8.Права людини, що виникають у разі притягнення її до юридичної відповідальності

Однією із найбільш ефективних правових гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина, які забезпечуються державою, є юридична відповідальність.

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну) юридичну відповідальність.

Позитивна юридична відповідальність - це сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей чи окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність - це специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризується засудженням протиправного діяння суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку витерпіти позбавлення волі і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ознаками ретроспективної юридичної відповідальності є:

а) державно-правовий примус;

б) негативна реакція держави на правопорушення суб'єкта, що винний у його скоєнні;

в) обов'язок правопорушника перетерпіти неприємні наслідки за його протиправну поведінку.

Існування різних видів правопорушень передбачає й поділ ретроспективної юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави для такого поділу. Залежно від суб'єктів - органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що накладається: органами державної влади, судовими та іншими юрисдикційними органами. Щодо порушників її поділяють на індивідуальну і колективну. Розрізняють також внутрішню державну і міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена. На цій підставі розрізняють: кримінально-правову і адміністративну; цивільно-правову і трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) та ін.

Вирізняють дві основні групи видів юридичної відповідальності.

Перша - конституційна і цивільно-правова відповідальність. Для конституційної і цивільно-правової відповідальності характерні передусім правовідновлювальні санкції - це відновлення порушених прав, примусове виконання обов'язків, скасування протиправних станів.

Друга група - це кримінальна, адміністративна і дисциплінарна відповідальність. Для кримінальної, адміністративної і дисциплінарної відповідальності характерні передусім каральні (штрафні) санкції.

Конституційна відповідальність - це передбачена Конституцією України реакція відповідних державних інституцій на порушення принципів і норм Конституції України особами, на яких покладене виконання тих чи інших функцій держави.

Ця відповідальність полягає, наприклад, у припиненні повноважень народного депутата України, який відмовився скласти присягу (ч. 5 ст. 79 Конституції України). Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату, тобто втрату статусу народного депутата України. Частина 2 ст. 81 Конституції України передбачає випадки дострокового припинення повноважень народного депутата України. Слід зазначити, що Конституцією визначений вичерпний перелік підстав для такого припинення повноважень.

Відмова депутата від громадянства України, зміна ним громадянства або виїзд його на постійне проживання за межі України є самостійними підставами для дострокового припинення повноважень.

9. Види обмежень прав і свобод людини та громадянина в Україні.

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в державі найвищою соціальною цінністю. Держава поклала на себе обов'язок охороняти і захищати інтереси людини. Це завдання особливого набуває значення в період надзвичайних станів, зокрема умовах воєнного режиму, оскільки нормальне функціонування суспільства в цілому стає неможливим. Потрібно звернути увагу, що права і свободи людини закріплюються як національними, так і міжнародними нормами: Загальна декларація прав людини (1948р.), Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод(1950р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966р.) та інші. Звідси виводиться принципова вимога будь-які обмеження прав і свобод громадян припустимі тільки в тому випадку і в тій мірі, в яких вони передбачені конституцією конкретної держави і відповідають нормам міжнародного права . 9.3 Права і свободи громадян в умовах надзвичайного стану Введення воєнного стану передбачає переведення суспільства в надзвичайні умови, метою якого є "створення умов для здійснення органами державної, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданим їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності". Заради швидкого подолання воєнно-політичної кризи деякі права людини обмежуються. Але існує конкретна проблема: звуження прав і свобод не означає їх повну відсутність. У Конституції України ст.64 містить цілий перелік прав, які не можуть бути ліквідованими за будь-яких причин: право на рівні конституційні прав і свободи, право на громадянство, на життя, право на повагу до його гідності, право на свободу та особисту недоторканість тощо. Важливою характеристикою воєнного стану є обмеження в праві пересування. Так, згідно із Законом України "Про правовий режим воєнного стану" запроваджується: 1. комендантська година 2. встановлюється особливий режим в'їзду і виїзду; 3. обмежується рух транспортних засобів; 4. забороняється призовникам і військовозобов'язаним змінювати місце проживання.

Надзвичайний стан в Україні або окремих її місцевостях вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим. Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як 30 діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.

На період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи:

1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;

2) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;

3) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

4) заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом;

5) заборона страйків.

Крім того, у випадку виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру можуть також здійснюватися тимчасова чи безповоротна евакуація людей, встановлення карантину, запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності ті інші необхідні заходи.

Не можуть бути обмежені орава і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 61, 52, 55, 56, 57, 58, 59. 60, 61. 62, 63 цієї Конституції”

16