3.3. Шуми в кіно

Найчастіше шумами займаються в останню хвилину. Знехотя. Наприклад, коли виникає гостра необхідність хоч ненадовго забрати з екрана настирливу музику. Або коли хочеться передохнути від

нескінченного потоку слів у кадрові або за кадром. Тоді вставляють який небудь більш менш підходящий шматок інтершума ( що заодно дозволяє повести в нього музику й через деякий час вивести з нього вже іншу) - от, найчастіше, і весь підсумок цих скромних зусиль. А жалко. Тому що шуми - одне з найдужчих і цікавих виразних засобів кіно. Їхнє вміле використання може додати фільму або його епізоду зовсім нова якість. Образний розв'язок, побудоване на шумах, здатне викликати в

глядачів яскраві й сильні емоції й повідомити всім, що звукорежисер цього добутку - людей талановит, що шукає й думаючий. Кілька років назад вийшов на екрани документальний фільм режисера Сергія Лозніци "Блокада". Він був визнаний гідним багатьох високих нагород самих престижних міжнародних кінофестивалів. Одержав "НикуНику" Російської кіноакадемії як кращий документальний фільм 2006 року. Більшу роль в успіху картини зіграло її ефектний звуковий розв'язок. Цей фільм

складається з кадрів хроніки блокадного Ленінграда. У картині немає ні єдиного слова, немає жодного такту музики. Увесь звуковий розв'язок вибудуваний на шумах. Як відомо, фронтові оператори знімали на

кіноплівку. На відміну від відеокамер, кінокамери звук не писали. Тому Сергієві Лозніце довелося озвучити весь свій фільм спеціально записаними синхронними шумами, як роблять це при озвучуванні ігрового кіно. І ефект вийшов просто приголомшуючий. Помітимо, що це - не перший досвід подібної роботи. Коли_те на "Першому каналі" у Москві вже робили подібну спробу. Тоді пішли ще далі. ЗА допомогою сурдоперевода навіть намагалися розшифрувати, і згодом озвучити акторами справжні

репліки бійців Великої Вітчизняної війни. Правда, далеко не всі репліки, вимовлені солдатами в запалі боїв, виявилися цензурними. Сергієві Лозніце й звукорежисерові Володимиру Головницкому вдалося добитися великого успіху. Знайомі кадри хроніки, озвучені синхронними шумами, придбали зовсім новий вимір. Яка те неймовірна реальність, дійсність з'явилася в них. Ці кадри стали сприйматися зовсім по новому. От ідуть солдати. І тягнуть на мотузках надутий аеростат.

Поскрипують мотузки, похрускує амуніція, важко стукають по асфальту чоботи, деренчить старий трамвай, що виїжджає з_за кута. Солдати мовчачи й зосереджено випробують знаряддя перед прийдешніми боями. Усе клацає, дзвякає, стукає, поскрипує. Озвучене все, що є й у кадрові,

і за кадром. Екран наповнюється життям, атмосферою епохи, її часом. Виникає якась нова вірогідність. Не дуже давно був зроблений документальний телесеріал на основі старих кіножурналів.

Там були збережені в первозданному виді сюжети, але для них написали нову музику й сучасний дикторський текст. І це миттєво вбило справжнє життя, відбиту колись на плівці. Кадри стали

плоскою й примітивною ілюстрацією тексту під музику. У фільмі "Блокада" усі не так. Цей фільм дивно мовчазний у порівнянні з, що звичайно бовтають і гуркітливими музикою телевізійними проектами. І це грізне мовчання, як відразу ж відзначили захоплені критики, могутньо прикувало до нього увага. Ми вдивляємося в картини минулого. І не в силах відвести око. Ілюзія реальності майже повна. Ми адже ніколи не бачили й не чули, щоб усе це виглядало й звучало саме так!

Відомий дослідник кіно, режисер Альберто Кавальканти, затверджував, що шуми проходять повз розум і адресуються чому_те вродженому й глибинному - от у чому їх справжня сила на екрані. Один з родоначальників документального кіно Роберт Флаэрти у свій час журився, що в його ще німому

фільмі "Нанукнанку,нанок,нансук,НАНУ,наук.,наук з Півночі" (1922) не було свисту вітру й виття собак - без цього важко відчути атмосферу Крайньої Півночі. Характерно, що Флаэрти не дуже горював із приводу відсутності слів. Він журився,

що не було шумів! Видатний режисер французького авангардів Жан Эпштейн багато десятиліть назад,

