Тема 3. Релігії Стародавнього Сходу (4 год.).

Лексичний мінімум: політеїзм, культ родючості, бог, що помирає та воскресає, загробний культ, культ предків, останній суд

Давній Схід є колискою цивілізації, і релігійні уявлення жителів цього регіону вплинули на вірування багатьох народів. Давньосхідні релігії об’єднував їх політеїстичний характер.

Первинною за фактом існування держав Межиріччя була релігія Шумерського царства. Шумерська релігія була політеїстичною – кожне місто мало свого бога-заступника: Ур вшановував бога Місяця Інна (Інінна, Син), а Урук як покровительку вшановував Інанну (Іштар, Астарту) – богиню родючості, кохання, військових перемог. Вавилон - бога сонця Шамаша. Коли яке-небудь місто-держава набувало пануючого положення, то його бог ставав головним. В релігійному пантеоні відбувався постійний рух: одні боги втрачали шанувальників й неначе відмирали, інші підносилися, їм приписувалися ролі й заслуги відставних богів. В кожному місті існував священний квартал – теменос, що уявляв цілий комплекс культових споруд. Головний тип культових споруд мав вигляд багатоярусної (від трьох до семи) вежі – зіккурата. Найвеличнішим був зіккурат Вавилона, що називався Етаменанкі – «Наріжний камінь світу», про який згадується в Біблії як «Вавилонське стовпотворіння» (будівництво стовпа - вежі). Храм був складним господарським комплексом з коморами, арсеналом, кухнею для приготування їжі богам. У Межиріччі був відсутній заупокійний культ; потойбічний світ, яким правила кровожерлива богиня смерті Ерешкігаль, уявлявся похмурим і безрадісним, і звався «Країна, звідки немає вороття». Хоча існував міф про повернення зі світу мертвих богині Іштар та її коханого Думмузі (Таммуза). Кордоном між світом живих та світом мертвих була підземна «ріка, що відділяє від людей», через яку душі похованих померлих переправлялися човном; душі непохованих блукали світом, завдаючи лиха живим. Якщо про душі померлих ніхто не дбав, ті змушені були харчуватися тим, що потрапляло під землю: нечистотами та помиями. Тому існував культ предків, що передбачав регулярні культові дії й жертвоприношення у вигляді їжі та питва. Уявлення про суд мертвих, де вироки виносилися б в залежності від прижиттєвої поведінки та дотримання норм моралі, були відсутні.

Релігія Давнього Єгипту носила теж політеїстичний характер. Вони поклонялися численним богам. Згадується тисяча богів і богинь. В кожному з регіонів було своє, особливо шановане божество, але були й боги, шановані по всій країні. Сильно проявлявся вплив тотемізму - всі божества найбільш древнього періоду уявлялися звіроподібними. Згодом вони набрали вигляду напівзвірів - напівлюдей. Особливу роль в Давньому Єгипті відігравало обожнювання фараона як втілення божества в людському вигляді, боголюдини. Живий фараон був «благим богом, що сидів на троні країни», котра управлялася не просто поставленим богами при владі на землі намісником, а самим божеством. Цар мав два єства, подвійну природу - людську й божественну. Фараонів іменували «синами Ра». Тридцятиріччя правління фараона відзначалося святом «хем-сед», під час якого він здійснював ритуальний біг, що символізувало відновлення його сил, і, отже, спроможність забезпечувати процвітання своєї країни. Фараон, що помер, ставав уже після смерті таким же богом, як й інші боги.

На різних історичних етапах домінували культи різних богів: Осиріса, Амона-Ра. Як правило, домінуючим був культ того бога, храм якого знаходився у тодішній столиці Єгипту, і космогонічна система, створена жерцями цього храму. Основою взаємин між богами й людьми були жертвоприношення. В середині 2-го тис. до н. е. фараон Ехнатон спробував провести релігійну реформу й запровадити в масштабах країни єдиний культ Атона-Ра - сонячного диска як життєдайної сили. Це була перша спроба встановлення монотеїзму. Однак, після смерті фараона культ Амона та політеїзм було відновлено.

