Соціологія культури — це галузь соціологічного знання, що вивчає закономірності функціонування та розвитку культури як суспільного явища, а також форми виявлення цих закономірностей у людській діяльності, пов´язаної зі створенням, засвоєнням, збереженням і розповсюдженням ідей, уявлень, культурних норм, цінностей і зразків поведінки, які регулюють взаємовідносини у суспільстві, а також між суспільством і природою [23, с.503].

Зазначимо, що феномен культури настільки складний і багатогранний, що кожна наука — філософія, історія, мистецтвознавство, етнографія, культурологія й соціологія — знаходить свою специфічну предметну нішу при дослідженні цього суспільного явища. Соціологію цікавить насамперед роль культури у функціонуванні і розвитку суспільства. Культура як суспільний феномен чутливо реагує на всі зміни, що відбуваються у соціумі. Вона також здійснює певний вплив на нього, формуючи і визначаючи переважну більшість соціальних процесів, включаючи й такі процеси, як групоутворення, соціальна мобільність тощо.

Уперше поняття "соціологія культури" було введено у соціологічну науку М. Адлером, який під предметом цієї галузевої соціологічної теорії розумів вивчення соціальних чинників становлення і функціонування культурних цінностей і норм, їх вплив на суспільство і соціальну поведінку людини.

Більш звужена точка зору щодо предмета соціології культури була запропонована представниками структурно-функціонального підходу. Зокрема, найактивніший послідовник цього підходу — американський соціолог Т. Парсонс, який стояв на позиціях культурного детермінізму. Він вважав, що культура є основною передумовою розвитку і функціонування всіх сфер життєдіяльності суспільства.

Таким чином, як показує аналіз, в західноєвропейській соціологічній літературі соціологія культури є загальним поняттям. Тому до соціології культури, виходячи із західноєвропейської соціологічної традиції, належить соціологія кіно, соціологія мистецтва, соціологія музики, соціологія театру тощо.

Неоднозначність трактування поняття "культура" обумовлює й різноманітні підходи до її соціологічного вивчення з боку вітчизняної соціологічної науки. У широкому сенсі соціологія культури являє собою не просто галузь соціологічної науки, вона своєю предметною сферою охоплює майже всю проблематику суспільного життя,але під специфічним кутом зору. Адже культурний зміст можна виділити у будь-якій сфері цілеспрямованої соціальної діяльності людей: праці, побуті, політиці, охороні здоров´я, освіті тощо, тобто у соціальній діяльності, спрямованій на максимальний розвиток закладених у людини здібностей, на реалізацію її соціальних цілей.

У вузькому сенсі соціологія культури розглядається як відносно самостійна соціальна система, що локалізується в духовній сфері суспільного життя. При соціологічному вивченні культури вітчизняні дослідники особливу увагу приділяють її аксіологічному аспекту, тобто визначенню ціннісної компоненти, яка дає змогу об´єднати елементи культури в систему, що забезпечує їх взаємозв´язок на різних ієрархічних рівнях суспільної організації: суспільства загалом, соціальних груп і особистостей. Людина в цьому контексті розглядається одночасно як суб´єкт і об´єкт культурного розвитку, а культура — як міра гуманізації і гармонізації суспільства і людини. При цьому найважливішим завданням соціології культури є соціологічне вивчення інтересів, переваг і орієнтацій людей як ступенів формування їхніх цінностей, що дає можливість для переходу від кількісного аналізу до якісного, а також для вдосконалення методів виміру соціально-культурних явищ у суспільстві.

Загалом у соціології культури ще недостатньо всебічно і повно вирішені питання предметної сфери цієї галузевої соціологічної теорії. Більшість учених схиляються до думки, що предметом соціологічного дослідження культури може виступати, по-перше, вся система культури як єдине ціле чи будь-який із її видів, узятий у взаємодії з іншими соціальними системами; по-друге, кожний з елементів соціодинаміки культури, культурної комунікації, взятий у співвідношенні з іншими системами суспільства. Інакше кажучи, предметом соціології культури є соціальні аспекти функціонування культури в суспільстві.

Об´єктом соціології культури, як правило, є діяльність людей (суспільства загалом, різноманітних соціальних груп і особистостей), пов´язана з виробництвом, поширенням і споживанням культурних цінностей — як матеріальних, так і духовних.

