24. Адаптація дитини до дошкільного навчального закладу як чинник успішної соціалізації.

У контексті проблеми соціалізації виокремлюється поняття „адаптація”, яке в науковій літературі розглядається як комплексне утворення соціального буття особистості, загальна універсальна властивість людини, що забезпечує її життєдіяльність у нових умовах існування шляхом пристосування функціональних та структурних елементів до навколишнього середовища, засвоєння нею соціальних стандартів поведінки, ціннісних орієнтацій, гармонізація взаємозв’язків із соціальним оточенням. Досліджуючи особливості адаптації в дошкільному віці, українські вчені прагнули охарактеризувати особливості цього процесу в різних умовах життєдіяльності дитини, визначити умови, що оптимізують, пом’якшують цей процес.

Адаптацію дітей до цілодобової групи Т.Г.Жаровцева характеризує як складний і активний процес, успішність якого зумовлена низкою соціальних і психолого-педагогічних чинників: умовами життя і виховання дитини в сім’ї, її віком, станом здоров’я, особистим життєвим досвідом. Труднощі адаптації дітей пов’язує з їхніми віковими та індивідуальними особливостями, зокрема, нерозумінням молодшими дошкільниками об’єктивної необхідності їх тривалого (упродовж декількох діб) перебування в дитячому садку, емоційною напругою, яка зумовлена відривом дітей від звичної домашньої обстановки, їх втомлюваністю. У 70-80-х рр. минулого століття у зв’язку з широким залученням жінки-матері до суспільно-виробничої діяльності, з метою забезпечення окремих родин у додаткових послугах суспільного дошкільного виховання в дитячих садках функціонували цілодобові групи, що актуалізувало проблему адаптації дітей дошкільного віку до умов виховання в них. За висновками ученої, ефективними умовами адаптації дітей дошкільного віку в цілодобовій групі виступають: підготовка дітей до відвідування цілодобової групи, яка включає знайомство з обслуговуючим персоналом групи, формування впевненості в тому, що перебування в такій групі – явище тимчасове; організацію спілкування „новенької” дитини з дітьми, що вже адаптувалися до умов цілодобової групи; створення емоційного благополуччя дитини в групі, що передбачає організацію емоційно-позитивного спілкування з педагогом і дітьми, у т.ч. зі старшими і молодшими дошкільниками; створення середовища, наближеного до умов життя дитини в сім’ї, для цікавої, змістовної діяльності, а також зміною порядку організації і комплектування цілодобових груп дітьми; організацію психолого-педагогічної підготовки педагогів і батьків до забезпечення адаптаційного процесу.

Досліджуючи процес адаптації дітей молодшого дошкільного віку до умов дитячого будинку, С.П.Нечай звертає увагу, що діти такої категорії відрізняються від своїх ровесників із сімей збідненим досвідом соціальних контактів, емоційною нестабільністю, затримкою фізичного і психічного розвитку, у них менше можливостей для тренування адаптаційних механізмів і, відповідно, нижчий рівень соціальної адаптованості, що призводить до стресових станів у нових умовах життя. Згідно з результатами її дослідження, адаптації дітей-сиріт до умов дитячого будинку сприяє створення позитивного емоційного стану, активізація соціальних контактів, зниження рівня тривожності, агресивності й незахищеності; збагачення емоційного й соціального досвіду дітей, організація різноманітної та цікавої діяльності, що стимулює пізнавальну активність. Обравши засобом адаптації дітей-сиріт до умов дитячого будинку музично-театралізовану діяльність, дослідниця довела, що музика позитивно впливає на мотиваційно-потребову сферу дитини, її психічні стани, поведінку, а театралізована діяльність сприяє збагаченню емоційно-чуттєвого та інформаційного досвіду, розширенню комунікативної діяльності, формуванню певних форм поведінки в умовах мікросоціального середовища.

У вимірах проблеми соціальної адаптації дітей, які вперше починають відвідувати дошкільний навчальний заклад у віці 5-6 років, Н.М.Захарова поняття соціальної адаптації розуміє як процес активного пристосування за допомогою різноманітних засобів з пріоритетною позицією задоволення потреби в ігровій діяльності, як інтегральний показник здатності дитини виконувати соціальні функції та ролі в групі. Варта уваги авторська соціально-педагогічна технологія оптимізації адаптаційного процесу дошкільників, в основу якої покладено використання адаптаційно-розвивального потенціалу різних видів ігрової діяльності: сюжетно-рольових, театралізованих, рухливих ігор, ігрових вправ та етюдів. Особливості впливу гри на процес адаптації дослідниця пов’язує як із сенситивними можливостями дітей даного віку для засвоєння суспільних норм, форм поведінки, розвитку адаптаційних механізмів, уміння адекватно сприймати навколишню дійсність, так і з соціальною сутністю гри, визнанням її „школою соціального становлення особистості”