11.5. Історія, ефективність та перспективи співробітництва України з міжнародними економічними організаціями

Для України питання участі в системі міжнародних економічних організацій постало на порядку денному на початку 90-х років ХХ ст. У деяких із них Україна брала участь ще як суб’єкт СРСР (наприклад, в ООН та в її органах, зокрема й економічних), але для реального забезпечення національних інтересів в умовах розриву господарських зв’язків СРСР цього було вочевидь недостатньо. Тому реалізація статусу суверенної держави вимагала кропіткої та наполегливої роботи з визначення конкретних геополітичних цілей держави (зокрема, з’ясування доцільності участі в тій чи іншій організації), проведення необхідних переговорів, внутрішньої адаптації до відповідних структурних вимог, стандартів і правил та ін. На сьогодні Україна є членом понад 40 міжнародних організацій, зокрема ООН, СНГ, Рада Європи, СОТ, Ради Північноатлантичного співробітництва, РБСЄ, ЄБРР, МВФ. Тісні контакти здійснюються в рамках інших міжнародних організацій. Крім дипломатичних представництв іноземних держав і ООН, у Києві діють представництва Світового банку, Комісії ЄС.

Міжнародні економічні організації, зокрема ті, в роботі яких бере участь Україна, різняться принципом суб’єктності, географічними масштабами, функціональними цілями (галузевою спрямованістю). Як правило, вони є суб’єктами регулювання міжнародної еко­номічної діяльності, створюють рамки підприємницької діяльності та політичні, технічні інституції, котрі такій діяльності сприяють.

Прикладом подібної структури може слугувати Міжнародна торгово-промислова палата, яка розробила факультативні стандарти укладання комерційних договорів між підприємницькими контрагентами. Серед регіональних організацій сприяння бізнесу, які було створено безпосередньо за участі українських підприємницьких структур, перспективною можна вважати Ділову раду Чорноморського економічного співробітництва (заснована в 1992 р.).

Група інших міжнародних економічних організацій регулює економічну діяльність самих держав. Як правило, у таких випадках ідеться про взаємні обов’язки держав щодо регулювання міжнародної торгівлі, застосування валютно-фінансових важелів політики. Найбільш впливовими організаціями даного типу є система ГАТТ/СОТ (Генеральна угода з тарифів та торгівлі / Світова організація торгівлі), МВФ (Міжнародний валютний фонд). У 90-х роках прийняття України до системи ГАТТ/СОТ розглядалося як умова створення зони вільної торгівлі в ЄС.

Галузеві організації у своїй діяльності ставлять за мету відносно вузькі, технічні цілі. Ними можуть бути лібералізація ринків або реалізація домовленостей про сприяння коопераційній взаємодії. Трапляються і такі ситуації, коли галузеві організації є перехідними формами більш широких інтеграційних процесів. Свого часу так було з Європейським об’єднанням вугілля та сталі (ЄОВС), яке разом з Європейським економічним співтовариством (ЄЕС) еволюціонувало в щільне угруповання держав Євросоюзу.

Значного поширення набуло міжнародне співробітництво в окремих галузях виробництва, соціально-економічного життя, науково-технічного прогресу. Така кооперація не обо­в’язково відбувається в рамках тих або інших організаційних структур. Вона може мати місце під час виконання державами погоджених ними програм, зокрема проектів спільного науково-технічного розвитку. У сучасному світі розробляються такі складні та капіталомісткі технології, що навіть країни, які є лідерами за рівнем індустріального розвитку та обсягом капіталу, об’єднують свої зусилля з іншими. Тим більше таку потребу відчуває Україна: адже з об’єктивних причин, після колапсу Східного блоку та Союзу РСР відбулося значне звуження технологічного простору, в якому відбувалася господарська діяльність її підприємств.

У цьому зв’язку великий інтерес для України становить деталізоване та масштабне співробітництво, що ведеться країнами Євросоюзу. Зокрема, таке співробітництво відбувається в рамках комплексу проектів «Еврика», складовими елементами якого є численні галузеві програми співробітництва. Прикладом масштабного міжнародного проекту, в котрому бере участь наша держава, є «Sea Launch» («Морський старт»), що був ініційований передусім Сполученими Штатами Америки. Ще одним його учас­ником є Росія, а на початковому етапі в ньому брала участь і Норвегія. Метою проекту стало спільне створення платформи морського базування та мобільних транспортних потужностей для запуску космічних кораблів з екваторіальної зони. Основним «внеском» у проект України є ракети типу «Зеніт», причому передбачається щорічне проведення до восьми запусків.

Узагальнюючи викладене з погляду національних інтересів України, можна зробити висновок, що основними цілями міжнародного науково-технічного співробітництва для неї є збільшення обсягів виробництва, розширення надходження до країни передових технологій, ноу-хау, раціоналізація експорту, зокрема нарощування зовнішніх продажів складних виробів з високим ступенем перероблення, забезпечення додаткової зайнятості та підвищення доходів передусім висококваліфікованих кадрів.