Vііі. Оформлення титульного аркуша контрольної роботи

Зовнішньо контрольна робота повинна мати академічний вигляд. Рукописне оформлення тексту контрольної роботи не припускається. Титульний аркуш оформлюється за стандартом.

На титульному аркуші відтворюється така інформація:

- міністерство підпорядкування;

- назва вищого навчального закладу;

- назва кафедри;

- затверджена назва контрольної роботи;

- уточнення або розшифрування теми;

- вказівка на тип навчальної роботи (контрольна робота) та назву навчальної дисципліни («Релігієзнавство»).

Ці структурні одиниці оформлення титульного аркуша розташовуються посередині.

В нижній частині титульного аркуша праворуч розміщується інформація:

- прізвище і скорочено ім’я та ім’я по-батькові студента виконавця;

- вказівка на форму навчання (заочне відділення) , курс, спеціалізація;

- прізвище і скорочено ім’я та ім’я по батькові викладача. що перевіряє контрольну роботу;

- посада викладача, науковий ступінь.

Посередині нижньої частини титульного аркуша вказується назва міста, в якому виконана робота, та рік виконання.

Розміри берегів титульного аркуша співвідносяться із загальними вимогами оформлення тексту контрольної роботи, які викладено в розділі «VІ. Методичні рекомендації по виконанню контрольної роботи з курсу «Релігієзнавство».

ІХ. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абсолют (латиною absolutus - безумовний) - незмінне, безкінечне, досконале, самодостатнє, таке, що містить у собі усе суще і творить його, тобто Бог.

Абсолютне передвизначення - встановленість наперед життя й поведінки людини, її спасіння чи осуду у вічності волею бога; на його визнанні грунтується учення кальвінізму.

Аватара (з санскриту дослівно - спуск, зішестя, той, хто сходить донизу") - в індуїзмі пов’язане з вірою у переселення душ втілення божества в образах інших божеств, людей або тварин. Зокрема, найвідоміші аватари Вішну - Рама та Крішна.

Авгури (лат. augur, від лат. avis - птах) - колегія жерців у Давньому Римі, що тлумачили волю богів за поведінкою (зокрема, польотом) птахів.

Адонай (семітськими мовами дослівно – «господь мій», «господи») - в іудаїзмі звертання до бога Яхве, ім’я якого промовляти вголос заборонялося. У семітських народів адонай означало володар, повелитель, господин і було традиційною назвою богів; звідси Адоніс - помираючий та воскресаючий бог рослинності у Фінікії та Сирії.

Алах (араб. ілях - божество) - звертання до бога в ісламі.

Анабаптизм, баптизм (з грецької anabaptizo - знову занурюю, тобто, знову охрещую) - релігійний рух, що постав в епоху Реформації; одним з ініціаторів був Томас Мюнцер. Оскільки в Біблії йшлося про хрещення зрілих людей, а не немовлят, та шляхом занурення у воду, а не окропіння, анабаптисти вважали за необхідне прийняти повторне хрещення зануренням у зрілому віці. Виступали за відділення церкви від держави, за свободу совісті, засуджували багатство, участь в державній діяльності, військову службу. На базі анабаптизму виник ряд протестантських сект та деномінацій, у яких початкові засади баптистів були дещо змінені задля пристосування до соціуму. Найбільш послідовно принципів раннього анабаптизму дотримуються менноніти.

Анімізм (від лат. anima, animus- душа, дух) - віра в душі та духів. Анімістичними образами являлися духи померлих предків, душі живих людей, уособлення сил природи, які були особливо різноманітними та численними. Різновидами анімізму вважають анімалізм (від лат. animal - тварина) - вшановування тварин, які мають душі (очевидно, явище було пов’язане з тотемізмом та промисловим культом), а також аніматизм (від лат. animatus - наділений душею) уявлення про безлику життєдайну силу, що діє в природі та здійснює вплив на життя людей.

Анафема (з грецької anathema - прокляття) - у християнстві прокляття, відлучення від церкви, вища кара. Відлучений вважався позбавлений заступництва божого, а в середні віки - й позбавленим усіх прав. Відлучатися могли цілі міста, регіони, країни.

Апокаліпсис (грецькою apokalypsis - одкровення) - есхатологічний твір, що приписується Іоанну Богослову, автору відповідного євангелія, який містить пророцтва про кінець світу, боротьбу між Христом та антихристом, вирішальну битву між силами добра та зла за участю усіх царів землі, що відбудеться в місцевості Армагедон (імовірно, фортеця Мегіддо), страшний суд та тисячолітнє Царство Боже (хіліазм). На побутовому рівні терміни апокаліпсис та армагедон часто вживаються як синоніми кінця світу.

Апокриф (від грецього apokryphos - таємний, секретний) - твори релігійного змісту, не визнані церквою священими (спочатку стосувалося лише творів секти гностиків, що прагнули зберегти своє вчення в таємниці). Поділяються на відлучені (тобто заборонені) та дозволені для читання, але не для богослужінь. Більшість відлучених творів була знищена і відома лише за назвами.

Апостоли (грецькою apostolos - посланець) - у ранньому християнстві мандрівні проповідники, що подорожували від однієї християнської громади до іншої та існували за їх рахунок, а також проповідували нове вчення серед нехристиян, створюючи нові громади. Вони спілкувалися між собою та з громадами посланнями з питань віровчення та внутрішнього життя громад. Пізніше церковна традиція закріпила назву апостолів лише за дванадцятьма учнями Христа, які згадуються в євангеліях та Діяннях апостолів, і яких сам Христос обрав для проповіді свого вчення.

Аскеза, аскетизм релігійний (з грецького askesis - вправа) - відмова від життєвих благ, придушення в собі природних бажань і потягів; проповідь аскетизму характерна для багатьох релігій. В християнстві розглядається як «основний закон буття віруючого», передбачає «уникання світу», відкидання «плотських утіх».

Атман - в індуїзмі суб’єктивна, індивідуальна основа психологічного буття, «душа». Метою є злиття атману-душі з брахманом-світовою душею.

Атеїзм - світоглядна орієнтація, для якої характерне відкидання необхідності узгоджувати буття з надприродними силами чи взагалі заперечення існування таких сил.

Ахімса (санскритською - ненасильство) - незавдання болю і будь-якої шкоди взагалі живим істотам; релігійно-етичний принцип, властивий індуїзму та буддизму, та зведений у ступінь релігійного обов’язку в джайнізмі. Імовірно, пов’язаний з вченням про перевтілення душ.

Біблія (грецькою biblia - книги) - звід книг, що складають святе писання християнської, а у першій частині також й іудейської релігії. Складається з двох частин - Старого (Вітхого) та Нового завітів. Усього разом з неканонічними книгами Старого завіту Біблія нараховує 77 книг. Оригінальними мовам Біблії є давньоєврейська, арамейська та грецька-койне. Біблія вважається християнами Богодухновенною (тобто, такою, що походить від Духу Божого) книгою, продуктом Божественного одкровення, джерелом абсолютної та непогрішимої істини.