Велику роль відігравав заупокійний культ. Перебування в цьому світі вважалося тимчасовим, тому величезна увага приділялася влаштуванню гробниць і збереженню тіла шляхом муміфікації. Оскільки вважалося, що збереження тіла забезпечує збереження душі. Остання мала кілька іпостасей, близько 10 Елементами душі були ім’я та тінь людини. При вході в загробний світ померлих очікувало випробування: оцінка (зважування) діянь - суд Осиріса. Єгиптяни сумнівалися, що є безгрішні люди, тому потрібно було, щоб боги ще за життя простили грішникові неправедні справи й виправдали його. Але обряд очищення був формальним. Похоронна процесія нагадувала переселення з одного житла в інше, при цьому переправлялися через Ніл (на західний берег), потім відбувалася поминальна трапеза й повернення, причому в досить веселому настрої. Ряд релігійних текстів, зокрема «Книга мертвих», «Тексти саркофагів», «Тексти пірамід», слугували свого роду посібниками для перебування в потойбічному світі. Перебування у потойбічному світі (поля Іалу) нагадувало земне життя, але позбавлене негараздів. Храми, яких в Єгипті була безліч, були центрами єгипетського життя. Це були не тільки житла богів, але й економічні й інтелектуальні центри. При них існували бібліотеки, архіви, можливо, школи. В храмі з’явилися й розвилися з міфів театралізовані містерії. Кожен храм уявляв собою неначе маленьке місто, зі своїми чиновниками, стражниками, ремісниками й хліборобами.

Релігія фінікійців та інших народів Передньої Азії не виробила значного пантеону богів: в кожному місті вшановувався місцевий бог, який зазвичай мав ім’я-позначення, що перетворилося потім у власне. Б(В)аал («Володар», «Господар») - походило від імені Балу, якого вшановували як бога бурі, грому, блискавок, а також дощу та пов’язаної з ним родючості. До називного імені додавався епітет (Баал-Мелькарт, Баал-Зебул, Баал-Хаддад). Його зображували в образі бика (символ родючості) або воїна, що протинає землю списом-блискавкою. Баал був уособленням добра, силою, що утверджує благий початок і веде космічну боротьбу з Муту («смерть») та Йамму («морська стихія»), гарантом космічної рівноваги, що перемагає хаос і руїну. Дружиною його вважалася Астарта, богиня кохання і родючості, а також війни. Її світилом був Місяць.

Існував міф про молодого прекрасного бога Баал-Адоніса, якого занапастив Муту, після чого на землі почалася засуха. Кохана вбиває Муту і повертає Адоніса до життя, але через сім років Муту воскресає і боротьба між ними продовжується. Міф відображав світоглядні уявлення: Адоніс як цар світобудови є гарантом існування і процвітання Всесвіту, його смерть та відродження - то протистояння двох начал, родючості й загибелі. Боротьба між Адонісом та Муту, що постійно відновлюється, символізує рівновагу світу, яка порушилася б з перемогою однієї з сторін. Культ бога, що помирає та воскресає, характерний для вірувань усіх народів Передньої Азії, був запозичений іншими релігіями, зокрема, й християнством

Також існував культ Молоха, бога війни, що вимагав людських жертвоприношень, за деякими свідченнями, усіх первістків. Принесення дітей в жертву розцінювалося як найбільш угодна богам жертва, бо нащадки є найціннішим, чим володіє людина, і така пожертва сприймалося як подвиг заради спільного блага, а не як варварський вчинок. Жертви спалювалися у спеціальному вівтарі - топет. Жертвоприношення були неодмінною частиною культу, і включали всеспалення на жертовному вогнищі та возлияння (коли рідина через глиняні трубки виливалася в землю).

