4.3. Нетарифні засоби державного регулювання зовнішньої торгівлі
Будь-які методи регулювання зовнішньої торгівлі окрім використання мит відносять до нетарифних методів. Вони охоплюють широке коло обмежень та стимулів (рис. 1). В сучасному світі домінуюча роль у регулюванні міжнародних торгівельних відносин відводиться саме нетарифним методам, бо їх важче контролювати та протидіяти їх застосуванню. Зокрема це пов’язано з тим, що обґрунтувати масштаби їх негативного впливу, а іноді і просто довести сам факт їх існування доволі складно.
Рис. 1. Основні нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі
Розглянемо представлені на рис. 1 методи більш детально.
Кількісні обмеження – квотування, ліцензування – це адміністративні методи регулювання міжнародної торгівлі, сутність яких полягає у визначенні переліку товарів та їх обсягу, що дозволені для експорту або імпорту.
Квотування – кількісне обмеження обсягу експорту/імпорту певного товару. Квота – максимально дозволений протягом певного періоду часу обсяг експорту/імпорту товару, визначений у натуральних чи вартісних одиницях.
Існують наступні види квот. По-перше, вони поділяються на експортні та імпортні. Експортні квоти зазвичай встановлюються як запобіжний засіб надмірного вивозу певного товару за кордон в умовах високих цін на нього на зовнішніх ринках порівняно з внутрішнім. Основна мета встановлення імпортних квот – захист національних ринків від іноземної конкуренції.
По-друге, відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» за кількістю країн, яких стосується обмеження, квоти бувають:
глобальні – встановлюються без зазначення конкретних країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;
групові – встановлюються з визначенням групи таких країн;
індивідуальні – встановлюються з визначенням конкретної такої країни.
Існують квоти, що застосовуються у виключних умовах, це:
спеціальні – квоти відносно імпорту товару, що є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів. Використовується, якщо зазначені заходи дозволили довести існування вагомої шкоди вітчизняному виробникові з боку імпортерів такого товару;
антидемпінгові – квоти, які застосовують, якщо доведено використовування імпортером демпінгу як засобу конкурентної боротьби;
компенсаційні – їх впроваджують, якщо доведено, що цінові переваги імпортера є наслідком отримання ним субсидій від своєї держави.
Іноді до різновидів квот відносять ембарго – повну заборону експорту або імпорту певного товару.
Ліцензування – регулювання міжнародної торгівля шляхом видачі державою ліцензій – дозволів на експорт/імпорт певних товарів у встановлених обсягах протягом визначеного періоду часу.
В України ліцензування експорту/імпорту товарів може бути автоматичним або неавтоматичним. Автоматичне застосовується відносно товарів, щодо експорту/імпорту яких квоти не встановлені. В таких випадках ліцензія видається негайно після отримання від експортера/імпортера заявки, яка не може бути відхилена державним органом. Експорт/імпорт товарів, щодо яких встановлюються певні квоти, підлягає неавтоматичному ліцензуванню, яке має обмежувальний характер і передбачає можливість вмотивованої відмови експортеру/імпортеру у видачі ліцензії.
Виділяють наступні види ліцензій. Подібно до квот ліцензії поділяються на експортні та імпортні. Також існують ліцензії, що застосовуються в особливих випадках, йдеться по спеціальну, антидемпінгову та компенсаційну ліцензії. До того ж Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» залежно від визначених у ліцензії обсягів експорту/імпорту товару, кількості операцій та терміну дії виділяє:
ліцензію разову (індивідуальну) – разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший ніж той, що є необхідним для здійснення експортної/імпортної операції;
ліцензію відкриту (індивідуальну) – дозвіл на експорт/імпорт товару протягом певного періоду (але не менше місяця) з визначенням його загального обсягу;
ліцензію генеральну – відкритий дозвіл на експортні/імпортні операції щодо певного товару та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування на цей товар.
«Добровільне» обмеження експорту – негласна домовленість між експортером та державою-покупцем: перший сам обмежує обсяг поставок в країну, а друга не застосовує проти нього більш жорстких торгових обмежень.