Благодать (грецькою charisma, латиною gratia) - особлива божественна сила, що сходить на людину з метою подолання внутрішньо властивій їй гріховності і досягнення спасіння в загробному світі. Католицизм і православ’я носіями благодаті вважають духовенство.

Брахман - безлике божество, абсолют, що є єдиною реальністю, яка лежить в основі ілюзорного світу, «світова душа». Також брахман - представник вищої варни (касти) в Індії, професійний жрець.

Будда - (санскр. просвітлений, той, що осягнув вищу істину) - в буддизмі істота, яка досягла в результаті багатьох перероджень абсолютної досконалості і здатна вказати іншим шлях до спасіння. Буддою може стати будь-яка людина в результаті накопичених чеснот і досягнення розуміння марності усіх земних пристрастей. Буддійський панетон нараховує сотні будд.

Буддизм - релігійна доктрина та система практики, створена на основі давніх релігійно-філософських учень Індії, викладена Буддою (Сіддтхартхою Гаутамою). Основною ідеєю буддизму є ствердження того, що життя є страждання, і що існує шлях до спасіння. Буддизм розглядає людину як обособлений світ у собі, що сам себе породжує та сам себе знищує або рятує. Буддизм не протиставляє себе іншим релігійним системам.

Вакханалії - релігійні святкування на честь бога вина та виноробства Діоніса (Вакха, Бахуса) в Стародавній Греції та Римі. На відміну від Діонісій, носили характер необузданих оргій, відбувалися вночі, на лоні природи, при світлі смолоскипів. Провідну роль у святкових процесіях відігравали жінки (вакханки, менади), що приводили себе вином та релігійною екзальтацією у буйний стан.

Варна (санскрит. - якість, колір (мається на увазі колір шкіри) - станова, соціальна група в давньоіндійському суспільстві, пов’язана спочатку з етнічним походженням (завойовники-арії мали світлий колір шкіри, а скорені ними дравідійські племена - темний). Походження варн пояснювалося наступним чином: під час першого жертвоприношення першолюдини Пуруші з уст її були створені брахмани (жерці), з плечей - кшатрії (царі, воїни), зі стегон - вайш’ї (торговці, ремісники, скотарі, землероби), з брудних ніг - шудри (виконавці брудних, нечистих робіт). В брахманізмі походження варн пояснювалося творенням аналогічних груп з відповідних частин тіла Брахми. Варни поділяються на більш дрібні групи - касти; на побутовому рівні терміни вживаються як тотожні.

Ватикан (лат. Vaticano - один із семи пагорбів, на яких розташовано Рим і розташований на ньому папський палац) - після ліквідації світської влади пап у 1870 році - резиденція Папи Римського, з 1929 р. - держава площею 44 га, що постала внаслідок Латеранських домовленостей. Головою Ватикану з правами необмеженого монарха є папа римський. Термін вживається для позначення центрального керівництва католицької церкви.

Веди (санскритською дослівно - священне знання) - пам’ятники інідійської релігійної літератури приблизно кінця 2 тис. до н. е. Складаються з 4 збірників: Рігведа - збірка гімнів міфологічного та космологічного змісту; Самаведа - збірка пісень, що повторює Рігведу але доповнює її ритуально-обрядовими інструкціями; Яджурведа - опис ведичних ритуалів, правил здійснення жертвоприношень; Атхарваведа - збірка магічних заклинань та формул. Числені твори тлумачать та коментують Веди: брахмани (містять теологічне обгрунтування ведичної практики), араньяки ( містять містичне тлумачення філософських доктрин і текстів Вед), упанішади (містять філософське тлумачення сутності свідобудови).

Віровчення - детально розроблена система релігійних догматів, що пояснюють сутність віри.

Віросповідання - приналежність до якої-небудь релігії, церкви, конфесії.

Гріх - порушення божих настанов, здійснене або замислене людиною під впливом злої волі або під дією злих сил, що заступає йому шлях до спасіння в загробному світі. Вирізняють сім так званих смертних гріхів (порушення заповідей): богохульство, порушення клятви, перелюбство, нудьга, смертовбивство (і самогубство), наклеп, гординя.

Гугеноти (фр. huguenots) - прихильники кальвінізму у Франції в 16-18 ст. Представляли головним чином буржуазію та південне дворянство. Назва походить від німецького Eidgenossen - об’єднані клятвеним союзом.

Деїзм ( лат. deus - бог) - філософсько-релігійне вчення, згідно до якого бог є безлика першопричина світу, що перебуває поза ним і не втручається в розвиток природи і суспільства.

Деномінація (з лат. denominatio - наділення спеціальним іменем) - релігійні об’єднання, з численними вірянами, з розробленим віровченням, але ще перебувають на стадії становлення, організаційного оформлення і не визнані як церква.

Джихад (араб. старанність, напруження зусиль) - старанність, ревність, активність у розповсюдженні ісламу та забезпеченні його торжества. Джихад є одним з головних обов’язків мусульманина і уявляє собою боротьбу за віру військовим та невійськовим шляхом. Розрізняють джихад серця (боротьба з власними поганими схильностями), джихад язика (повеління схвалюваного і заборона засуджуваного), джихад руки (застосування покарань щодо злочинців та порушників норм мусульманської моралі), та джихад меча (збройна боротьба з противниками ісламу). Вужчим є термін газават - власне війна за віру. Того, хто в ній відзначився, називають газі, загиблого - шахідом, тобто мучеником, який потрапляє до раю.

Дзен (чань)-буддизм - напрямок у буддизмі, який вважає світ ілюзорним; виявити ж власну первісну природу, пробудитися і осягнути істину природу речей, побачити їх сутність і усвідомити свою причетність до всього існуючого, слід вдатися до спеціального психотренінгу (медитації).

Догмати релігійні (грецькою dogmatos) - основні положення віровчення, що визнаються беззаперечно істинними, вічними та незмінними божими настановами, обов’язковими для визнання усіма віруючими. Догмати християнської церкви були прийняті на Нікейському та Константинопольскому Вселенських соборах.

Духовенство - служителі культу (термін переважно вживається стосовно священнослужителів культів, що мають релігійну організацію). Є різновидом жрецтва - особливої групи людей, що виконувала в політеїстичних релігіях посередницькі функції у спілкуванні між людьми і надприродними силами, які полягали головним чином, у здійсненні умилостивлювальних обрядів - жертвоприношень. Клір (з грецької kleros - жереб, оскільки християнське духовенству спочатку обиралося жеребкуванням) - сукупність священнослужителів та церковнослужителів (пономарі, псаломники та ін). Служителів одного храму (приходу) називають причтом.

