3.2. Музика в кіно

Як і всі вищезгадані види мистецтв, автономна музика має свій вплив на кіно. У музики кінофільм запозичить насамперед саму музику. Але подібно тому, як кіно перетворить отримане від інших мистецтв, воно перебудовує й музику. Музика у фільмі міняє свою якість, а саме свій характер виконання - вона перетворюється в одного разу виконану, у цім виконанні зафіксовану й відтепер уже незмінну музику. Беручи на себе драматургічні завдання "внутрішнцілісності" фільму, вона одночасно втрачає свою автономію. Вона створюється для кожного фільму окремо й тільки разом з ним має свій зміст. Якщо ілюстрація в книзі може бути певною мірою малюнком, що мають самостійну цінність, то кіномузика має це в значно меншому ступені. Такі добутки вже не можна вважати кіномузикой. Музика, складена для одного фільму, уже ніколи не зможе служити ілюстрацією до якого_нибудь іншому фільму; вона підкоряється законам "тотальної організації" певного фільму, для якого вона призначала. Інакше проявляється й характер

музики як цілого. В автономній музиці певний тематичний матеріал визначає принцип побудови музичного добутку. Більший реалізм кінематографічних умовностей веде до того, що музика часто змушено відступати перед мовою, звуковими ефектами або просто необхідністю тривалої паузи. Кіномузика переривана, і в цьому її основну відмінність від автономної музики. Повної безперервності в кіномузике (у повнометражних художніх фільмах) не існує. Є тільки свого роду внутрішня безперервність, що виражається в тому, що музика, коли вона знову з'являється, не збиває слух глядача, тому що він правильно приміняє її функції як приналежні до єдиного цілого, як іншому "продовження" музики, що відзвучала. Переривчастість музики у фільмі також обумовлена швидкою зміною її функцій, тому що вона може по черзі бути ілюстративної, носити виразний характер, стилізувати шумові явища, може стати символом цього непоказаного, бути суб'єктивним коментарем автора або ж виступати у своїй природній ролі і т.д. Музика, що ставиться до певного кінокадру, може звучати в ньому й тоді, коли герой фільму сам відіграє або співає в зображуваному світі; але вона може звучати й тільки для глядачів, як музика, що коментує ззовні

певний кінокадр. Отже, кіномузика переривана в багатьох відносинах. Але її повне підпорядкування безперервному глядацько драматичному розвитку фільму, її точна відповідність із цим розвитком змушує нас все-таки сприймати її як щось ціле. Драматургічна приналежність музики до фільму в цілому проявляється й іншим образом: як уже говорилося вище, відчуття єдності музичного розвитку виникає від того, що музичний зміст минулих фаз накладається в нашій пам'яті на зміст фаз, сприйманих у дану хвилину. Це ставиться й до сприйняття зображення у фільмі. Зображення, видиме в дану хвилину, зрозуміло глядачеві, тому що воно нашаровується в його пам'яті на колишні кадри. Зміст епізоду фільму визначається, отже, і змістом попередніх епізодів. Але на кожну сцену фільму накладаються й музичні образи. Це залишається в нашій свідомості навіть тоді, коли музика, що раніше супроводжувала персонаж, вертається поза зв'язком з кадром. Музична характеристика персонажа залишає свої сліди в пам'яті глядача й працює протягом

усього фільму. Ця комплексна взаємодія зберігається й впливає на переживання глядачем цілісності навіть тоді, коли він не віддає собі в цьому звіту. Важливість драматургічних функцій кіномузикі доводить той факт, що навіть стилістично й художньо слабка музика може виконувати свою драматургічну функцію й видатися доречною. Звідси можна зробити висновок: критерій якості кіномузики не тільки укладений у ній самої, у її виразній ролі й засобах, але визначається у великому ступені її численними іншими властивостями, які вона придбала завдяки своїм функціям як фактор цілісності фільму. Це підтверджує теза, що кіномузика - це новий, перетворений фільмом рід музики, що її потрібно зовсім інакше досліджувати, ніж автономну музику, тому що її закони значно відрізняються від законів автономної музики. Не можна забувати, що вплив тут обопільний. Фільм може запозичити в музики її композиційно-технічні закони. Не

випадково кінематографічна лексика Эйзенштейна так буяє музичною термінологією.

Кіно - найменш умовне із усіх видів мистецтва: воно показує свої персонажі в дії, у навколишньому світі. Показує реалістично, а не умовно, як у театральних декораціях; наочно, а не за допомогою семантики слів, як у романі. Показує в русі, а не статично, як у добутках живопису або графіки. Кіно показує людину (на противагу музиці, яка не може його показати, а може тільки служити засобом вираження його почуттів) виразно, однозначно. У цьому й полягає одна з найважливіших причин найширшого поширення мистецтва кіно, що майже досягся популярності літератури. Крім того, кіно відображає світ многопланово, у зорових і звукових образах, відображає й із семантичної сторони, застосовуючи слово, діалог, воно коментує його художньо за допомогою світла, монтажу, музики. Воно впливає на кілька органів почуттів людину одночасно - точно так, як відбувається в реальнім житті. Кіно вимагає для сприйняття декількох установок одночасно, у той час як інші види мистецтва вимагають кожний тільки однієї. Воно примушує нас до синтетичної установки сприйняття.