працюючи над фільмом "Бура", намагався за допомогою вповільненого запису звуку виділити різні компоненти шуму сильного шторму. Він писав про це: "Вухо, як і око, має досить обмежену здатність розрізняти окремі елементи явищ. Очей потребує допомоги приймання вповільненого руху. Відповідно й вухо вимагає звукової "лупи часу", тобто вповільнення звуку для того, щоб воно могло виявити в сфері ще більш невловимої реальності, що, наприклад, безладні завивання

бури складаються з безлічі цілком виразних, раніше незнайомих йому шумів. У них чуються вигуки, , крики, верески, вибухи - тембри й акценти, що здебільшого не мають назв. За аналогією

с ефектом уповільненого руху ці безіменні шуми можуть називатися "звуковою реальністю іншого виміру". Наші сучасники - французькі режисери Клод Нуридзани й Марі Перенну, творці знаменитих пізнавальних фільмів "Генезис" і "Мікрокосмос", у роботі із шумами проявляли не меншу

фантазію й старанність, чому при зйомках. Вони не раз підкреслювали в успіху своїх фільмів роль Лорана Кагийо, фахівця зі звуку. З його допомогою вони, наприклад, супроводили зображення червоного краба в "Генезисі" звуком друкарських машинок. Режисери постійно намагалися збагатити зображення потужним звуком і цікавими несподіваними шумами. Тому що, як вони не раз затверджували, "звук не фільтрується свідомістю, глядачі й не почувають, що він неприродний". В одному з епізодів фільму "Мікрокосмос", де

мурахи працюють під землею, шуми були особливо виразними. У цій сцені вісім звукових шарів, два з яких записані на залізно дорожньому вокзалі - це звуки юрби. Ми цього не чуємо, але почуваємо юрбу. Група Сергія Лозніци, записуючи шуми для "Блокади", стикнулася з певними труднощами. Шум сьогоднішньої юрби, з її незліченними мобільними телефонами й шарудливими пластиковими пакетами, відрізняється від шуму юрби шістдесятирічної давнини. Тому звук юрби для

однієї із ключових сцен довелося записувати….у м'ясному відділі на ринку! Недавно був закінчений ще

один фільм С.Лозницывозницы,розницы "Вистава", де знову кінохроніка 50-60 була озвучена синхронними шумами. Але цей фільм вимагає окремого розбору. Відомий поет і журналіст Ігор Помаранч багато років працює на радіо "Воля". Виразним можливостям шумів і їх ролі в мистецтві їм було присвячено чимало програм. Дивно цікавої була його серія акустичних портретів різних міст миру. "Ви чуєте не короткохвильовий шум, і не перешкоди. Це звучить композиція німецьких радіохудожников "Радіо на радіо", присвячена мистецтву радіо. Саме про це мистецтво й піде мова. Сьогодні я прагну поділитися з вами своїми радіотайнами. Я покаджу вам, як можна озвучити старіння, умирання, як може стогнати сосна в руках скульптора, яким голосом може вити любов. Я поведу вас у мою радіокухню й ви почуєте, з якими спеціями, приправами, коріннями я працюю…" - так починається одна з радіопрограм Ігоря Померанцева, присвячена роботі із шумами. Те, що він робить, особливо важливо для нинішніх режисерів і звукорежисерів. Помаранч, наприклад, переконаний, що ми неуважні, і на мир звуків обертаємо занадто мало уваги: "Є таке поняття -

мертва тиша. Її зустрінеш хіба що в космосі - там нічого не звучить. А все, що живе -

скрекіт коника, шум кроків, дитячий сміх, звуки міста - звучить! Навіть риби звучать. І не тому, що в них є рот. А тому, що вони шарудять про воду. У ХХ столітті відбулася Велика акустична революція, яку ми проморгали й не зафіксували. Ще в ХІХ столітті всі звуки були рукотворними: брязкіт заліза, скрип колодязя. А от у ХХ столітті строчать із кулемета, розриваються бомби… У цьому вужі немає нічого людяного…"

Чудовий російський режисер аниматор Юрій Норштейн - автор прославлених фільмів "Казка казок", "Їжачок у тумані", "Шинель" і багатьох інших, приділяє шумам особлива увага й досліджує роль шумів в інших видах мистецтва. Він затверджує, що живопис художника Пауля Клеї таїть у собі нескінченні приклади звукового бачення миру. В одній зі своїх лекцій Норштейн говорив: "Я можу нескінченно розбирати звукоглядацький контрапункт живопису Клеї. Його фактури таять у собі удари тибетських бубнів, скрип каніфолі по струні, гортанні лементи ріжків, посилені багаторазовим реготом луни по горах. Сичить хвиля й пісок всмоктує залишки вологи, залишаючи на собі звої солоної піни: якщо наблизити вухо, чутно, як тон