Душа (грецькою psyche, латиною anima, давньоєврейською ruah) - духовна сутність людини, особливе начало, що протиставляється тілесному, яке визначає життя, здібності і особистість людини. Особливо складне уявлення про душу було вироблене у Стародавньому Єгипті: вона мала кілька субстанцій-складових: Ка - духовний двійник, духовна сила людини, Ба - втілення життєвої сили, могутності людини, Ах - потойбічне втілення людини, серце (аб) духовне тіло, що слугувало вмістилищем душі (саху), сила - безтілесне втілення життєвої енергії людини (секхем), тінь (кхаібіт), душа духу (кху), ім’я (рен) та ін.

Дхарма - багатозначне поняття, що може означати закон, обов’язок, правило, чесноту, норму, причину та наслідок, релігію, властивість, річ, стан, істину, вчення. В індуїзмі дхарма - всесвітній закон буття (реально означав сукупність громадянських, етичних та культурних вимог, спосіб життя, який боги вмінили людям і який є різним для представників різних каст; дотримання дхарми розглядалося як чеснота, порушення - як гріх, що і позначалося на подальшому народженні). В буддизмі дхарма - власне вчення Будди, а також найдрібніші неділимі духовні частки, з яких складається потік індивідуальної свідомості.

Дх’яна (санскр. - думка, розмірковування) - в індуїзмі та буддизмі споглядання, медитація як етап на шляху до звільнення душі.

Заповіді - норми поведінки давніх іудеїв, що були начертані богом на двох кам’яних табличках - скрижалях завіту, які були вручені Мойсею на горі Сінай. Відомо два варіанти заповідей. Християни визнають другий варіант:

Есхатологія (з грецької eschatos - останній, logos - учення) - релігійне вчення про кінцеву долю світу та людства; коріниться в уявленнях про створеність і конечність світу, його дуалізм, боротьбу доброго та злого начал, світа й темряви. Вперше найвиразніше цю тему було порушено в зороастризмі. Християнська есхатологія пов’язана з уявленнями про друге пришестя Христа, боротьбу з антихристом, Армагедон, Страшний суд.

Євангелія (грецькою euangelion - блага вість) - ранні християнські писання про життя Ісуса Христа та його вчення (створені грецькою мовою). Авторство євангелій приписувалося учням Ісуса, апостолам (Матвій та Іоанн), або найближчим учням цих учнів (Лука, супутник апостола Павла, та Марк - супутник Петра). Церква визнає канонічними лише ці чотири євангелія: інші вважаються апокрифічними.

Єресь (грецькою hairesis - відбір, відокремлення) - релігійні вчення, що відхиляються від офіційної доктрини церкви в питаннях догматики, культу, організації. Нерідко були релігійним способом вираження соціальних протиріч та конфліктів. За соціальною основою і середовищем розповсюдження вирізняють селянські, міські (бюргерські або плебейські), міжстанові (дворянсько-бюргерські, селянсько-плебейські). Ідеологічні засади єресей становили антитринітаризм, дуалізм, пантеїзм, хіліазм. Основоположника єресі могли іменувати єресіархом.

Ібліс (диявол, сатана (Шайтан) – в ісламі ім’я янгола, що не скорився аллаху, був скинутий з небес і став ворогом аллаха, очоливши злі сили. Він усіляко перешкоджає аллаху, спокушаючи людей.

Ідол (грецькою eidolon - маленьке зображення) - матеріальний предмет, що зображує чи «містить» у собі бога або вшановується як бог.

Ікона (грецькою - зображення, образ) - живописне чи рельєфне зображення богів, святих та інших надприродних істот (наприклад, янголів), які є предметом релігійного поклоніння. При цьому поклоняються не власне іконі, а втіленому в ній образу. Іконостас - стінка з іконами, що відділяє вівтар від решти простору православного храму.

Іконоборство - соціально-релігійний рух проти вшанування ікон у східно-християнських країнах у 7-8 ст. у зв’язку з тим, що вшанування ікон почало набувати рис ідолопоклонства. У Візантії набуло характеру руху, спрямованого проти церкви, монастирського землеволодіння, монастирів та інституту чернецтва взагалі.

Імам (арабською - той, що стоїть попереду) - спочатку той, що стояв попереду під час спільної молитви мусульман, пізніше - верховний глава усіх мусульман (сунітів); голова громади у мусульман-шиїтів; почесне звання видатних мусульманських релігійних діячів.

Індульгенція ( лат. indulgentia - милість) - свідоцтво про відпущення гріхів, що видавалося за особливі заслуги або продавалося католицькою церквою. Могло стосуватися як вже скоєних, так і майбутніх гріхів. Пояснювалося це тим, що католицька церква начебто володіє запасом добрих справ, здійснених Христом та святими, якими можна покривати гріхи людей.

Ініціації (лат. initiare - висвячувати, вводити) - вікові або статево-вікові висвячувальні церемонії, властиві раннім стадіям розвитку суспільства. Метою ініціацій було ознайомити покоління, що досягло соціального повноліття, з загальноплемінними нормами життя. Як правило, супроводжувався тимчасовою ритуальною ізоляцією висвячуваних на певний термін, специфічними святковими церемоніями, частину яких становили моральні та фізичні випробування.

Інквізиція (латиною inquisitio - слідство) - трибунал католицької церкви, створений у ХІІІ ст. для боротьби з єрессю. Як правило, діяла під егідою домініканського ордену, характеризувалася використанням доносів, лжесвідчень, провокацій, застосуванням тортур та свавілля стосовно тих, що перебували під слідством. Фінансувалася за рахунок конфіскованого майна підозрюваних. Поширеним вироком було спалення (аутодафе).

Інтердикт (лат. interdictum - заборона) - середньовічне церковне покарання; повна або часткова (без відлучення від церкви) тимчасова заборона правити службу божу та здійснювати релігійні обряди. Накладалося як на окремих осіб (чи групи осіб), так і на цілу територію (місто, провінцію, країну). Використовувався для боротьби з єресями.

Інь-ян - категорії багатьох китайських релігій (особливо важливе місце посідають у даосизмі), якими позначають дві сторони єдиного первоначала, що весь час взаємодіють та протидіють, змінюючи одне одного: темне і світле, пасивне та активне, земне та небесне, жіноче та чоловіче. Взаємодія цих протилежностей утворює цілісність світу.

Іудаїзм - національна монотеїстична релігія, поширена головним чином серед євреїв. Іудаїзм, увібравши в себе окремі ідеї східних релігій, виробив принципово нову релігійну концепцію - ідею єдиного Бога - творця і володаря всесвіту. На основі ідей іудаїзму постали християнство та іслам.

Кааба (арабською - куб) - спочатку язичницький пантеон бедуїнських племен поряд з Меккою, з постанням ісламу - головна святиня мусульман, створена нібито Авраамом (Ібрагімом). Уявляє собою чотирикутну будівлю з сірого каменю з пласким дахом, обтягнуту чорною тканиною, на якій золотом вишиті вислови з Корану.

