7. Механічна обробка напилених покрить

Механічна обробка напилених виробів проводиться з метою надання виробу номінальних розмірів і доведення поверхні покриття до необхідного класу чистоти. Основними видами механічної обробки є токарна, шліфування та полірування.

Токарна обробка проводиться з мінімальним зняттям шару покриття за один прохід. Швидкість різання вибирається експериментально для різних покрить.

Шліфування покриття проводиться, якщо це не завадить властивостям покриття при проникненні охолоджуючої рідини у його пори, із примусовим охолодженням. Для запобігання викришуванню та утворенню тріщин круги вибираються із грубою структурою і неміцною зв’язкою.

Для шліфування твердих покрить (наприклад, оплавлених самофлюсівних покриттів) використовуються круги із зв’язкою середньої міцності та абразивними частинками із зеленого корунду або карбіду кремнію. Шліфування проводиться із швидкістю круга в межах 15…40 м/с при глибині подавання 0,015…0,030 мм.

Напилені покриття високої твердості доцільно обробляти алмазним шліфуванням і поліруванням. При застосуванні механічної обробки покриття слід враховувати факт зменшення пористості покриття після обробки.

7. Визначення показників якості покриття і вибір методик їх визначення

Вибір методів контролю якості покриття визначається переважно призначенням деталі та способом відновлення (зміцнення). Об’єм і методи контролю залежать від типу виробництва, технологічного процесу, умов експлуатації та конструкції виробу та його відповідальності.

Відома значна кількість параметрів, які залежно від функціонального призначення покриття можуть характеризувати його якість. Але, в більшості випадків, достатнім є визначення кількох основних показників якості, до яких відносяться: товщина (або різнотовщинність) покриття, міцність зчеплення покриття з основою, пористість покриття, твердість (мікротвердість) матеріалу покриття.

При газотермічному нанесенні покриття найпоширенішими методами вимірювання товщини покриття є неруйнівні методи – метод прямого вимірювання мірним інструментом, метод вимірювання мас, відривний магнітний метод, індукційний магнітний метод, електромагнітний метод (вихрових струмів) тощо. Широко використовуються також руйнівні методи – металографічний, гравітометричний та інші .

При вакуумно-конденсаційних методах товщину покриття в процесі його нанесення контролюють зважуванням, використовують оптичні методи, що базуються на явищах поглинання, пропускання або відбиття світла, а також на явищі інтерференції.

Методи визначення міцності зчеплення покриття з основою поділяються на якісні та кількісні. Основними методами визначення міцності зчеплення газотермічного покриття з основою є кількісні методи: клейовий метод та метод відривання штифта. Можливо використання якісних методів: полірування, нанесення сітки подряпин, втискування, тертя, нагрівання та ін. Аналогічні методи використовуються і при ВКНП.

Пористість всіх видів покриттів зазвичай визначається методом гідростатичного зважування. При ВКНП та ГТНП використовуються також металографічні та корозійні методи.

Твердість покриття визначають за відомими методиками вимірювання твердості за Вікерсом, Роквелом. Мікротвердість за стандартною методикою визначається втискуванням у визначені ділянки покриття алмазної піраміди на спеціальних приладах типу ПМТ-3.