2.2 Естетика й мистецтво звуку
Естетика - це наука, яка вивчає прекрасне в природі, суспільстві, у матеріальнім і духовнім виробництві, загальні принципи творчості за законами краси, у тому числі закони розвитку й функціонування мистецтва в суспільстві як специфічної форми відбиття дійсності. Два взаємозалежні кола явищ цікавлять естетику: специфічний емоційний прояв ціннісного відношення людину до миру, і засновану на ньому художню діяльність. Предметом цієї науки є не тільки прекрасне в житті й мистецтві, але, що й доповнюють і оттеняющие його явища піднесене й потворне, трагічне й комічне, а також закони художнього пізнання й творення. Слово "естетика" походить від грецького слова "эстесис", що означає здатність сприймати мир почуттями. У систему категорій естетики, тобто фундаментальних понять, у яких відбивається освоєння миру за законами краси, найчастіше включають наступні основні її типи:
а) категорії естетичної діяльності: закони краси, естетичний смак, ідеал, захід, мистецтво, дизайн, художнє конструювання й ін.
б) категорії естетичних відносин: прекрасне, піднесене, трагічне, комічне, потворне, низинне.
в) поняття, пов'язані з пізнавальною функцією мистецтва: художній образ, художній метод.
г) основні поняття соціологічного аналізу мистецтва: національне й інтернаціональне, класове й загальнолюдське, ідейне своєрідність.
д) категорії морфології мистецтва, а саме, види мистецтва (література, театр, кіномистецтво, живопис); пологи мистецтва (епос, лірика, драма, станковий живопис, монументальне мистецтво); художні жанри (роман, розповідь, поема, вірш). Дана класифікація містить категорії психології мистецтва, його сприйняття, діалектичного розвитку. Естетичні почуття формуються в процесі оволодіння культурними цінностями, насамперед тими, які акумулює мистецтво. Усі сфери суспільної практики мають певні властивості дійсної краси, але мистецтво сильніше інших впливає на емоційно-інтелектуальні здатності людини.
Мистецтво - це особлива форма суспільної свідомості, специфічний вид естетичного пізнання дійсності, джерело емоційного впливу на людство. Художній образ в основі естетичної своєрідності мистецтва лежить художній образ - форма осмислення художником дійсності, властивий мистецтву спосіб відбиття життя. Це не фотографія, не копія. Художній образ виступає як органічна єдність загального й індивідуального. У ньому нерозривно з'єднані риси, властиві цілої соціальній групі й особливості, характерні тільки для даної особистості. У мистецтві кожна особа - тип, але разом з тим і цілком певна особистість. З'єднання загального й неповторне індивідуального називається в мистецтві типізацією. Типізація - це процес народження художнього образа, художнє узагальнення, але узагальнення не випадкових, а найбільш істотних рис предмета, явища або події. А якщо ні, то типізація не виходить. Ціль мистецтва - у відображуваному факті виразити істотне, властиве іншим аналогічним явищам. А якщо ні, то вийде не тип, а більш - менш удала фотографія, яка втратить соціально виховне значення й ні на йоту не розширить і не поглибить знань про людині і його життя. Узагальнення й індивідуалізація - дві сторони художнього образа. Типове виникає тоді, коли загальне виражається в індивідуальному, а індивідуальне є засобом вираження загального.
Художній образ - це єдність емоційного й раціонального (почуття й думки). Художній образ - складний сплав різнорідних, але цілком певних елементів. Щоб вийшов сплав, потрібно багата уява, уміння з'єднати в певній тимчасовій і логічній послідовності все те, що художник побачив у своєму житті. А звідси випливає, що й сам вимисел художника не є щось довільне, він визначається логікою розвитку подій і характерів у процесі створення художнього образа. Мистецтво - не є саме життя, а тільки її особливе, умовне відбиття. У кожного виду мистецтва є свої, властиві тільки цьому виду умовності. Наприклад, у живописі на плоскім полотні відтворені люди, що мають реальний обсяг. У графіку всього два кольори - чорний і білий. У скульптурі є реальний обсяг, але зате не має кольору. В опері не говорять, а співають. У балеті танцюють і т.д. Умовність - це відмітна риса мистецтва. Вона дозволяє в одному добутку передати величезний життєвий зміст, необхідне для широти відтворення життя в мистецтві.
Емоційність - це найважливіша першооснова художнього образа. Художники всіх часів розуміли це. Прадавні індуси вважали, що поезія відбулася з эмоціонально стурбованої мови людини, яка не могла стримати це почуття, що переповняли, і вони всупереч його волі прорвалися назовні. Кожний художній образ неповторний, принципово оригінальний. Пояснюється це своєрідністю творчої індивідуальності художника, яка накладає відбиток на результат його діяльності. Наукові закони часто відкриваються різними вченими незалежно друг від друга. Історія науки знає чимало тому прикладів. Однак уся багатовікова історія мистецтва не має жодного випадку збігу добутків різних художників. Як немає двох абсолютно однакових художників, так ні, і не може бути двох однакові художні образів. Художній образ припускає єдність змісту й форми. Зміст містить у собі відбиту у творі мистецтва й особливим способом осмислену дійсність і відношення до неї художника, його эмоциональноэстетическую оцінку зображуваних явищ життя. Форма в мистецтві - це сукупність художніх засобів і приймань втілення змісту. Зміст і форма не завжди відповідають один одному. Вони перебувають у тісній органічній взаємодії, діалектичній єдності й впливають один на одного, вступають у протиріччя. У взаємозв'язку змісту й форми провідна й визначальна роль належить змісту. Усяка дійсна зміна в співвідношенні форми й змісту починається зі зміни змісту. Форма ж більш консервативна. На певному етапі розвитку змісту вона відстає від нього, починає гальмувати його розвиток. Тоді зміст вимагає нової форми. Художня форма являє собою цілий комплекс елементів, таких як композиція, ритм, сюжет і т.д. Її виразні можливості засновані на матеріалі того або іншого виду мистецтва: слова в літературі, звуків у музиці, фарб у живописі, пластики людського тіла в хореографії. Особливості такого матеріалу беруть участь у виробленні так званого мови кожного з видів мистецтва. Своїми відмітними рисами може бути охарактеризована мова музики й скульптури, художньої літератури й кіно, образотворчого мистецтва й театру. Пізніше, у розділах, присвячених різним видам мистецтва, ми розглянемо своєрідність їх мови, виразні й зображальні можливості художньої форми, а також її взаємозв'язок з ідейно-тематичним багатством змісту конкретних художніх творів. Мистецтво, як рід людської діяльності існує у своїх конкретних видах - літературі, живопису, музиці театрі, графіку, скульптурі, хореографії, цирку, архітектурі, прикладнім і декоративнім мистецтві, кіно, і ін.