кі голки проколюють перегородки пухирців. Пауль Клеї немов доторкається звуком до зображення, приводячи його у відповідність із ним, заряджаючи його звуком, поширюючи по картині звукову енергію". Юрій Норштейн має дуже коштовний для режисера гостре сприйняття звукової образності. Він якто, за свідченням іншого знаменитого режисера аниматора Андрія Хржановского, відгукнувся про їхнього загального знайомого так: "Він злісний! Злісний, як крапля на сковорідці!" Одна з театральних постановок гоголівського "Ревізора" починається незвичайно: городничий пригощає всіх тих, що зібралися чиновників сподіваємося. Вони сидять за величезним круглим столом. І як тільки вони беруть у руки блюдця із чашечками, Городничий повідомляє, що до них їде ревізор. На кілька секунд запановує гробова тиша. Ніяких реплік - раптом откудато лунає нервове деренчання чашечки на блюдце. Потім задеренчала ще чьято чашка. І ще одна. І, нарешті, позвякивают абсолютно всі чашки в тремтячих руках проворовавшихся чиновників. Іноді дотепне застосування шумів може значно підсилити художній ефект тієї або іншої сцени, епізоду. Наприклад, як у фільмі Луїса Бунюэля "Скромне зачарування буржуазій". По ходу сюжету арештовані високопоставлені наркоторгівці. У справу втручаються їхні високі заступники, злочинців звільняють. У першому епізоді міністр внутрішніх справ телефонує начальникові поліції. Приводить які_те аргументи (очевидно, малопереконливі, тому що поліцейський страшно здивований, але змушено підкоритися). У другому епізоді начальник поліції у свою чергу дзвонить в

в'язницю й теж пояснює ще більш здивованому начальникові в'язниці. Злочинців відразу відпускають. Коли режисер дивився ці сцени під час перезапису, йому вони здалися занадто затягнутими й нецікавими. Геніальний Бунюэль відразу знайшов новий розв'язок - більш лаконічне й ефектне. Завдяки шумам. Як тільки міністр піднімав трубку й починає пояснювати начальникові поліції, чому

потрібно відпустити злочинців, за вікном лунало ревіння двигунів літака, що йде на посадку. Гул повністю перекривав текст. Як тільки начальник поліції починав щось говорити здивованому начальникові в'язниці, лунав оглушливий скрекіт друкарської машинки, на якій щось друкували на передньому плані. Схоже приймання було застосовано в американському фільмі режисера Элиа Казана "У порту", в епізоді, де Марлон Брандо зізнається в тому, що саме він убив брата своєї коханої. Глядач про це вужі знає. І замість тексту героя ми чуємо голосні гудки минаючих повз баржі. Трансформований шум

може значно підсилити емоційний вплив епізоду. Наприклад, у фільмі "Громадянин Кейн" різко посилена луна кроків героя під час проходу по його величезному спустілому замкові підкреслює самітність Кейна. В англійському фільмі "Саботаж" людей перевозить в автобусі бомбу з годинним механізмом. Бомба цокає (у свідомості героя) значно голосніше вуличного шуму й голосів людей.

У старому італійському фільмі шуми ефектно закільцьовують початок і фінал оповідання. У першому епізоді фільму парубок - головний герой іде по вулиці маленького містечка. Повз нього пробігає хлопчик із ціпком у руках; він біжить уздовж металевої огорожі й ціпком проводить по сталевих прутах.

Ми чуємо звук ударів ціпка про них. І через мгновенье з репродуктора, що висить на стовпі, доноситься офіційне повідомлення про початок війни. І із цієї хвилини починаються багаторічні мандрівки й

халепи головного героя фільму. Наприкінці картини він, через кілька років, знову вертається в рідні місця. Він знову йде по знайомій вулиці, не в силах повірити, що всі жахи війни залишилися в

минулому. І раптом повз нього знову пробігає хлопчисько із ціпком у руках. Він мчиться уздовж забору, б'ючи по металевих прутах. Чутний уже знайомий звук - герой завмирає. У жаху піднімає ока на висячий на стовпі репродуктор. Але він, на щастя, мовчить. Життя продовжється…чарли Чаплін, працюючи над

фільмом "Вогні великого міста", ніяк не міг добитися переконливості одного із центральних епізодів. Сліпа дівчина - продавщиця квітів, повинна була помилково прийняти обшарпанця Чарли за мільйонера. Усі варіанти, випробувані режисером, успіху не приносили. Епізод видався фальшивим і надуманим.

