Література:

1. Бабич Н. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990.

2. Ганич Д., Олейник И. Русско-украинский и украинско-русский словарь. – К.,1990.

3. Головин Б. Основи культуры речи: Учеб. для вузов по спец. «Рус. яз. и лит.». – М.: Высш. шк., 1988.

4. Одинцов В. Лингвистические парадоксы: Кн. для учащихся ст. клас сов: 3-е изд., исп. – М.: Просвещение, 1988.

5. Пентилюк М. Культура мови і стилістика: Пробний підручник для гімназій гуман. профілю. – К.: Вежа, 1994.

6. Сагач Г. Золотослів: Навч. посібник для середніх і вищих навчальних закладів. – К.: Райдуга, 1993.

7. Словник української мови. В 11-ти томах/За ред. Ільїна В., Зайцевої Т., Паламарчука Л. та ін. – К.: Наук, думка, 1970-1980.

Практичне заняття № 5

Тема: Публічний виступ і умови його успішності.

ПЛАН

1. Етапи підготовки до публічного виступу.

2. Композиція виступу.

3. Вимоги до виступу оповідача.

4. Умови успішності виступів.

Виконати завдання:

1. Прочитайте текст. Які жартівливі поради автора ораторові Ви вважаєте доречними? Чого треба уникати промовцю, щоб не справити враження обмеженої людини?

ПОРАДИ ПРОМОВЦЮ

Виступ починається не зі слів, а з жестів. Надзвичайно важливо, якими рухами ви розкладете перед собою папірці, витягнете окуляри, відкинете з лоба пасмо волосся. Прийнятні лише такі рухи, які не видадуть, що у вас тремтять руки або по спині стікає піт. Не радимо навалюватися ліктями на край трибуни – можуть подумати, що ви не тримаєтесь на ногах. Рекомендується все, що свідчить про те, що ви і трибуна – не два автономних механізми, а єдине ціле, певний трибунотавр. Тому має сенс зняти з руки й покласти на пюпітр трибуни годинник: створюється враження, начебто ви лише переклали їх з однієї ділянки тіла на іншу.

Не слід виступати без папірця, говорити цікаво, і – особливо важливо! – дотепно. Така промова може образити того, хто завжди говорить серйозно і лише по завчасно написаному. Ідеальну золоту середину намацали тут деякі оратори в окулярах: першу частину фрази вони вимовляють, витріщившись крізь окуляри у свої записи, а другу – знявши окуляри і дивлячись у зал. Уявляєте, скільки разів доводиться їм класти на носа й знімати окуляри? Сам Чарлі Чаплін не наздогнав би їх. Через ці маніпуляції з окулярами неможливо вловити, про що йдеться, зате у слухачів створюється таке п'янке відчуття діяльності, що коли виникає потреба в енергійному керівникові, ораторів в окулярах згадують у першу чергу. Ораторам, які не мають окулярів, пропонується такий рецепт: час від часу, пробігши очима текст наступної фрази, підвести очі на зал, задумливо зморщити лоба й вимовити цю фразу як свіжу думку, яка тільки-но прийшла в голову. Однак не забудьте при цьому втикнути палець в кінець фрази, бо якщо, відшукуючи продовження промови, ви надовго замовкнете, – весь ефект «свіжої думки» ви летить в трубу.

Нехай зрідка, але іноді все-таки трапляється, що оратор не може раптом знайти одного листочка підготовленої промови , або переконується, що захопив з собою не той текст. Особливо прикро, коли ці відкриття він робить на очах слухачів, які із завмерлими від щастя серцями стежать за тим, як він розгублено нишпорить по кишенях, і все на світі готові віддати, аби цей сеанс продовжувався до безкінечності. Що тут робити? Спокійно розведіть руками і оголосіть, що на зниклому листочку було виписано дуже багато нових і дуже точних даних, які напам'ять могла б відтворити хіба що електронна машина; говорити ж, не оперуючи дуже новими і дуже точними даними, звичайно, не важко, але чи варто?

Якщо біля вас поставили склянку з водою, то відпити можна не більше двох разів. Вже краще обірвати свою промову на півслові і мов нічого не було піти на своє місце, ніж присмоктуватися до склянки. Іноді така несподівана кінцівка може заінтригувати і навіть стурбувати декого, викликати підозру, що вам відомо щось надзвичайно важливе, про що ви, однак, не бажаєте сказати голосно. Якщо ви помічаєте, що публіка вас не слухає, дрімає, нудьгує, однак утримується від голосних розмов між собою, – значить, промова ваша пливе правильним руслом. Інша річ, якщо слухачі галасують, позіхають, не прикриваючи рота, й вигадують різні ігри. У цьому випадку рекомендується обвести поглядом зал і сказати: «З цього приводу, друзі мої, згадався мені один дуже смішний анекдот». Зал миттєво насторожується, і ви отримуєте можливість закінчити свій виступ, оточений такою щирою увагою, яка й насправді варта вдячності. Якщо ж вам потім дорікнуть, куди ж, мовляв, зник той анекдот, то ви холоднокровно поясніть, що анекдот ви тільки згадали, але зовсім не обіцяли розповісти. Головне: трибуну слід залишати з упевненістю, що ви не бовкнули щось таке, чого говорити було не треба. Цю впевненість не можна змішувати з відчуттям того, що було сказане усе, про що слід було сказати. Якщо вдуматися, то ці два почуття розділяє безодня (В.Жилінскайте).

2. Прочитайте текст і визначте його основну думку. Простежте, які жести характерні для Вас у таких ситуаціях: під час виступу на занятті; під час слухання виступів Ваших однокурсників, викладачів; підчас невимушеної розмови у колі родини, друзів? Чи всі ці жести є естетичними? Спробуйте вмотивувати причини їх виникнення, спираючись на знання з курсу психології про сутність невербальної комунікації. Перекладіть українською мовою один з абзаців тексту (за вибором).