Ознаками податку є:

1. Податок являє собою вид платежу, закріплений актом органу державної влади. Податкове регулювання здійснюється насамперед на основі права (компетенції) державного органу влади встановлювати податки й стягувати їх. Безумовно, у цьому випадку треба виходити з положення ст. 92 Конституції України, відповідно до якої податки й збори, система оподаткування встановлюються виключно законами України. Виходячи із цього не складно визначити, що як такий орган може виступати тільки Верховна Рада України. ПК встановлює, що податки та збори встановлюється лише відповідно до ПК

2. Однією з найбільш концептуальних ознак податку є його обов'язковий характер. Ця риса властива фактично всім платежам податкового характеру й базується на конституційній вимозі, закріпленій у ст. 67 Конституції України. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує надходження коштів у дохідні частини бюджетів, без яких неможливе реалізація функцій державної влади на будь-якому рівні. Саме це й забезпечує закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов’язку громадян.

3. Безумовний характер податку означає обов'язкову сплату податку, що припускає, якщо буде потреба, застосування мір примусового характеру.

4. Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його до фондів, які акумулюються державою й територіальними громадами і використовуються на задоволення публічних потреб. При цьому не ясно, назадоволення яких саме цілей витрачаються надходження від конкретного податку, тобто формується як би розмитий, знеособлений грошовий фонд держави. Ознака нецільового, абстрактного податкового стягнення заснована на бюджетно-правовому принципі заборони на індивідуалізацію (спеціалізацію) бюджетних доходів. Це означає, що податкові доходи не призначені для конкретних публічних видатків. Іншими словами, здійснення публічних видатків не повинне бути обумовлене надходженням окремих податків, пов'язане прямо зі сплатою того або іншого платежу.

5. Важливий момент у характеристиці податку вноситься ознакою індивідуальної безоплатності або однобічного характеру його встановлення. В основу цієї ознаки податку закладено односпрямований рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) нічого замість, що означає відсутність зустрічних обов'язків держави. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб.

6. Аналізуючи зміст податку, необхідно звернути увагу й на його безповоротний характер. Сплата платником податків не припускає зворотного їх повернення. Основою даної характеристики є сама мета, призначення податків - формування фондів для фінансового забезпечення реалізації завдань держави й територіальних громад. Податок не породжує у держави зустрічного обов'язку стосовно особи, що його сплатили, він стягується з метою задоволення потреб суспільства, які можуть бути відособлені, а іноді й суперечити особистим потребам особи, що сплатила податок.

7. Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплата податку майном чинним законодавством за загальним правилом не передбачена. Грошова форма сплати податку визначена самою суттю податку, що є, як уже було сказано, внеском. У зв'язку із цим обов'язок платника податків щодо сплати податку є однооб'єктним, оскільки тільки сплата податку в грошовій формі, за загальним правилом, розглядається (при дотриманні інших умов - про строки, бюджети тощо) як належне виконання його обов'язку.

Необхідно відзначити, що податок надходить до бюджету відповідного рівня. Розподіл податків по бюджетах, фондах здійснюється відповідно до бюджетної класифікації й може йти по двох основних напрямах: закріплення податку за певним бюджетом або розподілу податку між бюджетами.

7. Поняття прямих та непрямих податків. їх особливості.

Залежно від форми обкладання податки поділяють на:

1. Прямі (прибутково-майнові) - податки, які стягуються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об'єкта обкладання, включаються в ціну товару й сплачуються виробником або власником. Прямі податки, у свою чергу, підрозділяються на: а) особисті - податки, що сплачує платник податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховуючи платоспроможність платника; б) реальні - податки, що сплачують із майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід.

2. Непрямі (на споживання) - податки, які стягуються в процесі витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару й сплачуються споживачем. Відзначимо, що до непрямих податків згідно з ПК відносяться акцизний податок та податок на додану вартість. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою й споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерій збігу юридичного й фактичного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі й непрямі. При прямому оподаткуванні - юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому - ні.

Ще одну важливу обставину варто враховувати при розмежуванні прямих і непрямих податків - їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва, у виробника, то непрямі - тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни товару.

8. Податкові правовідносини, їх основні особливості. Виникнення, зміна і припинення податкових правовідносин.

У податкових правовідносинах найбільш виразно, порівняно з усіма іншими формами фінансових правовідносин, простежуються державно-владна і майнова сторони. Відносини щодо зборів і податків є владно-майновими. Держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів до бюджету. З іншого боку, надходження податків є одним з основних каналів формування об’єктів власності держави (хоча спочатку й у специфічній грошовій формі).

Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різну міру прояву владного характеру, що відмежовує фінансове право від інших галузей.