Зороастризм - релігія, що виникла на території Давнього Ірану в хронологічному періоді 15 – 4 ст.ст. до н.е. Її нібито створив пророк Заратуштра (Зороастр). Головна ідея зороастризму - залежність світового порядку від боротьби Добра та Зла, Світла й Пітьми, Життя та Смерті. Світ уявлявся дуалістичним, сповненим протистоянням між мудрим і справедливим богом-творцем Ахура-Маздою (Ормуздом), що уособлював добро, та його протилежністю, Ангра-Ман’ю (Аріманом). Обидва боги були синами «нескінченного часу» - бога Урвана. Їх боротьба є споконвічною, безкомпромісною, і кожна людина має визначитися, на чиєму вона боці: на боці порядку, добра, праці, правди, світла, чистоти, води і вогню, «буття», чи на боці пітьми, зла, хаосу, руйнування, «небуття».

На відміну від інших релігій, що передбачали збереження існуючого порядку речей, зороастризм закликав вірян до активності і вдосконалення світу, який має пережити три ери. Під час ери «Творіння» Ормузд спочатку створив усе в духовному, нематеріальному вигляді, а потім надав йому матеріальне втілення; на відміну від багатьох релігій, зороастризм саме матеріальний стан вважає більш високим та досконалим. Однак світ у його матеріальному втіленні виявився вразливим для зла - Арімана, який порушив досконалість світу: частина води стала солоною, частина землі перетворилася на пустелі, з’явилися вбивство та смерть, і навіть священний вогонь було зіпсовано димом. Аріман викликав й усі ті моральні вади і духовне зло, від яких страждають люди. Настала ера «Змішання», коли добро та зло переплелися у світі, що перестав бути досконалим. Тож Ормузд має відновити досконалість світу, тоді наступить ера «Розділення»: зло буде відділене від добра і знищене, смерті більше не буде, і усі житимуть вічно та щасливо.

Зороастризм найбільш логічно пояснював негаразди та страждання, що є діяннями злого бога, а не випробуваннями Творцем своїх творінь. Одночасно статус людини з просто одного з творінь божих значно підвищився; вона є помічником бога у справі відновлення досконалості світу, та ще й наділена волею, свободою вибору: служити добру чи злу. Головне лихо людства - смерть, що змушує душі людей під час Змішання полишати матеріальний світ і повертатися в недосконалий нематеріальний стан. Кожна душа судима за те, що скоїла протягом життя, і вирок залежить не від щедрих жертвоприношень, а від моральних досягнень. Під час суду на терезах зважуються думки, слова та дії: на одній добрі, на іншій погані. Якщо добрих більше, то душа заслуговує на рай, якщо ж ні - то на пекло. Однак перебування там тимчасове, бо під час Розділення усі душі воскреснуть і будуть піддані Останньому суду. Пройшовши через вогненну ріку з розплавленого металу, грішники переживуть другу смерть і зникнуть назавжди з лиця землі. Праведникам же вогненний метал не завдасть шкоди; вони скуштують священний напій (хаому) та стануть подібними богу - єдиними в думках, словах та справах, безсмертними, не відатимуть хвороб і тління, вічно радітимуть щасливому життю у цьому, знайомому і улюбленому світі, а не у віддаленому і примарному раю.

Таким чином, зороастризм вперше почав учити про суд над кожною людиною, про грядуще воскресіння, про всезагальний Останній суд та про вічне життя возз’єднаних душі і тіла. Спасіння людини залежить від сукупності її думок, слів та справ, втручатися в які неспроможне жодне божество. Тому людина несе повну відповідальність за долю власної душі й цілого світу, і якщо вона прагне спасіння, то має творити добро. Добром вважалася будь-яка продуктивна праця, спрямована на творення матеріального, особливо землеробство та народження й виховання дітей. Вироблені в зороастризмі ідеї влилися в іудаїзм, християнство, іслам.