Фінансові методи державного регулювання міжнародної торгівлі передбачають пряму або непряму фінансову підтримку вітчизняного виробника, спрямовану на зниження ціни та відповідно на підвищення конкурентоспроможності товарів національного виробництва, з метою розширення експорту або обмеження імпорту. До основних фінансових методів відносять субсидії, кредитування, обов’язковий попередній імпортний депозит та демпінг.
Субсидії – фінансова допомога національним товаровиробникам.
За механізмом реалізації вони поділяються на:
прямі (заборонені СОТ) – безпосередні виплати держави виробникові;
непрямі – прихована фінансова допомога виробникові, що здійснюється через надання пільг в оподаткуванні, страхуванні, закупівлі сировини тощо.
За сферою застосування субсидії поділяють на:
внутрішні – субсидії вітчизняним виробникам, які не здійснюють експорт товару, а конкурують з імпортерами. Мета – стимулювання національного виробництва та обмеження імпорту;
експортні – виплати національним експортерам. Мета – стимулювання національного виробництва та експорту.
Експортне кредитування представлене наступними формами:
пільгове кредитування національних експортерів державними банками;
зв’язане пільгове кредитування іноземних імпортерів, які отримують державні кредити на пільгових умовах при дотриманні ними зобов'язань купувати товари лише у фірм даної країни.
Обов’язковий попередній імпортний депозит – грошова застава, яку імпортер має внести у власний банк перед закупівлею іноземного товару.
Демпінг – продаж товарів на зовнішні ринки за цінами, нижчими за нормальний рівень. В якості нормального рівня розглядають середні світові ціни, собівартість товару або ціни на внутрішньому ринку експортера (останній варіант передбачений законодавством України). Це заборонений метод міжнародної конкуренції, за використання якого передбачена можливість покарання у вигляді встановлення торгових обмежень.
Методи прихованого протекціонізму не містять відкритої заборони, але створюють додаткові складнощі в торгівлі. Їх нараховують більше ста, але найбільш розповсюдженими серед них є наступні:
державні закупівлі – придбання державою певного товару тільки у вітчизняного виробника, навіть якщо його продукція поступається іноземній за ціною або якістю;
внутрішні податки і збори – призводять до зростання ціни на імпортовану продукцію всередині країни та до зниження її конкурентоспроможності. При цьому можуть застосовуватися прямі (ПДВ, акцизний збір) та непрямі (вартість митного оформлення) інструменти.
технічні бар’єри – обмеження, що приймають форму бюрократичного ускладнення митних процедур або встановлення специфічних вимог до якості товару, до його упакування та маркірування, у тому числі шляхом використання різних технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних, екологічних стандартів.
вимоги про вміст місцевих компонентів – дозвіл на ввіз лише тієї продукції, що містить компоненти, вироблені в країні-імпортері.
Сьогодні окремі економісти виділяють корупцію як один із методів нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі. При цьому, залежно від того, на чиєму боці стоїть представник влади, корупція може стати як додатковим інструментом захисту національного виробника, так і засобом зниження дієвості існуючих протекціоністських заходів.
Дії держави в сфері регулювання зовнішньої торгівлі можуть набувати досить жорстких форм. Тоді прийнято говорити про торгові війни. Вони можуть бути як наступальними (мета – захват іноземних ринків), так і оборонними (мета – попередити або стримати захоплення вітчизняних ринків іноземними постачальниками). В торгових війнах можуть використовуватися навіть такі крайні заходи як економічний бойкот (повна або часткова відмова від економічних зв'язків з країною) та економічна блокада (ізоляція країни з метою підриву її економіки).
Торгові війни призводять до значних соціально-економічних втрат (при успішному веденні війни – для країн-конкурентів, при невдалому – для країни, що почала торгову війну, або для обох країн одночасно) і навіть можуть спричинити озброєні конфлікти. Такі суттєві негативні наслідки змушують країни домовлятися про взаємні поступки в сфері міжнародної торгівлі. Вагома роль тут відводиться СОТ. До того ж існує ціла низка зон вільної торгівлі, митних союзів та інших об’єднань країн, що передбачають зниження або повне зняття бар’єрів при здійсненні експортно-імпортних операцій.