Караїзм - монотеїстична релігія, що постала з іудейської секти, створеної в Багдаді. Караїзм багато запозичив з ісламу. В основі караїзму лежить Старий Завіт у його первісній чистоті з головними принципами - любові до Бога й до ближнього. Як великих пророків вшановують Ісуса Христа й Магомета.

Кардинал (латиною cardinalis - головний) - другий після папи римського щабель в духовній ієрархії католицького клиру. Кардинали посідають найважливіші пости в адміністрації Ватикану, очолюють помісні церкви (кардинал-примас) або великі єпархії, обирають з поміж-себе папу римського.

Карма (санскр. - дія, обов’язок, діяльність) - особлива містична сила, невідворотний, автоматично діючий закон воздаяння за сукупність вчинків, намірів, стремлінь, що визначає долю живої істоти в наступних перевтіленнях. В брахаманізмі та індуїзмі карма головним чином полягає у виконанні чи невиконанні встановлених певною варною обрядів та соціальної поведінки, причому перевтілення залежить від суми вчинків у попередньому втіленні. В буддизмі карма визначається в першу чергу ступенем виконання моральних вимог, послідовністю у непротивленні злу насиллям в усіх попередніх перевтіленнях. У джайнізмі терміном карма позначають матеріальну оболонку духовної складової.

Каста (португальською casta - раса, рід, стан) - замкнута і обособлена соціальна група з суворо визначеним родом занять, самобутнім стилем життя, звичаями, традиціями, нормами поведінки. Приналежність до неї визначається народженням і спільністю походження. Укладення шлюбів дозволяється лише всередині даної групи. Професії, права, обов’язки успадковуються. Касти поділяються на вищі та нижчі, існує певного роду табуїзація пенвих форм стосунків з представниками нижчик каст. Кастовий устрій релігійно освячений, його походження пояснювалося з релігійної точки зору.

Католицизм (грецькою katholikos - всезагальний, пізніше набуло значення вселенський) - один з основних напрямків у християнстві; остаточно сформувався після церковного розколу 1054 року. Має ряд особливостей у віровченні, культі та структурі релігійної організації, зокрема, відрізняється догматами (визнає наявність чистилища, сходження святого духа не лише від бога-отця, але й від бога-сина), зовнішніми проявами (хресне знамення твориться складеною долонею зліва направо), джерелом віровчення вважає не лише святе письмо, але й святий переказ, у тім числі й судження пап, які вважаються непогрішимими у питаннях віри і ставляться вище за вселенські собори. Тривалий час католицькі богослужіння відправлялися виключно латиною.

Конклав (з лат. cum clave – «під ключ», зачинені на ключ) - зібрання (колегія) кардиналів, що скликається через 18 днів після смерті папи римського для обрання нового папи. Так само називають приміщення Сікстинської капели, де відбувається обрання, у якому на час виборів зачиняють кардиналів. Процедуру започатковано у 13 ст., коли кілька років не могли обрати нового папу, і французький король наказав замурувати приміщення з кардиналами і не випускати доти, доки папу не буде обрано. Для обрання папи необхідно 2/3 + 1 голос від числа присутніх.

Конфуціанство - філософсько-етичне вчення давньокитайського мислителя Конфуція (Кун-цзи), що набуло рис релігії (зокрема, з релігією його зближує наявність культу Конфуція, числених ритуалів, а також переконаність в існуванні вищих сил, уособлюваних Небом).

Коран (арабською «аль-кур’ан» - читання вголос, декламація) - головна священна книга мусульман, яка нібито не створена, а існує споконвічно та перебуває у Алаха; земний Коран - копія небесного.

Космогонія - в релігіях: пояснення походження Всесвіту.

Культ релігійний (з лат. cultus - вшановування) - вид релігійної діяльності, практично-духовного осягнення світу. Об’єктом вшановування є усвідомлювані у формі релігійних образів пануючі над людьми в їх повсякденному житті сили. Виділяють дві головні різновиди культу - магію (чаклунство) та умилостивлювальний (пропіціальний) культ. Відправлення культу здійснюється групою вірян, очолюваною керівником - представником духовенства. Засобами культу є релігійні споруди, релігійне мистецтво, ряд предметів (спеціальний одяг, храмове начиння (свічки, хрести, світильники тощо). Складаються певні норми, еталони, тобто приписи, що і як слід робити. Засоби і способи культово-релігійної практики мають символічне значення. Найпоширенішими культовими актами є уклони, схиляння на коліна, творення хресного знамення. Більш складними є жертвоприношення, проповідь, молитва, богослужіння тощо.

Кумир (те саме, що й ідол) - матеріальний предмет, що уособлює чи «вміщує» в собі божество, об’єкт поклоніння в політеїстичних релігіях.

Мантри - вірші з ведичних текстів, що використовуються як заклинання та чародійні формули.

Магія (грецькою mageia - чаклунство) - віра в можливість впливати на довколишній світ через надприродне (духів та ін.) шляхом специфічних дій (заклинань, обрядів, ритуальних рухів, жертвоприношень). Є складовою практично кожної релігії.

Месія (від давньоєврейського «машіах», дослівно - помазаник) - посланець божий, покликаний встановити справедливий, угодний богу порядок, у переносному сенсі - спаситель. Синонімом терміну «месія» є «Христос» (що грецькою також означає помазаник).

Мечеть (арабською масджид - місце поклоніння) - культова будівля в ісламі, де здійснюються богослужіння та промовляються проповіді. Неодмінним елементом є міхраб - ніша, що вказує напрям на Мекку. Часто мечеті мають при собі мінарет (вежу, з якої мусульман закликають до молитви) та спеціальний басейн для омовінь.

Містерії (грецькою mysterion - таїнство, таємниця) - таємні (втаємничені) культи стародавніх релігій, у яких могли брати участь лише посвячені, втаємничені (місти). Відомими були містерії Осіріса та Ісіди, Кібели, Елевсинські, орфічні.

Міф (грецькою mythos - розповідь, переказ) - фантастична оповідь, у якій явища природи, духовної та матеріальної культури постають у наївно-уособленій формі; космологічні та теологічні міфи, що пояснювали походження всесвіту та богів, являлися важливою складовою багатьох релігій.

Мокша - в джайнізмі особливий стан повної незалежності душі від матеріального світу.

Монотеїзм (грецькою monos - єдиний, theos - бог) - релігійне уявлення і вчення про єдиного бога; започатковане в іудаїзмі, спочатку існувало у формі монолатрії - вшануванні єдиного бога (вважався істинним), поряд з яким визнавалося існування й інших богів.

Мусульманин (від арабського «Муслім» - покірний) - той, хто сповідує іслам.