Що ж могло ввести в оману бідну продавщицю, щоб вона так помилилася?! На допомогу режисерові прийшли шуми. Знаменитий епізод виглядає так. Бідна сліпа дівчина продає квіти на жвавій вулиці. Поруч із нею нескінченний потік авто мобілів. Щохвилини виникають затори й пробки. Безробітний Чарли не може перейти вулицю через щільно варті бампер до бампера машин. Тоді він ухвалює сміливий розв'язок. Відкриває дверцята найближчої машини й вибирається через неї на іншу сторону дороги. Чарли захлопує за собою двері дорогої машини. І виявляється біля дівчини. Продавщиця ухвалює бурлаку Чарли за власника машини. І сюжет фільму стрімко закручується! До речі, фільм цей був ще німим. І шуми чутні не були вони лише малися на увазі, але свою ключову роль однаково зіграли. У студентському акторському етюді режисера із Судану Хасану Ахмеда Мохаммеда арабська родина, що живе в невеликім селищі, з нетерпінням очікує приїзду нареченого. На килимах розсілися схвильовані члени сімейства. Жінки, закутані по самі очі, про чемто тривожно переговорювалися по арабскі.Хвилювання наростало - наречений спізнювався. І раптом з вулиці почувся звук гальмуючої машини. Гулко красиво й значно захлопнулися дверцята. Батько нареченої з полегшенням схоплювався на ноги, і, піднявши палець, захоплено й урочисто виголошував лише одне слово: "Фольксваген!"

Звукорежисер Олена Русинова у своєму дуже цікавім дослідженні звукового розв'язку фільмів відзначала: "Існує величезна кількість можливостей "відіграти" з видимим і невидимим просторами (останнє набагато обширнее). Інформація про закадровий простір і безпосередньо сприймана звукозрительная інформація складаються у свідомості глядача в цілісну картину завдяки об'єднуючій ролі акустичного тла реальности… НА початку фільму "Апокаліпсис сьогодні" режисера Френсиса Форда Копполы головний герой спить у готельному номері Сайгона. Він пробуджується й дивиться у вікно. За кадром чутний шум транспорту, свисток поліцейського, автомобільні клаксони; на

шибці гуде муха. Оповідач оповідає про ситуацію; герой думає про джунглі. Поступово всі перераховані шуми змінюються. Поліцейський свист перетворюється в скрекіт цвіркунів, автомобільні гудки - у лементи птахів". Шум може стати найголовнішим елементом фільму, як, наприклад, це відбулося

у дуже ефектному рекламному ролику. На екрані - інтер'єр у викторианском стилі. Манірна британська бабуся погойдується в кріслі качалці й в'яже. Чується ритмічне поскрипування. Очевидно, скрипить старе крісло. Раптом бабуся зупиняється. Дістає із шафки пляшечку. І капає з неї пари капель… собі на коліно. Випливає дикторська фраза: "Наш бальзам миттєво допоможе вашим

суглобам!". Бабуся знову ухвалюється в'язати. Вона знову розгойдується в кріслі каталке. Але вже нічого не скрипить! Роль шумів усвідомлювали багато більших художників, що працювали в самих різних видах мистецтва. Одне з добутків великого романіста Чарльза Диккенса "Цвіркун

на печі" починається так: "Почав чайник! І не говорите мнео тому, що сказала миссис Пирибингл. Мені краще знать…начал чайник на цілих п'ять хвилин раніше, чим цвіркнув цвіркун!" Якщо вже сам Чарльз Диккенс задовго до появи на світло кіно й телебачення був так уважний до шумів, те чому б і нам не звернути на них більш серцозну увагу?!

Висновок

Колись кіно було "великим німим". Люди приходили в кінотеатри, щоб дивитися на малюсінькому екрані чорно-білі, що смикаються картинки під музику розбовтаного піаніно. Усе це було в новинку, як і перші фанерні літаки, і перші телефони, у які потрібно було кричати в усі горло, як і чотири паралельні лінії, показані на екрані першого телевізора. Усе це було дивом, недоступним розумінню широких мас, а тому - подвійно притягальним.

Зараз кіно перестало бути дивом, також як повітряні сполучення, телефонія й телебачення. Чудо перетворилося в бізнес, а що може бути прозаїчніше. Люди розмовляють по мобильниках, літають на літаках, дивляться будинку телевізори, а кіно так що про нього говорити - кінотеатри практично вмирають. Ніхто не прагне ходити в кіно: його замінило домашнє відео, Videocd, DVD і Divx. (Говорять, у столицях ситуація получше, чому в провінції, але хто його знає.) Настане день, коли чудо вмре остаточно, поступившись місце чому?