Вважається, що соціологія культури аналізує цілі творчої діяльності в галузі культури; економічні (матеріальні), соціальні і політичні чинники, що впливають на творчий процес; ситуацію на "ринку" художньо-культурної продукції. Вона також досліджує соціально-демографічні та інші характеристики людей як споживачів культури, їхні інтереси, вподобання, нахили, мотиви залучення до культури, а також орієнтації на ті чи інші культурні форми. У принципі соціологія культури може вивчати будь-які суспільні явища та події, що слугують віддзеркаленням певних форм та видів культурного життя людей: пам´ятники, заповідні місця, колекційні й музейні експонати, народні промисли й ремесла, які відбивають характерні риси нації, народу, певної соціальної групи або традиції міста, села чи країни загалом.

У поле зору соціології культури, таким чином, входять суспільна думка та художня критика, що відображають ставлення громадськості до подій культурного життя, їх культурного розвитку. Дослідження, що проводяться в межах соціології культури, дають змогу насамперед виявляти характерні ознаки і тенденції культурного розвитку суспільства, вплив на нього різноманітних соціально-економічних чинників. На практиці соціологія культури допомагає вирішенню завдань суспільного виробництва, освіти і виховання, культурного і побутового обслуговування, організації дозвілля, налагодженню культурно-просвітницької діяльності, а також надає цінну інформацію щодо ефективності роботи закладів культури, вдосконалення їх діяльності, планування випуску художньо-культурної продукції тощо.

1.1. Поняття "культури" та її роль в соціології

Будучи тільки людським творінням, культура облагороджує людину, забезпечуючи її комфортне існування у світі.

Основні проблеми, котрі вивчає соціологія культури:

• визначення категорійного апарату цієї галузевої соціології;

• виділення структурних елементів культури;

• функції культури;

• різновиди культури;

• культура й особистість;

• культурна взаємодія та взаємовплив культур;

• глобалізація та універсалізація культури в сучасних умовах;

• етноцентризм і культурний релятивізм[2, c. 265-266].

Перевага надається діяльнісним визначенням культури. Найзагальніше культура - це специфічний, суто людський спосіб життєдіяльності, результатом якого є уречевлений, опредметнений світ, світ другої природи людини. Саме такий світ і є світом культури, що містить знання, традиції, вірування, цінності, а також витворені людиною матеріальні речі.

Основні функції культури в суспільстві:

1) людинотворча, або гуманістична функція культури — полягає у розвитку творчого потенціалу людини в усіх формах її життєдіяльності;

2) гносеологічна, або пізнавальна функція культури — полягає в тому, що культура є основним засобом пізнання і самопізнання суспільства, соціальної спільноти, групи й окремої людини;

3) кумулятивна функція культури — спрямована на накопичення і збереження соціального досвіду, отриманого культурою в результаті взаємодії індивідів усередині культури і взаємодії з іншими культурами. Існування цієї функції дає змогу визначити культуру як особливий засіб передавання соціальної інформації;

4) інформаційна функція культури — полягає у трансляції соціального досвіду, що до того ж забезпечує зв´язок часів — минулого, теперішнього і майбутнього;

5) комунікативна функція культури — пов´язана із передаванням повідомлень під час спільної людської діяльності, яка також передбачає трансляцію соціального досвіду (в тому числі і між поколіннями); це функція соціального спілкування, завдяки якій забезпечується адекватність взаєморозуміння між людьми;

6) нормативно-регулююча або управлінська функція культури — полягає в тому, що культура є важливим інструментом соціального управління поведінкою людини в суспільстві. Адже суспільство за допомогою культури створює орієнтири для людських дій і систему контролю за цими діями;

7) ціннісно-орієнтаційна функція культури — задає певну систему координат або своєрідну "карту життєвих цінностей", в яких існує і на які орієнтується людина у процесі суспільної життєдіяльності;

8) інтегруюча функція культури — забезпечує цілісність самої культури, усвідомлення цієї цілісності індивідами, що належить до неї. Ця функція здійснюється за рахунок створення системи знань, цінностей і норм, що є гарантом стабільності функціонування соціальних систем.

Усі перелічені функції дають можливість визначити культуру як механізм ціннісно-нормативної інтеграції соціальних систем

1.2.Елементи та структура культури

У соціології склалося декілька підходів до визначення структури культури. Оскільки культура як явище пов'язана лише з діяльністю людини, то структуру культури можна уявити за сутнісними характеристиками самої людини.

Відповідно до сутності першого порядку - "людина як природна істота" - можна виокремити культуру природних потреб людини та засобів їх задоволення, а саме: культуру їжі, сексуальну культуру, культуру житла, побуту, одягу тощо.

