1) Люди належать до цього руху тому, що вони слухають відповідну музику (панк-рок музику);

2) люди, які окрім того що слухають цю музику, ще і в житті сповідують панківські принципи.

Панк-музика є невід'ємною частиною субкультури. Перші групи такого напрямку зародилися ще у 1964 році у Сполучених Штатах. Тоді вони мислили себе як альтернатива рок-н-ролові

Серед самих представників цього руху існує красива легенда про те, що панками стали хіпі, які розчарувалися в ідеї загальної любові. Можливо, це так і є, тим більше, що ідеологія оригінального панку, а не його сурогатної місцевої версії полягає у невизнанні будь-якого насильства, повазі до батьків і абсолютному пофігізмові, замішаному на доброму гуморі.

В цій історії — суть панку як моделі поведінки. Але для того, щоб зрозуміти суть панку, як моделі музики, то слід послухати відповідні музичні групи. З найвідоміших рекомендуються для прослуховування Sex Pistols, Velvet Underground, Stooges, Iggi Pop та інші, які працюють в такому ж дусі. Саме з музикою пов'язані й "ірокези" - очевидно, найвідоміший символ панку.

В Україні є нечисленна групка людей, яка сповідує цю ідеологію, але серйозного впливу на культурну ситуацію вона не справляє. З найвідоміших груп, які працюють з панк-музикою чи якимось чином використовують її здобутки у свої творчості, можна назвати Воплі Відоплясова (панк-рок), Щастя (панк), дуже ранній Скрябін (панк).[1]

Скінхеди

Часто скінхедів вважають фашистами. Образ, який ці бритоголові хлопці (а деколи і дівчата) створили навколо себе постійними бійками, сплутався у масовій свідомості з групами неонацистів, які теж здебільшого голять свої черепи і люблять одяг темних кольорів. Насправді скінхедів-фашистів не існує, як не існує християн-мусульман, чи українських індіанців.

Субкультура скінхедів не зберегла для історії точну дату свого зародження. Достеменно відомо, що це сталося десь у портових містах Великобританії наприкінці 50-х - початку 60-х років двадцятого століття. Якщо спробувати творчо підійти до цього моменту, то можна намалювати таку картину .

Звичайні британські хлопці зі звичайних, небагатих сімей після звичайного трудового дня сиділи собі в пересічному пабі і пили пиво в очікуванні чергового конфлікту з матросами з торгових суден. Довго чекати не доводилося, приходили матроси і давали хлопцям доброго прочухана . Котрогось разу після бійки хлопці поголилися налисо, що дуже зручно у вуличних бійках, бо нема за що вчепитися (звідси і походить назва "скінхед" skinhead - в перекладі з англійської - гола голова), відірвали від своїх курток коміри, підкотили штани і взули свої робітничі черевики Dr. Martens. Вигляд у них був якщо і не страшний, то, принаймні, агресивний. Щоправда, матросів це все одно не лякало і вони переважно таки давали хлопакам по дупі, але сам імідж міцно засів у головах мешканців робітничих районів, які почали його наслідувати і швидко поширили цю моду по країні.

Хіп-хоп

Останнім часом, зважаючи на навалу хіп-хопу в молодіжну культуру, доводиться чути підміну цього поняття словом “реп”. Отож “реп” – це виключно музичний стиль, в той час як “хіп-хоп” є тією субкультурою, якій присвячений цей розділ, і яка окрім репу вбирає в себе ще і ді-джеїнг, ґрафіті, специфічну форму одягу, деякі види спорту, брейк-денс та ін., а відповідно, є значно ширшим поняттям, аніж просто “реп”.

Історія хіп-хопу – це приклад того, як буквально за одне покоління босяцький фольклор американського негритянського ґетто перетворився на світовий мейнстрім, а дворові хулігани – на світових суперзірок.

важливіші елементи хіп-хопу:

Читка (читання репу) – при видимій простоті цього уміння, воно вимагає від майстра значно більше старань, аніж може здатися на перший погляд. Читання текстів повинно бути не монотонним, а таким, щоб запам’ятовувалося. Тому величезна увага приділяється правильному підборові рим, інтонацій, і велика увага приділяється алітерації.