Нірвана (санскритською - згасання) - психологічний стан закінченості внутрішнього буття, стан абсолютної відсутності бажань, перехід до якого порівнюється з полум’ям, яке поступово згасає через нестачу палива: пристрасті (лобха), ненависті (доса), омани (моха).

Неорелігії - термін, яким позначаються оформлені в 2-й половині ХХ ст. нові конфесії, релігійні групи, духовні течії, церкви, в яких відбилися сучасні процеси в релігійній сфері. Неорелігії виступають результатом релігійної ініціативи окремих осіб, які, базуючись на певній віросповідній традиції або синкретизмі декількох, творять нове віровчення, культ, організацію.

Неохристиянство - релігійні течії, що виникають у рамках традиційного християнства з метою приведення його до вимог часу.

Нестяжання - один з керівних принципів чернецтва, що полягає у добровільній відмові від придбання («стягання») власності як мирської інституції, задля досягнення чернечого аскетизму. У християнстві провадився дуже непослідовно.

Нетрадиційні релігії - релігійні комплекси, які історично не успадковані від попередніх епох певним етносом, не притаманні його релігійній духовності, культурно, побутово, ментально не укорінені, але набули поширення внаслідок місіонерства з їх історичної батьківщини.

Новий Завіт - частина Біблії, яку як Святе Письмо вшановують лише християни. Назва походить з уявлень про те, що Бог через свого сина Ісуса Христа уклав з людством новий договір (завіт). Найважливішою складовою Нового Завіту є Євангелія.

Обряд релігійний - символічне дійство, зазвичай колективне, що втілює релігійні уявлення та ідеї стосовно можливості надприродного впливу на реальні чи уявні об’єкти або встановлення зв’язку між вірянами та надприродними об’єктами. В сучасних релігіях обряди утворюють складну систему ритуальних дій, серед яких чільне місце посідає богослужіння. Обряд є важливим компонентом релігійного культу.

Окультизм (від лат. occultus - прихований, таємний) - містичне вчення, що визнає існування надприродних сил і можливість безпосереднього спілкування з ними за допомогою магічних обрядів та таємних ритуалів. а також використовувати їх у власних цілях.

Орден єзуїтів (лат. Societas Jesu - Товариство Христа) - створена 1534 р. Ігнатієм Лойолою організація для захисту католицької віри; для цієї мети дозволялося вдаватися до будь-яких засобів, навіть якщо вони суперечили християнській моралі. Визначальною рисою ордену була жорстка дисципліна, беззастережне підпорядкування орденському начальству і покірність Папі Римському. Насадження католицизму єзуїтами здійснювалося через власні навчальні заклади з високим рівнем викладання. Втручання єзуїтів у державні справи і спроби маніпулювати монархами привели до заборони діяльності ордену у багатьох країнах.

Ордени духовно-рицарські - організації, що поєднували військову діяльність (збройну боротьбу з ворогами християнства) та чернечий спосіб життя (дотримання статуту, що передбачав різноманітні обітниці (пости, відмова від шлюбу, молитви та ін.). Постали під час хрестових походів для надання захисту і допомоги прочанам, були досить впливовими (госпітальєри, тамплієри, тевтонці). Ряд орденів постав під час Конкісти у Латинській Америці (алькантари, калатаври та ін.). У справжній час офіційно діє лише Мальтійський орден (госпітальєрів).

Ордени чернечі - централізовані об’єднання ченців у католицизмі, діяльність яких та порядок життя ченців регламентується особливими статутами. Останні встановлюють характер обмежень та обітниць, що можуть бути менш чи більш суворими (наприклад, для жебручих орденів). У рамках греко-католицької церкви діє орден василіян.

Орфізм - релігійна течія, що зародилася в Аттіці, якій був властивий стихійний монотеїзм (вшановувався Діоніс як бог, що помирає та воскресає). Орфіки вважали душу добрим началом і протиставляли її тілу – «в’язниці душі» та проповідувала ідеї спокути, аскетизму, потойбічного воздаяння та метемпсихозу (переселення душ).

Патріарх (грецькою - родоначальник) - в іудаїзмі - ті, що започаткували майбутній народ іудейський (Ной, Авраам, Мойсей); в православ’ї вищий духовний сан.

Політеїзм - багатобожжя, поклоніння кільком богам, в протилежність монотеїзму. Ієрархія богів у політеїстичних релігіях відображала соціально-економічні та політичні стосунки.

Понтифік (від лат. pontific - будівничий мостів) - у Давньому Римі член колегії жерців, яка здійснювала загальний нагляд за релігійними обрядами, складала релігійні приписи та судові правила; почесна назва Папи Римського.

Православ’я - один з трьох основних напрямків християнства. Характерною рисою є прихильність до традиційного догматичного базису і культу. Віровчення грунтується на Святому Письмі та Святому Переказі (таким визнаються постанови перших семи соборів та праці ранніх отців церкви). Догматика висловлена в Нікео-Константинопольському Символі віри (вироблений на Нікейському та Константинопольському вселенських соборах), який визнає триєдиність Бога, боговтілення, спокутну жертву Ісусу Христа, загробне воздаяння. Церква вважається посередником між богом і людьми. Велике значення надається обрядності, центральним елементом якої є сім таїнств. Властивий культ святих, вшанування ікон, церковні свята та пости. Єдиний світовий центр відсутній.

Пророк - той, хто провіщає, пророкує майбутнє, отримуючи інформацію з надприродних джерел, найчастіше, від самого бога. Особливе місце серед пророків посідають ті, що першими повідомляли про нову (істинну) віру, фактично являючись її творцями - Заратустра, Мойсей, Ісус, Мухамед.

Протестантизм (від лат. protestatio - публічно заперечую) - загальна назва конфесій, що походять з Реформації, назва закріпилася після «Протестації» - заявленого на Шпеєрському рейхстазі 1529 р. князями-лютеранами протесту проти заперечення принципу свободи віросповідання. Протестантські церкви та деномінації поєднують загальні віросповідні принципи: єдиний шлях спасіння - особиста віра, єдине джерело божественного одкровення - Святе Письмо (Біблія), принцип загального священства.

Пуритани (від лат. purus - чистий) - англійські кальвіністи, що не задовольнилися половинчатими змінами в англіканській церкві, і вимагали повного її «очищення» від залишків католицизму: ліквідації церковної ієрархії, здешевлення і спрощення обрядів, заміни пишної літургії проповіддю, відділення церкви від держави. Утворювали два крила - помірковане (пресвітеріани) та радикальне (конгрегаціоналісти).

Ра(в)бин (від єврейського раббі - мій вчитель) - служитель культу в іудаїзмі, авторитет у тлумаченні релігійних приписів та заборон.

