140 ЦПК).

2. Види засобів доказування

Пояснення сторін

Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників полягають у їх повідомленнях про факти, які цікавлять суд, та є основою їх вимог і заперечень. Ці пояснення оцінюються судом разом з іншими доказами у справі. Так, зокрема, суд має порівняти пояснення однієї сторони у справі з поясненнями іншої сторони, з іншими доказами у справі і лише тоді робити висновок щодо їх достовірності.

Пояснення сторін і третіх осіб щодо обставин у справі можуть бути викладені у письмовій формі (у позовній заяві, запереченні проти позову, в апеляційній скарзі), а також в усній формі (за їх особистої участі в судовому засіданні).

Пояснення сторін, третіх осіб або їх представників поділяються на твердження та визнання.

Твердження — це пояснення сторони або третьої особи, в якому містяться відомості про факти, що покладені в основу вимог або заперечень і які підлягають встановленню в суді.

Твердження сторін або третіх осіб можуть бути покладені в основу рішення суду в конкретній справі лише за умови, що вони були зроблені у судовому засіданні та підтверджені іншими доказами.

Визнання — пояснення сторони, яка підтверджує існування факту, який має доказувати інша сторона. Визнання — це згода з фактом, на якому інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення.

Визнання факту треба відрізняти від визнання позову. Визнання факту — показання сторони про наявність (відсутність) сприйнятого нею факту. Визнання позову — це заява сторони про небажання вступати в спір проти позову. Якщо перше дає можливість суду встановити факт, то друге дає право суду ліквідувати процес, спір. Тому визнання позову — категорія, що належить до вияву дії принципу диспозитивності, визнання факту — категорія, що належить до вияву дії принципу змагальності.

При оцінці пояснень сторін і третіх осіб суду необхідно дотримуватися наступних правил: а) усвідомити, у чому полягає суть вимог позивача та заперечень відповідача, тобто чітко визначити їх позиції в спорі про право, що розглядається; б) відмежувати в показаннях факти від міркувань, логічних висновків і емоцій; в) слідкувати за тим, щоб пояснення сторін і третіх осіб мали властивість внутрішньої погодженості, тобто не суперечили самим собі, не містили протилежних, взаємовиключних відомостей; г) оцінювати пояснення сторін і третіх осіб неодмінно із врахуванням всієї зібраної в справі доказової інформації.

Під час судового розгляду справи по суті, після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, пояснення відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших осіб, які беруть участь у справі.

Якщо разом із стороною, третьою особою у справі беруть участь їх представники, суд після пояснень сторони, третьої особи заслуховує пояснення їхніх представників, а за їхнім клопотанням пояснення може давати тільки представник. Якщо в справі заявлено кілька позовних вимог, суд може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної них. Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко або з їхніх слів не можна дійти висновку про те, чи визнають вони обставини, чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді — "так" чи "ні". Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, задають питання один одному у порядку, встановленому головуючим. Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень.

На стадії апеляційного провадження першою пояснення після доповіді судді-доповідача дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Далі заслуховуються пояснення інших осіб, які беруть участь у справі (ч. З ст. 304 ЦПК