Брейк (бі-боїнг) – танцювальний елемент даної субкультури. Описувати його надзвичайно складно. Це точно той випадок, коли краще один раз побачити . а побачити можна майже у всіх кліпах реперів, а останнім часом і не тільки у їхніх кліпах.

Ґрафіті – оригінальні малюнки на стінах та інших поверхнях міста, які зроблені балончиками з фарбою. Для графіті майже обов’язковою є присутність тексту в малюнку, хоча останнім часом спостерігається поступовий відхід від цього канону і перехід до просто живопису. Ґрафіті ще називають бомбингом, від слова “бомбити”, а воно, в свою чергу, походить від слова “бомба” – так у 80-х називалися зображення ґрафітчиків на будинках, у переходах, на мостах .

Ді-джеїнг – музичний супровід для репу і брейку, хоча, діджеїнг може існувати і окремо. Традиційно для нього використовуються вінілові платівки, які крутять ді-джеї. Як один з підвидів ді-джеїнгу існує «скретчінг» (від англ. Scratch – подряпина). В цьому випадку з платівок видобувають специфічний звук який виникає від контакту вінілу та звукознімальної голки.[1]

Хоч перелічені елементи разом складають хіп-хоп як субкультуру, вони живуть окремим життям. Сьогодні бі-бої рідко танцюють під реп, графіті малюють вже далеко не тільки репери. [10]

Може скластися враження, що хіп-хопер – це людина, яка володіє хоча б одним вмінням, перерахованим вище. Насправді це не так, і більшість реперів тільки те й роблять, що слухають музику і ходять “тусуватися” у свої компанії, а в найкращому випадку мають тільки якісь початкові знання цих умінь. Найчастіше вони переймають атрибутику руху і не переймаються ніякою філософією. Хоча все-таки варто вже визнати, що хіп-хоп – субкультура, яка сформувалася і перебуває зараз у стадії свого найбільшого впливу на молодь у всьому світі.[1]

Гопники

Го́пник (гоп, гопота) — представник радянської та пост-радянської субкультури, утвореної в результаті проникнення кримінальної естетики в робітниче середовище; людина, що вимагає гроші або інші цінні речі від інших людей, шахрай, грабіжник, хуліган. Зазвичай походить з малозабезпечених сімей.

Слово походить з російської мови. За однією з версій, утворилось від старої абревіатури ГОП – рос. городское общество презрения (ГОПи існували на початку XX століття у Петербурзі), за іншою - від слова «гоп-стоп» (на злодійському жаргоні - пограбування, напад, збройний грабіж).[11]

Гопи виникли в післявоєнному СРСР як наслідок вкрай низького рівня життя, загибелі на війні мільйонів чоловіків, діти яких виховувались вулицею та тотальної зубожілості. В умовах такої „боротьби за шматок хліба” з хлопців-підлітків виростали справжні злодії. Сталінське керівництво боролось з ними посередництвом таборних ув’язнень, рідше – розстрілів, але гоп-рух не зникав

Го́ти — представники готичної субкультури, натхненних естетикою готичного роману, естетикою смерті, готичної музики й відносять себе до готики-сцени. Представники руху з'явилися в 1979 році на хвилі пост-панка. Панківський епатаж готи направили в русло пристрасті до вампірскої естетики, до темного погляду на світ.

Характерний зовнішній вигляд готів:

l Чорний (темний) одяг. Чорне довге волосся. Високі шнуровані черевики.

l Чорний корсет, облягаючі чорні нарукавники і чорна максі (для дівчат), одяг під старовину, кльошовані рукави, шкіряний одяг.

l Шипований нашийник.

l Срібні прикраси окультної тематики.

Фурі

Субкультура фу́́рі (англ. furry) поєднує людей, які захоплюються антропоморфними тваринами в образотворчому мистецтві, анімації, художній літературі та дизайні. Відмінною рисою субкультури є прагнення до втілення образу антропоморфної тварини у творчості, або у собі через ідентифікацію з нею.

