Тема 5. Вірування стародавніх германців, скіфів, індіанців Центральної Америки

(4 год.).

Лексичний мінімум: аси, Одін, валькирії, Валгала, Рагнарьок, Кецалькоатль

У германо-скандинавських народів існували вірування, що містили космогонічні та есхатологічні уявлення. Світ, на думку, постав в результаті взаємодії вогню та холоду. Відбулося заповнення світової безодні Гінунгагап і перетворення хаосу на космос. Первісна корова Аудумла породила богів та вигодувала велетня Іміра, з тіла якого згодом і було створено світ. Останній поділяється на Мідгард, заселений людьми. Першими були Аск і Ембля (ясень та верба), в яких боги вдихнули життя. Утгард, холодна безлюдна світова окраїна, Йотунхейм, населений велетнями. На півночі розміщене царство мертвих - Ніфльхель. В центрі ж світу знаходиться Асгард - обитель богів-асів. Одночасно в центрі росте світове дерево - ясень Ігдрасиль, над кроною якого міститься Валгала - житло головного бога Одіна. Валгала - це світ воїнів, що загинули в бою. Войовничі діви-валькірії шугають над полями битв, вирішують долі воїнів та розподіляють перемоги і смерті. З них складається Одінове військо. В корінні Ігдрасіля живуть богині долі Норни, які при народженні людини визначають долю, вирізуючи її рунами. Головними є боги-аси; окрім них, існували вани (боги родючості), йотуни (велетні), цверги (карлики). Як вважали германці, попри могутність богів на них чекає Рагнарьок (дослівно – «доля богів»), який потягне порушення родових норм, криваву ворожнечу, моральний хаос і, нарешті, загибель усього світу у вогненному вирі. Та після того світ має відродитися. Таким чином, германці вірили у циклічність світу і часу.

Домінування в Мезоамериці на різних етапах різних етносів (майя, тольтеків, ацтеків) привело до різноманітності вірувань, космогонічних та теогонічних уявлень індіанців. Так, за переконаннями тольтеків їх верховний бог Тонакатепулі з дружиною створили чотирьох синів, що асоціювалися з чотирма сторонами світу. Двоє з них, Кецалькоатль та Уциліпочтлі, принесли з неба богиню землі Тлальтекутлі, з частин тіла якої було створено грунт, гори, рослинність, джерела та печери. Однак «перш ніж вони спустилися, вже була вода, яку невідомо хто створив». Вони ж створили вогонь та половину сонця, дні, які розділили по місяцям. За дорученням богів Кецалькоатль та Уциліпочтлі створили людську пару, доручивши чоловіку обробляти землю, а жінці - прясти і ткати. Землеробська цивілізація майя поклонялася природним явищам, що сприяли землеробству, перш за все, богу дощу - Чак-Моолу, якому приносилися людські жертви. Основним мотивом ацтекських вірувань була боротьба двох начал: Світла і Темряви, Сонця і Вологи, Життя та Смерті; розвиток всесвіту за 52-річними циклами; залежність людини від волі богів, які уособлювали сили природи, необхідність постійно годувати богів людською кров’ю, без чого ті б загинули, а це призвело б до всесвітньої катастрофи. Такі вірування зумовлювало обов’язкові людські жертвоприношення. Шанованими у ацтеків були бог ясного неба і молодого сонця, війни та полювання Уїциліпочтлі, а також бог-творець світу та людей Кецалькоатль (Кукулькан), покровитель жерців та науки, що навчив людей багатьом речам.

Про релігію скіфів повідомляє «Історія» Геродота. До складу скіфського пантеону входило сім богів, яких Геродот ототожнював з грецькими: найбільш шанована Табіті (Гестія), жіноче божество домашнього вогнища і вогню як вищого начала; Папай (Зевс); Апі (Гея); Гойтосир (Аполлон;, Аргімпаса (Афродіта); Тагімасад (Посейдон; його, як творця коней, вшановували царські скіфи); а також Арес та Геракл. Останній вважався родоначальником скіфів.

За іншою версією, від шлюбу Зевса та дочки Борисфена - Дніпра народилася перша людина - Таргітай, від якої й пішли скіфи. Геродот описав культ військового бога, якого ототожнював з Аресом: йому присвячували вівтарі-жертовники у вигляді величезної купи хмизу, у верхівку якої лезом догори втикався меч, що поливався кров’ю жертовних тварин та, імовірно, полонених. Геродот повідомляв, що в жертву приносили кожного сотого. Існували уявлення про потойбічне життя, в яке слід було прихопити те, чим володів за життя: тому в поховання клався численний поховальний інвентар. У царських похованнях небіжника, окрім речей, супроводжували дружина, слуги, воїни та коні.