Висновки

На основі вивчення архівних даних, матеріалів педагогічної спадщини узагальнено досвід форму­вання здорового способу життя старшокласників у ві­тчизняній педагогіці другої половини ХХ століття.

Виділено основні напрями формування здо­рового способу життя старшокласників: форму­вання здорового способу життя учнів у навчальній діяльності (у процесі вивчення обов’язкових предметів оздоровчого спрямування та факультативних курсів); формування здорового способу життя старшокласників у виховній роботі (позакласній та позашкільній діяльності); взаємодія учбового закладу й сім’ї у формуванні здорового способу жит­тя учнів. Схарактеризовано форми навчальної діяльнос­ті (уроки, семінарські заняття, факультативні занят­тя), форми організації навчального дня (гімнастика до занять у ПТНЗ, фізкультурна пауза, фізкультурні хвилинки, організоване проведення перерв), форми виховання (тематичні класні години, лекції, тематичні конференції, медико-гігієнічні гуртки, фізкультурно-спортивні гуртки, спортивні олімпіади, змагання різного рівня, зустрічі з відомими спортсменами, походи, екскурсії), визначено особливості діяльності гуртків та секцій як форм позашкільної роботи учнів ПТНЗ. Визначено основні методи формування здорово­го способу життя старшокласників: методи формуван­ня свідомого ставлення до здорового способу життя (освічення, пояснення, переконання, розповідь, бесі­да, приклад); методи формування позитивного досві­ду дотримання здорового способу життя (привчання, вправи, доручення, використання виховних ситуацій і виховних обставин, проведення тренінгів та диспутів); методи стимулювання й корекції здоров’язберігаючої поведінки; методи самовиховання. Конкретизовано засоби формування здорового способу життя учнівської молоді: засоби наочної агі­тації та засоби масової інформації.

Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у вивченні науково-педагогічної діяльності вітчизняних і зарубіжних педагогів із проблеми формування здо­рового способу життя старшокласників.

Список використаної літератури

1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. – К.: Либідь, 2003. – Бібліогр.: с. 338-340. Кн. 2: Особистісно-орієнтовний підхід: науково-практичні засади. – 344 с.

2.  Битинас Б.П. Структура процесса воспитания. – Каунас, 1984.

3. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації: Підготовка вчителя до формування виховуючих відносин з учнями: Навч.-метод. посібник для вчителів шкіл, викладачів, студ. пед. навч. закладів/ Інститут змісту і методів навчання. – К., 1996. – 232с.

4.Карненчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник для студ. вищих пед. навч. закл. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: Вища школа, 2005. – 344с.

5.Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навч. посібник для студентів пед. навч. закладів/ Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г.С. Сковороди. – 2-ге вид., випр. і доп. – Х.: ОВС, 2002. – 400с.

6. Матвієнко О.В. Практикум з курсу «Теорія виховання»/ Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. – К.: Стилос, 2001. – 256 с.

7. Мафтин Л.В. Методика викладання теорії виховання у ВНЗ: Навч. посібник/ Чернівецький національний ун-т ім. Ю. Федьковича. – Чернівці: Рута, 2003. – 72 с.

8. Методика воспитательной работы: Учебное пособие/ Л.А. Бойкова, Л.К. Гребенкина, О.В. Еремкина и др.; под ред. В.А. Сластенина. – М., 2004.

9.Подласый И.П. Педагогіка. Новый курс: в 2 кн. – М., 1999. – Кн.. 2: Процесс воспитания.

10. Полак Л.Б. Навчально-виховний процес у закладах профтехосвіти: управлінський аспект: Навч.-метод. посібник. – К.: Вища школа, 1999. – 112 с.