Рай та пекло - місце вічного блаженства, куди відправляються душі праведників, та місце довічних мук, куди потрапляють душі грішників. Поняття виникли після сформування ідеї посмертного воздаяння за поведінку в земному існуванні (раніше царство мертвих уявлялося єдиним для усіх). Формальна ідея посмертного воздаяння виникла ще у Давньому Єгипті (душі праведників потрапляли на поля Іалу, де вели майже земне життя). За переконанням давніх греків душі померлих потрапляли до похмурого Аїду, і лише небагатьом судилося попасти до Елізіуму. Іудейські праведники потрапляли до Едемського саду. Мусульманський рай (Фірдоус) уявляється сповненим насолод садом. Давні слов’яни вважали, що праведні душі предків потрапляють у Вирій (Ірій). Чітке розрізнення раю та пекла, разом з ідеєю дуалізму світу та посмертного воздаяння, було сформовано у зороастризмі та запозичене християнством.

Релігієзнавство - сукупність наукових дисциплін, що вивчають релігію: історія релігії та її теорія, у якій можна виділити філософію, соціологію та психологію релігії.

Релігійна віра - не заснована на логічному чи емпіричному грунті впевненість у реальному існуванні вищих сил.

Релігія - одна з форм суспільної свідомості, що відображає дійсність у своєрідній формі, культурний феномен духовного життя людини і суспільства.

Реформація (від лат. reformatio - перетворення, виправлення) - рух в католицькій церкві, спрямований на повернення до євангельських ідеалів та звільнення від диктату Риму в духовно-ідеологічній сфері. Початком реформації прийнято вважати виступ М.Лютера з 95 тезами, хоча підгрунтя було підготоване попередниками - Джоном Вікліфом та Яном Гусом.

Ритуал (від лат. ritualis - обрядовий) - сукупність приписів та правил, що регламентують порядок здійснення обрядів, культових дій, релігійних церемоній, богослужінь. Для вірян слугує символом присутності Бога.

Розколи релігійні - рухи в середині офіційних церков, спричинені як розбіжностями у богословських питаннях, так і соціально-політичними та культурними змінами в суспільстві, що ведуть до тимчасового або остаточного поділу існуючих релігійних структур, часто до утворення нових церков. Одним з найвідоміших є Розкол у російській православній церкві 17 ст., внаслідок чого постало старообрядництво.

РУНВіра (рідна українська народна віра) - монотеїстична релігія, що вшановує одного з слов’янських богів дохристиянського пантеону - Дажбога, який вважається суто українським усвідомленням Бога.

Сайентологія, сцієнтологія (від. англ. science - наука та грецьк. logos - вчення) - напрям нетрадиційної релігійності, започаткований Л.Хаббардом. Полягає у спробі утворити симбіоз із наукових знань, фантастичних припущень та елементів релігійного вчення.

Сансара (санскр. «блукання», «перехід через різні стани», «колесо життя») - в індуїзмі позначення мирського буття, низка народжень та переходів з одного існування в інше. Сансара протиставляється нірвані.

Сатанізм - релігійні течії, що обожнюють сили зла, поклоніння Сатані (Дияволу, Люциперу). Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію «навпаки», проводять так звані "чорні меси" з використанням чорних свічок, перевернутих розп’ять ритуальних жертвоприношень тощо. Мораль сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над усіма, культ сили.

Святе Письмо - релігійні книги, написання яких, як твердить віровчення, навіяне самим богом (богодухновенні). В іудаїзмі це Тора, в ісламі - Коран, в християнстві - Біблія.

Святий Переказ - сукупність релігійних положень і приписів, що розглядаються як «одкровення Бога» і одержані, на відміну від Св. Письма, в усній формі. Призначення Св. Переказу - витлумачення Св. Письма. Визнається православ’ям (відносять лише постанови перших семи Вселенських соборів та праці Отців церкви перших 8 століть) і католицизмом (включає також усі настанови Римських пап та постанови католицьких соборів); протестантизм вважає його результатом людської творчості, а отже, позбавленим сакрального змісту.

Секта - тип релігійної організації, що носить вторинний характер, бо постає на основі вже існуючої релігії як внутрішня опозиція, що орієнтується на духовне відродження, відновлення істини. Характеризується претензією на виключність своєї доктрини, ідейних принципів та настанов, що часто призводить до ідеї обраності та ізоляціонізму.

Символіка релігійна - сукупність символів, за допомогою яких виражаються різні абстраговані поняття та концепції: матеріальні, словесні, образотворчі знаки, котрі мають ритуальний характер і слугують замінником священного тексту, божества та ін. Наприклад, у християнстві голуб - символ Св. Духа.

Синто (японською - шлях богів) - традиційна національна релігія японців, що постала на основі анімістичних уявлень та шаманства.

Собор - зібрання представників певної чи кількох церков для обговорення питань віровчення, внутрішнього устрою, моральної поведінки членів церкви. Розрізняють вселенські та помісні (стосуються окремих територій чи національних церков) собори.

Спасіння - мета і сенс людського життя, вище блаженство, що дарується вірянам Богом (чи досягається самостійно, як у буддизмі) за умови виконання ними тих вимог і настанов, що нібито походять від Бога.

Спокута - умилостивлювальне жертвопринесення вищим силам з метою отримати від них прощення за заподіяні ним кривди і образи, що полягають у порушенні боговстановлених норм і приписів. У християнстві спокута - жертовний подвиг Ісуса, який своєю смертю на хресті спокутував первородний гріх ослухання Бога Адамом та Євою, прокляття за який доти тяжіло над усім людством.

Старий Завіт - зібрання священних іудейських книг, що складають дохристиянську частину Біблії; найважливішою складовою є Тора. (П’ятикнижжя Мойсеєве). Також - богословське поняття, яке означає угоду, укладену Богом з давньоєврейським народом (в особі Авраама) з метою відновити істинну віру.

Суна (арабською «шлях, зразок, приклад») - Святий Переказ мусульманства, оповідь про життя Мухаммеда, його вчинки та висловлювання, що є зразком для наслідування кожним мусульманином у вирішенні усіх життєвих проблем.

Табу - релігійно-магічна заборона, за порушення якої чекає кара (смерть чи хвороба), яка насилається надприродними силами - предками, духами, богами. Табу є складовою первісних вірувань

Таїнства - обрядові дії в християнстві, через які, нібито, вірянам передається благодать Божа. Православні та католики визнають сім таїнств: хрещення, причащання, покаяння (сповідь), миропомазання, шлюб, соборування, священство (лише для духовенства).

Талмуд (від давньоєврейського ламейд - вивчення) - звід релігійних трактатів (виникли як тлумачення Тори), у якому закріплено ідеологічні, культові та релігійно-правові уявлення іудаїзму. У ньому розроблено систему обрядності та повсякденної поведінки іудея, що налічує 248 повелінь та 365 заборон. Відомі Вавилонська та Єрусалимська редакції Талмуду. Знавцями його були рабини.

Тантра - узагальнена назва священних текстів різних напрямків (шиваїстських, вішнуїстських, шактистських) в індуїзмі.