Геймери

Геймери — це прихильники комп'ютерних ігор, які вбачають в іграх сенс свого життя. Найчастіше геймерами є підлітки. Фактично гра у підлітка займає увесь вільний від навчання час. Найбільш організованим різновидом геймерів є “квакери”, прихильники комп’ютерної гри “Quake”.

Субкультура геймерів зародилася нещодавно. З появою комп'ютерних ігор, а пізніше й Інтернету молодь стала активно спілкуватися в мережі. Комп'ютерні мережеві ігри для них — це можливість спілкуватися в дії: разом з іншими, часто іноземними, однолітками проходити завдання та перемагати ворогів. Існують також і не мережеві ігри, у яких чисто розважальна функція.. Очевидно, залишилося дуже мало підлітків, які жодного разу в житті не сідали за гру. А є і такі, які буквально живуть в цій віртуальній реальності. Іноді ігри негативно діють на психіку підлітків, але більшість все ж знає міру.

Геймер за зовнішнім виглядом нічим не відрізняється від звичайної людини. У геймерів свій жаргон, свої клуби за інтересами..”

Металісти

Їх надихає та об'єднує музика у стилі метал. Представники даної субкультури зазвичай носять чорні джинси або кожані штани, кожана куртка “косуха”, чорні футболки або балахони з логотипом улюбленої групи, напульсники — кожані браслети з заклепками або шипами, ланцюги на джинсах, звичайні чоботи, кросівки. В основному мають довге волосся. Однак одяг не є основним атрибутом субкультури. [7]

Емо (англ. emo: від англ. emotional — емоційний) — молодіжна субкультура, яка утворилась на базі прибічників однойменного музичного жанру.

Найпоширеніша субкультура серед підлітків 13-17 років (хоча іноді трапляються й старші прихильники). Головне для представників цієї субкультури - емоції. І вони черпають їх звідусіль - із музики, книг, кіно. Часто в емо-музиці переважає крик («скрім»), плач, вереск.

Серед інших субкультур особливою любов'ю не користуються, особливо хлопчача частина емо. Їх вважають плаксіями і всерйоз практично не сприймають. Носять виключно чорно-рожевий одяг, кеди, часто стрижуть волосся і залишають довгу чілку, що закриває пів-обличчя. Волосся і нігті нерідко фарбують у чорний колір. Хлопці вдягають обтягуючі штанці з низеньким поясом і приталені майки з назвами рок-гуртів, ремені із заклепками,. Люблять обвішуватися значками з героями американських мультфільмів і фенечками, пірсинг, татуювання, часто носять маленькі тонелі. Мета їхнього одягу — стерти різницю між хлопчиком і дівчинкою. справжній «емо» не палить і не вживає алкоголь і наркотики, не бере участь у безладних статевих зв’язках, не зраджує свої ідеали, про усе це свідчать татуювання у вигляді хреста на руках деяких «емо». ^[1]

Прихильники емо дуже чутливі, емоційні діти, які виносять протест «сірому, буденному» суспільству. Але, найголовніше, цей протест може бути небезпечним для самих представників цієї субкультури, оскільки носить саморуйнівний характер.

Досліджуючи Інтернет-сайти емо, бачимо пропаганду самопошкодження та самогубства як протест існуючому стану суспільства, як виклик дорослим. Загроза полягає в тому, що дані сайти стають особливо небезпечним для підлітків через їх особливості даного вікового періоду, який характеризується ще несформованим світоглядом, підвищеною вразливістю психіки, надемоційністю, зміною життєвих орієнтацій та значимих для дитини осіб, що призводить до негативного сприйняття світу, усвідомлення та наслідування самогубства як єдиного засобу самовираження.^{[Джерело?]}