За сутністю другого порядку - "людина як діяльна істота" - розрізняють культуру людської діяльності, котра суттєво відрізняється від тваринної.

Згідно із сутністю третього порядку - "людина як предметна істота"-слід виділити культуру виробництва, культуру технологій і культуру людини як безпосередньої виробничої сили.

Відповідно до сутності четвертого порядку - "людина як свідома істота" - можна виокремити культуру мислення, культуру наукового пошуку, культуру суспільної свідомості.

За сутністю п'ятого порядку - "людина як суспільна істота" - варто назвати культуру міжособистісного спілкування, шлюбну культуру, етнонаціональну культуру, політичну культуру тощо.

Загальновизнаним є поділ культури на матеріальну, що охоплює сферу матеріальної діяльності людини, та нематеріальну, яка пов'язана з духовною діяльністю[3, c. 176-177].

Структурують культуру також і за її формами, виокремлюючи: загальнолюдську культуру, котру виробило людство протягом усієї історії; суперкультуру як таку, що створена певним суспільством (американська культура, українська культура); субкультуру як культуру певних груп — "малі культурні світи" (субкультура молоді, католицька субкультура, міська субкультура); контркультуру як культуру певної групи людей, що суперечить переважній культурі суспільства, перебуваючи у стані конфронтації щодо неї; антикультуру як відхід від загальнолюдських цінностей, делінквентну (протиправну) культуру тощо.

Класифікувати культуру можна також за суб'єктами її створення та носіями, поділяючи її на елітарну, народну й масову.

х. Звідси випливає низка похідних тенденцій, що позначають процеси світового розвитку культури:

• посилення культурної багатоманітності світу за умов діалогічності різних культур між собою, пошук компромісів і взаємодій різних культур;

• виважений баланс між етноцентризмом (прагненням оцінювати інші культури з позиції власної культури) та культурним релятивізмом (оцінкою інших культур з позиції її ж цінностей);

• надання реальних можливостей для розвитку національних культур, збереження їхньої самостійності й унікальності;

• створення сприятливих умов для розвитку культурних універсалій - загальних рис, притаманних усім культурам (спорт, мода, освіта, мова тощо);

• пошук компромісу та взаємодоповненості між національною культурою і масовою культурою, що є породженням новітніх комунікаційних технологій та ринкового попиту[1, c. 188-189]

.

Що таке "масова культура"? Коли вона виникла і що є її рушійними силами? Ці та багато інших питань постають сьогодні перед нами, адже саме за нашого часу феномен "масової культури" набув усезагального розповсюдження. Деякі вчені вважають, що "масова культура" була одвічно притаманною людству, її виявляли в античному епосі, а ще у масово-видовищних дійствах Римської імперії – гладіаторських боях. Того часу на таких зібраннях було популярним гасло: "Хліба і видовищ!". Інші стверджують, що "масова культура" сформувалася в США з розквітом засобів масової комунікації – газет, журналів, телебачення, радіо, кіно.

Розвиток "масової культури" в Європі та США відбувався по-різному. В Європі "масова культура" завжди протистояла офіційній культурі, яку контролювала держава та церква. А в США "масова культура" спершу ховалася за стереотипами та ідеями офіційної культури, основною рушійною силою якої стала реклама. Адже реклама, як відомо, – рушій прогресу. "Macoвa культура" має неабиякий вплив, вона прагне надавати культурним явищам однорідності, одноманітності, масовості.

На відміну від елітарної культури спрямованої на смаки обраних, "масова культура" свідомо орієнтує поширювані нею духовні цінності на середній рівень масового споживача. Деякі вважають, що основна характеристика "масової культури" і справді – прагнення надати всім елементам культури одноманітності та абсолютної схожості. Однією з істотних особливостей такої культури є втеча у світ мрій та фантазій. "Масова культура" ґрунтується на створенні ілюзій, примарних образів, міфів, котрі знімають реальне психологічне напруження і компенсують його світом вигаданих реалій та примар. Між "масовою культурою" і так званою контркультурою існує певна внутрішня спорідненість.

Контркультура, так само як і "масова культура", досить демократична й масова. Наприклад, в такому феномені контркультури, як рок-культура, музика не є головною. Основне тут – моральна позиція протистояння, тип існування, "неписаний кодекс честі", як говорять про свою культуру самі представники року. До контркультури можна віднести таку контрформу як "готи". Це своєрідна молодіжна формація з власною філософією життя, моральними принципами, переконаннями, а філософія готів полягає у незвичному трактуванні життя, думках про суїцид. До людей, що не належать до будь-якої контркультури, готи ставляться з відразою та нерозумінням.

