42. Мито. Його види і порядок нарахування

Мито - вид митного платежу, що стягується з товарів, переміщуваних через митний кордон держави (тих, що вивозяться або слідують транзитом). Здійснення мита регулюється Митним кодексом України.

Диференціація видів мит може здійснюватися за декількома критеріями. Так, за характером спрямованості переміщуваних товарів, об'єктів мита діляться на: а) ввізні; б) вивізні; в) транзитні.

Платниками мит є особи, що ввозять (вивозять) або переміщають товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант). На відміну від податкового регулювання, тут можлива передача обов'язку щодо сплати митних платежів іншій особі, яка не має відношення до товару. При характеристиці платника мито поділяється на: сплачуване юридичними особами; сплачуване фізичними особами. У цьому випадку досить значно розрізняються ставки мита залежно від мети використання ввезеного товару: для особистого користування (ставки відносно невеликі) або виробничого використання (рівень ставок вище).

Об'єкт мита являє собою митну вартість переміщуваних товарів, щодо яких повинне нараховуватися мито. Митна вартість перераховується в національну валюту за курсом Національного банку України, що діє на день подачі митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виключає різноманіття ставок: адвалорні - ставки, що встановлюються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів; специфічні - ставки, що нараховуються у встановленому розмірі за одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Дана ставка відображає специфічну характеристику товару, що припускає знеособлення предмета обкладання; комбіновані (змішані) - ставки, що являють собою сполучення адвалорних і специфічних мит при нарахуванні мита. Змішані мита використовуються як доповнення до специфічних мит або при їх недостатній ефективності; г)сезонні - ставки, за допомогою яких можливо оперативне реагування на ввіз на територію держави і вивіз з її території сезонних товарів. Як правило, строк їх введення не може перевищувати шести місяців; особливі - являють собою ставки, що реалізують захисні функції мит.

В основі обчислення мита лежить митна вартість товару й транспортного засобу. Визначення митної вартості здійснюється декількома методами:

1. Метод оцінки за ціною угоди із увезеними товарами - митна вартість визначається як ціна угоди, фактично сплачена або підлягаюча сплаті за ввезений товар на момент перетинання ним митного кордону.

Метод оцінки за ціною угоди з ідентичними товарами (використовується у разі неможливості використання першого) - митна вартість визначається як ціна угоди з ідентичними товарами. Ідентичність припускає подібність за основними характеристиками (виробник, країна виготовлення, якість, зношування).

Метод оцінки за ціною угоди з однорідними товарами – нагадує механізм попереднього методу. При цьому однорідні товари не обов'язково однакові у всіх відношеннях, але мають подібні характеристики й комерційно замінні.

Метод оцінки на основі вирахування вартості - митна вартість визначається як ціна за продаж ідентичних або однорідних товарів на внутрішньому ринку за винятком сум імпортних митних платежів, комісійних винагород, видатків на транспортування тощо.

Метод оцінки на основі додавання вартості — митна вартість визначається як сума загальних витрат, характерних для продажу ідентичних або однорідних товарів.

Резервний метод — використовується у разі неможливості застосувати попередні методи. Ціна угоди визначається з урахуванням світової практики й на основі чинного законодавства. Рішення про використання даного методу приймається митними органами.

Мито сплачується безпосередньо митному органу одночасно із прийняттям митної декларації або до її прийняття. Мито зараховується до Державного бюджету, а митні органи здійснюють контроль за правильністю її обчислення й збору. Механізм внесення мита припускає певні гарантії (форми забезпечення внесення платежів): застава товарів; гарантії фінансово-кредитних установ; гарантії третіх осіб; внесення належних сум на депозит.

Природно, податок та мито, збір мають ряд загальних рис. До них відносяться: Обов'язковість сплати податків і мита до відповідних бюджетів й фондів. Чітке надходження їх до бюджетів й фондів, за якими вони закріплені. Вилучення їх на основі законодавчо закріпленої форми й порядку надходження. Примусовий характер вилучення. Здійснення контролю єдиними органами Державної податкової служби. Безеквівалентний характер платежів.

Однак, незважаючи на схожість цих механізмів, вони мають чіткі розходження.

Мито відрізняються від податків: А. За значенням. Податкові платежі забезпечують до 80% надходжень у дохідну частину бюджету, інші види відрахувань, відповідно, менше. Б. За метою. Ціль податків - задоволення потреб держави, ціль мита - задоволення певних потреб або витрат установ. В. За обставинами. Податки являють собою безумовні платежі; мито виплачуються у зв'язку з послугою, надаваною платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження. Г. За характером обов'язку. Сплата податку пов'язана із чітко вираженим обов'язком платника; мито характеризуються певною добровільністю їх дій і не регулюються іноді відносинами імперативного характеру. Д. За періодичністю. Мито часто носять разовий характер і їх сплата здійснюється без певної системи; податки характеризуються певною періодичністю. Відмінності за періодичністю включають в себе два підходи: періодичність сплати (мито - одноразова сплата, податки - певна періодична сплата); періодичність дій (мито прямо залежить від кількості дій, що породжують зобов'язання щодо сплати, податки - чітко не погоджуються з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку із власників транспортних засобів не пов'язується з характером використання транспортного засобу). Е. За відплатністю. Відносини відплатності характерні для мит (на відміну від податків).

Таким чином, на відміну від загальних податкових платежів мита мають індивідуальний характер і їм завжди властиві спеціальна мета й спеціальні інтереси.