Байкери

Байкер — це водій мотоцикла. Хоча не все так просто. Байкери — це саме субкультура. Для них байк — стиль життя, а не просто швидкий та зручний спосіб пересування. Серед байкерів зустрічаються релігійні люди, чимало й атеїстів. Але всіх їх об'єднує віра в одного кумира — Швидкість. Байкер живе і помирає, прагнучи до позамежного. У цьому байкери схожі на спортсменів. У певній мірі байкінг є спорт, але спорт екстремальний. Закований у чорну шкіру бородач, з ніг до голови покритий татуюваннями, може виявитися майстром спорта міжнародного класа по мотокросу та чемпіоном країни у якомусь році, але він прийшов у субкультуруру байкерів, щоб насолоджуватися свободою та швидкістю. [4]

Висновок

Молодіжні субкультури — особлива частина суспільної культури. Молодіжних неформальних рухів багато. Наведемо коментарі спеціалістів суспільних наук. Оксана Копаєва, черкаський психолог:

– З віком потяг до тієї чи іншої субкультури мине. Неформальний спосіб життя притаманний людям підліткового віку. А належність до тієї чи іншої субкультури – це своєрідний спосіб продемонструвати дорослим свої власні погляди на життя. Тим більше, що підліткам взагалі характерне протиставлення себе дорослим. І тому тінейджери об’єднуються з іншими однодумцями та демонструють те, що у них є власні життєві позиції. Зазвичай бажання належати до певної субкультури з віком зникає. До цього потрібно ставитися лише як до одного з етапів життя. А батькам таких підлітків я б порадила не реагувати бурхливо на таке волевиявлення їхніх дітей. Між іншим, практично всі підлітки проходять через певні групи, хай то якісь гуртки, секції чи ті ж неформальних рухи. У психології навіть вважається, що це сприятиме їхньому подальшому нормальному розвитку.[6]

Кожен має право бути індивідуальним. І молодіжні огранізації існували завжди, лише самовиражалися по-різному. [7]

КУЛЬТУРНІ ОРІЄНТАЦІЇ СТУДЕНТІВ

Проблеми української молоді представляють проблеми не тільки

молодого покоління, але й усього суспільства у цілому, від рішення яких

залежить не тільки сьогодення, але і наше майбутнє. Гострота вічних питань

не залежить від віку, однак для молодих людей їхня невирішеність

найчастіше призводить до глибокої культурної кризи особистості. Сучасний

ціннісний світ молоді є надто хаотичним та суперечливим. За культурними

орієнтаціями та інтересами сховано стан конкретного суспільства. Проблеми молодого покоління пов’язані з об’єктивними процесами, що відбуваються в

сучасному суспільстві, маємо на увазі процеси глобалізації, інформатизації,

урбанізації. До цього можна додати той факт, що протягом років

незалежності України основним завданням ніколи не було вирішення

проблем у духовній сфері українського суспільства.

Молодь, про яку суспільство часто забуває, розвивається сама по собі,

намагаючись бути щасливою, створювати родини. Але втрата моральних

орієнтирів та правильного сприйняття світу часто стає непереборною

перепоною для виникнення та підтримки сім’ї.

Отже, проблеми, пов’язані с духовною та моральною сферою буття,

стають все більш актуальними для української молоді. Пошук свого шляху в

нових соціально-економічних умовах обумовлює специфічний характер

культурної самореалізації. А рівень молодіжної культури тісно переплетений

з багатьма галузевими завданнями суспільства.

Культурні орієнтації та цінності студентства трохи відрізняються

залежно від профілю навчального закладу та спеціальності. У студентів

гуманітаріїв орієнтація на духовність виявляється яскравіше

Проблеми культури та духовності особистості вивчалися та

вивчаються багатьма вітчизняними і зарубіжними ученими та педагогами різних напрямків. Значущість культурного розвитку студентства наразі є

неоцінною.

Ця проблема є актуальною, тому що нині є дуже важливим сформувати

у молоді правильні погляди на культуру, світоглядні позиції, ідеї і

переконання на основі загальнолюдських цінностей. Адже молодь –

важливий суб’єкт соціальних змін, потужна інноваційна сила. А вищому

навчальному закладу треба дати правильний напрямок цій силі.