"Масова культура" – це культура мас, культура, яка призначена для народного споживача. Це вибір не народу, а комерційної індустрії, що пропагує культури в рекламних цілях. Вона не належить ні до традицій, не знає національності. Смаки та ідеали "масової культури" змінюються з блискавичною швидкістю, за потребами моди. "Масова культура" звертається до широкої аудиторії, закликає до спрощених смаків, однак претендує на те, щоб називатися народним мистецтвом. У гонитві за масовістю, ототожненням, єднанням з усім світом, космополітизмом, людство втратило щось набагато цінніше за усі світові скарби – цінності, ідеали, значущість світових надбань, тому існуємо у колі замкнених інтересів, невимогливих потреб і прагнення до нового та незвіданого, хай до яких культурних ідеалів воно належить. Через те, що в суспільстві домінують економічні відносини, воно виробляє егоїстичні, агресивні, негативні настрої, а отже порушується суспільний баланс, що покликаний сприяти розвиткові культурних цінностей, взаємин між людьми, що в свою чергу мають берегти загальнолюдські цінності, толерантне ставлення до культур інших народів, міждержавне порозуміння, дружби і співробітництва між країнами. "Масова культура" нав'язує людині хибне уявлення про справжній сенс життя, її призначення у світі.

Основні функції цієї культури: залучення людей в наявну систему суспільних відносин; сприйняття життя як уявну гру, споживання масової продукції, що веде людину до примарного світу ілюзій, марних мрій, нездійсненних фантазій, начебто залучає до проблем сучасності, а разом з тим не дозволяє осягнути справжніх проблем суспільства.

"Масова культура" формує мислення людини, нав'язує відповідні стереотипи, примиряє з теперішнім розкладом життя. Вважається, що такі поняття як духовність, духовні цінності, моральність, людяність, порядність суперечать "масовій культурі", вона їх безжально витісняє і руйнує. Проте насправді це роблять люди, які створюють продукт "масової культури", розміщують його в інформаційному та культурному просторі, активно його пропагують, тобто формують у суспільстві певне відношення до нього, створюють цінності цієї культури.

Проблема "масової культури" виступає глобальною і всеосяжною. Це загальнолюдська проблема. "Масова культура" не дає розвиватися національній культурі, перешкоджає збереженню історичних духовних і матеріальних цінностей. "Масова культура" тому і масова, що охоплює більшість членів суспільства через одноманітність стилю життя, моди (одягу, музики, дозвілля, відпочинку, літератури тощо). Через доступність засобів комунікації, підвищується освіченість мас. Тепер мільйони людей можуть отримати найостанніші новини, дізнатися про події у світі, ознайомитися з кращими творами живопису, літератури, музики тощо. Але разом з тим "масова культура" пропагує тотожність матеріальних і духовних цінностей, які стають продуктами масового споживання, аби підкорити суспільну свідомість інтересам реклами, ринку.

Тому сучасним продуктам масової культури притаманні примітивність, аморальність, пропагування насильства, низький рівень культури мови, спілкування, поведінки. "Масова культура" в основному покликана впливати на людські емоції, несвідоме. Тому вона хоч і легкодоступна, а проте швидкоплинна і швидко забувається. Так, популярні в певний період часу книжки новомодних авторів, навряд чи можна буде згадати через декілька років і безперечно, що лави класиків автори таких продуктів ніколи не займатимуть. Адже їхні твори написані простою, доступною мовою, – це радше констатація фактів, а не повноцінний роман. Історії написані легко, невимушено, без підтексту, а тому читати їх можна без жодної моральної підготовки. Хоча саме такі твори швидко відходять на другий план, поступившись іншим рукописам.

Внаслідок засилля "масової культури" в усіх галузях людської діяльності, часто можна почути думки про занедбаність та аморальність сучасного світу. Начебто сучасні люди не відрізняють добро від зла, не піклуються про моральні принципи і чесноти, порушують всі божі заповіді, переслідують тільки особисті інтереси, прагнуть лише задоволення, не гребують ницими вчинками задля досягнення поставлених цілей.

Щоб змінити світ на краще, а наразі викорінити квазі-цінності "масової культури", потрібно наповнити цю ж культуру піднесеними ідеями, справжніми непідробними цінностями, довершеними образами добра, призначення життя та місії людства. Варто дати шанс сучасним талантам вийти з тіні і посісти гідне місце у сучасній літературі, живописі, науці, музиці тощо.