Єдине, що ніколи не вмре, - це магія кіноплівки. Магія чорно-білих стрибучих осіб тих, кого давно з нами немає...

Колись комп'ютери були більшими й повільними, а переробляти вміли тільки одні перфокарти або перфострічки в інші такі ж перфокарти або перфострічки. Ніхто й у думках не міг допустити, що через кілька десятків років їх далекі нащадки стануть іграшками для пересичених обивателів і їх детишек. Як же - така більша й складна техніка фінансувалася військовими, черга була розписана на тижні вперед, які ще іграшки?!!

Але пройшли роки, і комп'ютери дійсно стали іграшками. НАСПРАВДІ , якщо в будинку є комп'ютер, те обов'язково найдуться й CD з іграшками й фільмами (якщо, звичайно, комп'ютер досить потужний, а власник - не закінчений трудоголик). Більше того, найчастіше цей комп'ютер використовується тільки для ігор і перегляду фільмів. Звичайно, власник намагається зайнятися чимсь корисним на своєму "залізному другу", але ці бажання так і не перетворюють у дійсність.

Колись Інтернет був суцільно текстовим, розведеним рідкими вкрапленнями корявих малюнків. У ті часи Всесвітньою Мережею користувалися, в основному, тільки вчені, військові й державні чиновники, а що хіба потрібні цим сухарям дизайнерські изыски? Першим интернетчикам цілком вистачало текстової інформації й файлів, ніхто з них і в страшному сні не міг передбачити, для чого буде використовуватися Мережа через десять років. Як же можна під час роботи качати музику або дивитися інтерактивне відео, коли треба ж, ялинки- ціпка, працювати - за роботу скарбниця гроші платить, а не за музику й відео!

Тепер так що розповідати про це - самі зайдіть у Мережу або хоча б згадаєте, навіщо ви заходили туди останній раз! Навіть якщо у вас і було в думках знайти щось дійсно для справи, ви точно не забували й про розваги. А які розваги зараз найбільш доступні рядовому користувачеві Мережі? Звичайно, музика. (НА жаль, відео можуть дивитися тільки власники досить швидких каналів, яких поки небагато. Але згодом переваги більшості можуть змінитися.)

Історія повторюється. І кіно, і комп'ютери, і Інтернет з "великих німих" перетворилися в "великих базік".

Використана література

1. Выготский Л.О. Психология искусства._М., 1968

2. Лисса 3. Эстетика музики._М., 1970

3. Балаш Б. Кино: становление и сущность нового искусства._М.,1968

4. Вахитов Я.Ш. Слух и речь. _М., 1973

5. Клер Р. Размышление о киноискусстве. М., 1956.

6. Мартен М. Язык кино. М., 1959.

7. Коноплёв Б. Производство кинофильмов. М., 1962.

8. Закревский Ю. Звуковой образ в фильме. М., 1961.

9. Балаж Б. Кино. Становление и сущность нового искусства. М., 1968.

10. Шилова И.М. Фильм и его музыка. М., 1973.

11. Соколов А.Г. Монтаж: телевидение, кино, видео. I, II, III тома. Учебник. М., 2000–2005.

12. Журна Шоу-Майстер- про професійну Шоу техніку.

13. Аркадій Єфімов. Сприйняття музики. Журнал «Звукорежисер».

14.Анатолій Вейценфельд. Якість звучання звуку. Журнал «Звукорежисер».

15.Анатолій Вейценфельд. Якість звучання звуку-3. Журнал «Звукорежисер».

16. Лев Рязанцев. Звук в екранних мистецтвах, частина 1. Журнал «Звукорежисер».

17. Лев Рязанцев. Звук в екранних мистецтвах, частина 2. Журнал «Звукорежисер».

18. Лев Рязанцев. Звук в екранних мистецтвах, частина 3. Журнал «Звукорежисер».

19. Лев Рязанцев. Звук в екранних мистецтвах, частина 4. Журнал «Звукорежисер».

20. Лев Рязанцев. Звук в екранних мистецтвах, частина 5. Журнал «Звукорежисер».

21. Роман Ширман. Багато шуму. Журнал «Звукорежисер».

22. Роберт Бойм. Концерт – це життя на сцені.. Журнал «Звукорежисер».

23.Музична енциклопедія.

24. Петро Кондрашин. Музичні колективи перед мікрофоном.

25.Анатолій Вейценфельд. Якість звучання звуку-5. Журнал «Звукорежисер».

Малюнки

мал.1 мал. 2

мал.3 мал.4