Суспільство зі зруйнованою культурою деградує та приречене до

занепаду. Це досвід нашої історії. Культура формується віками, а руйнується

дуже швидко.

. Духовна культура відображає ставлення людини до світу та до самої себе, характер етичних та естетичних цінностей та норм,

а також вміння використовувати їх в своїй професійній діяльності. Цікаво

звернути увагу на мову студентів, адже вона також передає стан їхньої

духовної культури. Духовність націлює людину на творчість, надає життєвої

енергії. Саме духовність задає напрямок усім психічним характеристикам

людини, вона один з найважливіших факторів розвитку цивілізації.

Культура людини розвивається протягом усього життя і добре, коли на

початку становлення університет створює студенту умови для такого

розвитку. Система освіти є джерелом інформації для студентів, вона здатна

допомогти краще відчути світ та підготовити студентів до активної участі у

суспільному житті.

. Студентська молодь є дуже незахищеною в

економічному відношенні частиною населення. Ціннісні установки та

культурні орієнтації окремої людини непотрібні в наш час. Моральні

цінності як критерій оцінки людської діяльності зникають. Моральний

параліч рано чи пізно призводить до паралічу політики, економіки, та

навпаки. Однією з негативних тенденцій в духовній сфері студентів є

руйнування системи виховання. Сьогодні молодь виховує сім’я, вулиця,

телебачення. Нажаль, не кожна родина може виховати культурну та духовну

людину; а телебачення вже давно перетворилося на розвагу, воно тільки

може сформувати цінності та орієнтації в дусі культури масового попиту.

Якість книги або кінофільму визначається тиражем та кількістю зароблених

грошей.

. Дослідники вказують, що ВНЗ діє як замкнутий

розподільник знань, а культурний розвиток студента відбувається під внутрішнім контролем особистого попиту. У такій ситуації необхідність

переакцентування цілей освіти на духовність та культуру стає очевидною.

Культура є ціннісною підставою виховання особистості студента.

Розвиток культурних орієнтацій особистості є важливим, адже в його рамках

має місце вибір цінностей, здійснюється оцінка явищ, дійсності,

створюються життєві плани, означується життєва позиція і стратегія.

Культурна людина вивчає та насолоджується витворами мистецтва, має за

плечима моральний досвід, поважає багатовікове надбання суспільства

Вникаючи до світу науки, мистецтва, релігії, студент не має

сприймати себе як жертву, не має думати, що він або вона просто віддає

данину суспільству; студент має розуміти, що він йде на зустріч своїм

потребам [3].

