Тема 8. Регулювання діяльності комерційних банків

8.1. Необхідність і задачі банківського регулювання

8.2. Порядок створення, реєстрація та ліцензування комер­ці­йних банків

8.3. Вплив регулятивної функції нбу на методи управління комерційними банками

Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за діяль­ністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Терміни "регулювання банківської діяльності" та "нагляд за діяль­ністю банків" цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони харак­теризують взаємопов’язані та взаємодоповнюючі види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед ство­рення відповідної правової бази. По-перше, це розробка та ухва­лення законів, що регламентують діяльність банків. По-друге, це ухва­лення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкре­тизують, роз’яснюють основні положення законів. Законодавчі і норма­тивні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської справи.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та бан­ківський нагляд дуже тісно переплітаються.

8.2. Порядок створення, реєстрація та ліцензування комер­ці­йних банків

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юри­дич­ної особи з часу його реєстрації Національним банком України у Дер­жав­ному реєстрі банків.

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Власники істотної частки щодо участі в бан­ку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан.

Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, у яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні і благодійні організації та юридичні особи, щодо яких неможливо встановити їх власників і джерела коштів, за рахунок яких такі юридичні особи здійснюють внески до статутного капіталу або купують акції банків.

Клієнтами кооперативного банку можуть бути тільки його учасники.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здій­сню­ватися виключно шляхом грошових внесків учасників, які резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — юридичні особи, фізичні особи-іноземці — в іноземній вільно конвертованій валюті або гривнях. Кошти можуть перераховуватися юридичними та фізичними особами лише з власних поточних рахунків у безготівковій формі або вноситися фізичними особами у готівковій формі.

Статутний капітал банку не повинен формуватися за рахунок кош­тів, джерела походження яких не підтверджені. Забороняється вико­ристовувати для формування статутного капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, а також банківські метали.

Банкам забороняються зустрічні інвестиції у статутні капітали один одного та зустрічні інвестиції у статутні капітали їх учасників.

Порядок реєстрації комерційних банків

Уповноважені засновниками банку особи подають до територіаль­ного управління Національного банку України для державної реєстрації такі документи:

1) заяву про реєстрацію банків;

2) установчий договір (крім державного та кооперативного банків);

3) статут банку;

4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

5) бізнес-план, в якому визначаються напрями діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегія діяльності банку на найближчі три роки;

6) інформацію про фінансовий стан учасників. Які матимуть істотну участь у банку;

7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) — для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) — для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

8) відомості про кількісний склад наглядової ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку;

10) нотаріально засвідчені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами і матимуть істотну участь у банку;

11) копію свідоцтва про державну реєстрацію учасників, засвідчену в нотаріальному порядку;

12) копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення відповідного банку;

13) копію звіту про проведення відкритої підписки на акції — для банку, який створюється у формі ВАТ;

14) відомості про професійну придатність і ділову репутацію голови і членів в правління (ради директорів) та головного бухгалтера банку.

Після цього у тижневий термін з дати подання документів для дер­жавної реєстрації банку уповноважена засновниками особа подає до територіального управління Національного банку заяву про відкриття накопичувального рахунку для формування статутного капіталу. На підставі цих документів та заяви територіальне управління Національ­ного банку відкриває накопичувальний рахунок, на якому акумулюються кошти статутного капіталу банку (кожен із засновників вносить визначену установчими документами частку статутного фонду).

Мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути повністю сплачений та не може бути менше:

для місцевих кооперативних банків, що діють у межах однієї області, — 1 млн. євро;

для банків, що здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних банків), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних, — 3 млн. євро;

для банків, що здійснюють свою діяльність на території всієї Украї­ни (міжрегіональних банків), у тому числі спеціалізованих інвестиційних, розрахункових (клірингових), ощадних та іпотечних, центрального кооперативного, — 5 млн. євро;

З метою підвищення надійності і стабільності банківської системи, забезпечення інтересів кредиторів, вкладників НБУ видає комерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій.

Ліцензування — це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення певних або всіх банківських операцій.

Банк має право здійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії.

Філії банків здійснюють банківські та інші операції згідно з положен­ням про філії, на підставі банківських ліцензій і письмових дозволів, отриманих банками, і лише за умови наявності та у межах письмового дозволу, наданого банком.

На основі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) прийняття вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспон­дентів;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик.

За наявності банківської ліцензії банки мають право без отримання письмового дозволу здійснювати такі операції та угоди:

надання гарантій і поручительств;

факторів;

лізинг;

послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів;

випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших обігових платіжних інструментів;

випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням;

надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банків­ських операцій.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати:

операції з валютними цінностями;

емісію власних цінних паперів;

організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

операції на ринку цінних паперів від свого імені;

інвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

випуск, обіг, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; фінансовими ф’ючерсами та опціонами;

довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними а фізичними особами;

депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального вироб­ни­цтва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та ізвести­цій­них монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Національний банк видає банку банківську ліцензію у разі дотри­мання ним таких обов’язкових умов:

1) на час звернення банку з клопотанням про видачу банківської ліцен­зії зареєстрований підписний капітал банку має бути повністю спла­чений;

2) банк має бути забезпечений належним банківським облад­НАН­ням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікацій­ними засобами;

3) наявність у банку приміщення, яке відповідає вимогам, передба­ченим нормативно-правовими актами Національного банку;

4) наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (радою директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необ­хідний для управління банком.

Керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію.

Національний банк може відмовити у видачі банківської ліцензії, якщо вищезазначені умови не виконані банком протягом одного року з дати його державної реєстрації. У такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.

Письмовий дозвіл на здійснення окремих операцій видається банку за таких у мов:

наявність банківської ліцензії;

рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Націо­наль­ного банку;

банк не є об’єктом застосування заходів впливу;

банк подав план (бізнес-план) щодо певних видів операцій, на право здійснення яких банк бажає отримати письмовий дозвіл;

банк має достатні фінансові можливості для здійснення такої діяль­ності;

наявність підрозділів, які виконуватимуть відповідні операції, та їх керівників;

наявність комітетів, а саме: кредитного, тарифного, з питань управ­ління активами і пасивами та відповідних положень про них;

наявність внутрішніх нормативних документів банку, що регла­мен­тують відповідні операції.