В наш час студентство також зіштовхнулося з втратою культурних,

етнічних традицій. Молодь відкрита новим віянням. Це пов’язане з

процесами інтеграції та глобалізації світу та культури. Головна проблема

полягає у відсутності чітко сформованого світобачення

4. Сутність суспільної свідомості та її структура

У процесі своєї життєдіяльності  людина освоює оточуючий її світ не лише предметно-практично, але й духовно.  У цьому величезну роль відіграє суспільна свідомість – сукупність ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відображають суспільне буття, все різноманіття суспільних відносин, вироблених людством в процесі освоєння природи і суспільної історії.  Суспільна свідомість не лише відображає світ, але й творить його, здійснюючи випереджувальну, прогностичну функцію.          У структурі суспільної свідомості зазвичай виділяють такі рівні: буденна і теоретична свідомість, суспільна психологія і ідеологія, а також форми  суспільної  свідомості, перш  за все наукову, релігійну, політичну, правову, моральну, естетичну і філософську свідомість.          Буденна свідомість виникає в процесі повсякденної практики людей стихійно  під безпосереднім впливом на них явищ природної і соціальної реальності, як емпіричне відображення її зовнішньої сторони. Це елементарна форма суспільної свідомості, яка притаманна практично кожній людині.  Вона знаходить свій прояв у розпливчастих, емоційно забарвлених  уявленнях про різні сфери суспільного буття.   Свій вираз цей рівень суспільної свідомості знаходить у аксіомах, догмах, постулатах, прислів’ях і приказках, анекдотах тощо. Відображаючи з певною долею істини ті або інші сторони суспільного розвитку, буденна свідомість не включає в себе систематичне знання про нього.          Другий, більш високий рівень суспільної свідомості утворює теоретична свідомість, що представляє собою відображення сутнісних зв’язків дійсності і притаманних їй закономірностей у наукових теоріях, які утворюють систему достовірних, глибоких і конкретних знань про неї.          На одному рівні з буденною свідомістю знаходиться суспільна психологія, яка включає настрої, гадки, почуття, ціннісні орієнтації, що формуються в процесі повсякденної життєдіяльності людей. Тут домінуючим є не саме по собі знання про дійсність, а відношення до цього знання, оцінка дійсності. Суспільна психологія  з її емоційною забарвленістю відіграє важливу роль у громадських рухах, спонукаючи до різного роду дій.  Виходячи з цього, державним діячам, політичним партіям, політикам важливо вивчати настрої людей, прогнозувати їх реакцію на ті або інше події.          З суспільною психологією тісно пов’язана ідеологія , що належить до вищого рівня суспільної свідомості.  У розумінні її, як нам уявляється, слід виходити з того, що одним з найважливіших елементів свідомості слугує практична свідомість, тобто розум, на який спирається мислячий суб'єкт, здійснюючий матеріальну, почуттєво-предметну діяльність, яка має своїм змістом освоєння і перетворення природних і соціальних об’єктів, складаючи загальну основу розвитку суспільства і пізнання, що й охоплює собою поняття «практика».          Нижній рівень практичної свідомості утворює «здоровий глузд» - погляди людей на оточуючий світ і самих себе, що складаються стихійно під впливом досвіду, які є підвалинами для практичної діяльності і моралі. Вищий же рівень практичної свідомості утворює ідеологія – сукупність теоретично обґрунтованих ідей і поглядів на ту ж оточуючу дійсність і самих себе, які сприймаються соціальним суб’єктом у якості правильних і потрібних у розв’язанні тих або інших практичних завдань. Інакше кажучи, ідеологія виступає у якості теоретично обґрунтованої практичної свідомості.          У відповідності з основними формами практичної діяльності уявляється правомірним виділяти: 1.     Ідеологію виробництва матеріальних благ, яка охоплює  взяті на озброєння людьми знання, здобуті різними галузями технічних, сільськогосподарських та інших спеціальних наук; 2.     Ідеологію наукового дослідження – прийняті на озброєння дослідником теоретичні напрацювання попередників, на які він спирається, приступаючи до здійснення свого наукового пошуку; 3. Ідеологію  соціально-перетворюючої діяльності – складову части ну практичної свідомості, що включає сукупність теоретично обґрунтованих ідей і поглядів, в яких відображається існуюча соціальна реальність і відношення до неї, що склалися в суспільстві, класі або ж іншій соціальній групі, у окремої особистості.          За своїм характером слід розрізняти ідеологію прогресивну і консервативну, а також реакційну, відносно істинну і ненаукову, ілюзорну. Характер ідеології залежить від того, чиїм соціальним інтересам вона відповідає, як співвідноситься з потребами соціального розвитку.          Слід зазначити, що навряд чи коли-небудь  існувала ідеологія, яка б абсолютно перекручувала дійсність.  В той же час і науковість не є якість, що завжди притаманна ідеології. Для того, щоб ідеологія була науковою, теоретики, що сповідують її, повинні постійно  осмислювати нові явища мінливої соціальної реальності, вносячи відповідні корективи у раніш обґрунтовані теоретичні моделі, коригуючи, в такий спосіб, ідеологію.

Наукове свідомість – найважливіша форма суспільної свідомості – є сукупність об'єктивних знання тій чи іншій області природи чи життя. Соціальна обумовленість науки надзвичайно багатогранна. Передусім слід враховувати найважливіші моменти наукового пізнання