Теологія (богослов’я) - система обгрунтування і захисту релігійних учень про Бога, сукупість вироблених тією чи іншою релігією доказів істинності догматів, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства та вірян, боговстановленості віровчення і церкви.

Тора (П’ятикнижжя) - основа іудейського віровчення, перші п’ять книг Старого Завіту (Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня), що приписуються Мойсею.

Тотемізм (від індіанського тотем - його рід, батько, предок) - рання форма вірувань, сутність якої полягає в надприродній кревній спорідненості з тваринним (рідше рослинним) світом. Тотем сприймався як реальний предок, від якого залежали життя і добробут як усього роду, так і його окремих членів. Однією з форм тотемізму є віра в нагуалей - особистих духів-охоронців, втілюваних у якійсь тварині.

Тримурті - в індуїзмі три іпостасі єдиного безособового космічного духовного начала - брахмана: Брахма - бог-творець Всесвіту (Всесвітів), Вішну - їх охоронець та Шива - їх руйнівник.

У-вей (недіяння) - шлях осягнення дао в даосизмі. Полягає у непорушенні природного ходу речей.

Фетишизм (від португальського fetico - зачарована річ) - наділення об’єктів неживої природи надприродними властивостями, здатністю чинити вплив на життя людей. Є складовою ранніх вірувань, елементи збереглися в багатьох сучасних релігіях.

Хадж - обов’язкове для мусульманина відвідання Мекки хоча б раз у житті. Здійснюється у священний місяць, передбачає низку обрядів: обхід Кааби, відвідини долини р. Арафат, символічне побиття диявола камінням, принесення жертви (вівці, верблюда). Той, хто здійснив хадж, отримує почесне звання хаджі та має право носити зелену чалму.

Хіджра (арабською - переселення) - переїзд Мухаммеда із Мекки до Медіни (Ясрибу). Вважається, що це сталося 622 року, від якого ведеться мусульманське літочислення (за місячним календарем). За легендою, шлях Мухаммеду осявали місяць та зірка, що стали ісламськими символами на зразок хреста в християнстві.

Християнство - найчисленніша світова релігія, що виникла у І ст. внаслідок злиття ідей ряду месіаністичних сект іудаїзму. Має три основні напрямки - православ’я, католицизм, протестантизм, які об’єднує віра в єдиного Бога-творця, спокутувальну жертву Ісуса Христа та посмертне воздаяння.

Церква - тип релігійної організації, що слугує засобом регламентації відносин всередині спільноти вірян. Для церкви є характерним детально розроблене віровчення, культ, чітка організаційна структура та професіональні служителі культу (духовенство).

Чернецтво - особлива форма служіння богу в християнстві та деяких інших релігіях, яка передбачає добровільне покладання на себе додаткових обов’язків (головним чином, обмежень та обітниць - аскетизму, нестяжання, відмова від шлюбу, мовчання тощо) порівняно з простими вірянами, перш за все - зречення мирського життя, віддалення від світу (у соціальному сенсі). Ченці, або монахи (від грецького monachos - одинокий), спочатку були ревнителями віри, що усамітнювалися, аби уникнути спокус; колективне чернецтво виникло пізніше.

Шаманство - специфічна форма ранніх вірувань, найголовнішим елементом якої є магічна здатність шамана набувати надприродних властивостей (спілкуватися з духами, душами померлих, бачити майбутнє, лікувати чи завдавати шкоди) під час перебування у стані трансу.

Шаріат (арабською шаріа - належний шлях) - звід мусульманського права та система моралі, засновані на релігійних приписах та ритуалах; покликаний впорядкувати усе життя мусульманина від колиски до могили. Складається з належного і забороненого. Грунтується на Корані та Суні.

Язичництво (поганство) - умовна назва немонотеїстичних релігій (фактично, усіх, окрім іудаїзму, християнства та ісламу). Часто вживається для позначення дохристиянських вірувань.

Янголи (грецькою angelos - вісник) - створені богом безтілесні надприродні істоти, що повідомляють людям божу волю. Згідно християнської небесної ієрархії, янголи поділяються на дев’ять чинів, згуртованих у три лики: 1) серафими, херувими, престоли; 2) господства, сили, власті; 3) начала, янголи, архангели. Відомі імена архангелів - Михаїл, Гавриїл, Уриїл та ін.

Х. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

Основна література

40. Аверинцев С.С. София-Логос: Словарь. — К., 2001.

41. Библия: Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета: Канонические. — М., 1998.

42. Будда. Конфуций. Жизнь и учение. — М., 1995.

43. Буддизм: Собрание буддистских текстов. — Харьков, 2001.

44. Вонг Е. Даосизм. — М., 2001.

45. Гараджа.В.И. Религиоведение. — М., 1985

46. Головащенко С. І. Біблієзнавство: Вступ. курс.— К., 2001.

47. Головащенко С.І. Історія християнства: Курс лекцій. — К., 1999.

48. История религий в России. — М., 2004.

49. Коран/ Пер. и коммент. И.Ю. Крачковского. — М., 1990.

50. Коростовцев М.И. Религия древнего Египта. — М., 1976.

51. Крывелев И.А История религий. В 2-х т. — М., 1975.

52. Лубський В.І. Релігієзнавство. — К., 1997.

53. Мень А. История религии в 7 т.: В поисках пути, истины и жизни. Т. 3. У врат молчания: Духовная жизнь Китая и Индии в середине первого тысячелетия до н.э. — М., 1992.

54. Мень А. История религии в 7 т.: В поисках пути, истины и жизни. — М., 1991-1992.

55. Мень А. Мир Библии. — М., 1990.

56. Мень А. Православное богослужение. Таинство. Слово и Образ. — М., 1991.

57. Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2-х т. — М., 1988

58. Основы религиоведения: Учеб./ Под ред. И.Н. Яблокова. — М., 1998.

59. Радугин А. Введение в религиоведение. — М., 1999.

60. Религия в истории и культуре: Учеб. пос./ Под ред. М.Г. Писманина. — М., 2000.

61. Эррикер К. Буддизм.— М., 2002.

62. Янг Дж. Христианство.— М., 2001.

Додаткова література

63. Абаев Н.В. Чань-буддизм и культурно-психологические традиции в средневековом Китае. — Новосибирск, 1989.

64. Азбука христианства: Словарь-справочник важнейших понятий и терминов христианского учения и обряда. — М., 1997.

65. Анисимов А.Ф. Этапы развития первобытной религии. — М.-Л., 1967.

66. Афоризмы старого Китая. — М., 1988.

67. Бамбуковые страницы. Антология древнекитайской литературы. — М., 1994.

68. Беленький М.С. Иудаизм. — М., 1966.

69. Боги, брахманы, люди: Четыре тысячи лет индуизма. — М., 1969.

70. Богословие в культуре средневековья. — К., 1992.

71. Бойс М. Зороастрийцы: Верования и обычаи. — М., 1987.

72. Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация: Философия, наука, религия. — М., 1980.

73. Бубер М. Хасидские предания. Первые наставления. — М., 1997

74. Буддизм и культурно-психологические традиции народов Востока: Сб.ст. — Новосибирск, 1990.

75. Буддизм и культурно-психологические традиции народов Востока: Сб.ст. — Новосибирск, 1990.

76. Булгаков С.В. Православие (Ереси, секты, соборы). — М., 1994.

77. Бхагаватгита.— Ашхабад, 1960.

78. Васильев Л.С. Культы, религии, традиция в Китае. — М., 1970.

79. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. — К., 1994.

80. Вейш Я.Я. Религия и церковь в Англии. — М., 1976.

81. Волошина Т.А., Астапов С.Н. Языческая мифология славян. — М., 2000.

82. Вон-Кью Кит. Энциклопедия Дзэн. — М., 1999.

83. Гараджа В.И Протестантизм. — М., 1971.

84. Гегель Г. Философия религии: В 2 т. — М., 1975.

85. Гесиод. Теогония.

86. Григорий VII. Торквемада. Игнатий Лойола. Аввакум. Биографические очерки.

87. Гусева Н.Р. Джайнизм. — М., 1968.

88. Гусева Н.Р. Индуизм: История формирования. Культ. Практика. — М., 1977.

89. Гуревич П.С. Нетрадиционные религии на западе и восточные религиозные культы. — М., 1985.

90. Дао и даосизм в Китае. — М., 1982.

91. Джеймс В. Многообразие религиозного опыта. — М., 1993.

92. Донини А. У истоков христианства. — М., 1979.

93. Древнеегипетская "Книга Мертвых": Слово, Устремленное к Свету. — М., 2002.

94. Древнеиндийская философия: Начал. период. — М., 1968.

95. Древнеиндийские афоризмы. — М., 1966.

96. Древнекитайская философия: Собр. текстов в 2-х т. Т.1. — М., 1972.

97. Дюмезиль Ж. Верховные боги индоевропейцев. — М., 1986.

98. Дюркгейм Е. Первісні форми релігійного життя: Тотемна система в Австралії. — К., 2002.

99. Завадская Е.В. Восток на Западе. — М., 1970.

100. Завадская Е.В. Культура Востока в современном западном мире. — М., 1977.

101. Задорожная М.Я. Народные и православно-христианские праздники. — М., 1991.

102. Зассе Г. На том стоим (Кто такие лютеране). — СПб., 1994.

103. Зелинский Ф. Ф. Древнегреческая религия. — К., 1993.

104. Игумен Иоанн Экономцев. Православие. Византия. Россия. — М., 1992.

105. Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь.— М., 1996.

106. Ислам: Энциклопедический словарь. — М.: Наука, 1991.

107. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. — К., 1992.

108. Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. (Становление греч. философии). — М., 1972.

109. Клеман О. Истоки: Богословие отцов Древней Церкви: Тексты и комментарии. — М., 1994.

110. Климович Л.И. Книга о Коране. Его происхождение и мифология. — М., 1988.

111. Клочков И.С. Духовная культура Вавилонии: Человек, судьба, время: Очерки. — М., 1983.

112. Козодой Р. Еврейские праздники. — М, 1993.

113. Косидовский З. Сказания евангелистов. — М, 1979.

114. Костів К. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. — К., 1995.

115. Красиков А. Ватикан. История и современность.

116. Крестьянинов В.Ф. Меннониты. — М., 1967.

117. Крывелев И.А. Библия: историко-критический анализ. — М., 1982.

118. Кубланов М.М. Новый завет. Поиски и находки. — М., 1968.

119. Латышев В.В. Очерк греческих древностей. Богослужебные и сценические древности. — СПб., 1997.

120. Левек П. Эллинистический мир .— М., 1989.

121. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении. — М., 1994.

122. Леви-Стросс К. Первобытное мышление. — М., 1994.

123. Легенды и сказки индейцев Латинской Америки. — Л., 1972.

124. Лившиц Г.М. Происхождение и сущность иудейских и христианских религиозных праздников. — Минск, 1963.

125. Лозинский. История папства.

126. Лукьянов А.Е. Лаоцзы (Философия раннего даосизма). — М., 1991.

127. Маковельский А.О. Авеста. — Баку, 1960.

128. Максуд Р. Ислам. — М., 2002.

129. Матье М.Э. Избранное. — М., 1966.

130. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. — М., 1976.

131. Мелетинский Е.М. «Эдда» и ранние формы эпоса. — М., 1968.

132. Мiсяцелiк. — К., 1998.

133. Митрохин Л.Н. Баптизм. — М., 1974.

134. Митрохин Л.Н. Баптизм: история и современность. — СПб., 1997.

135. Москаленко А.Т. Пятидесятники. — М., 1966.

136. Мусульманские праздники. — М., 1990.

137. Накорчевский А.А. Синто.—СПб., 2000.

138. Немировский А.И. Идеология и культура Древнего Рима. — Воронеж,1964.

139. Никольский Н.М. История Русской церкви. — М., 1983.

140. Никольский И. Культура Древнего Вавилона. — М., 2000.

141. Окладников Л. Утро искусства. — Л., 1961

142. Парандовський Я. Міфологія. — К., 1977.

143. Парнов Е. Трон Люцифера: Критический очерк магии и оккультизма. — М., 1991.

144. Печников Б.А. "Рыцари церкви"Кто они?. — М., 1991.

145. Пилкингтон С.М. Иудаизм. — М., 2002.

146. Православие. Словарь. — М., 1988.

147. Протестантизм: Словарь атеиста. — М., 1990.

148. Религии Китая: Хрестоматия. — СПб., 2001.

149. Рижский М. И. Библейские пророки и библейские пророчества. — М., 1987.

150. Рижский М.И. Библейские вольнодумцы. — М., 1992.

151. Рижский М.И. Книга Иова: Из истории библейского текста. — Новосибирск, 1991.

152. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. — М., 1987.

153. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. — М., 1981.

154. Рыбалко С.Б., Корнев А.Ю. Культура классической Японии: Словарь-справочник. — Ростов-на Дону, Харьков, 2002.

155. Свенцицкая И.С. От общины к церкви.

156. Свенцицкая И.С. Раннее христианство: страницы истории. — М., 1988.

157. Светлов Г.Е. Путь богов: (Синто в истории Японии). — М., 1985.

158. Семененко И.И. Афоризмы Конфуция. — М., 1987.

159. Семенцов В.С. Бхагаватгита в традиции и в современной научной критике. — М., 1985.

160. Спеваковский А.Б. Религия синто и войны. — Л., 1987.

161. Стеблин-Каменский М.И. Миф. — Л., 1976.

162. Судзуки Т. Основы дзен - буддизма // Дзен-буддизм. Пер. с англ. — Бишкек, 1993.

163. Тальберг Н. История христианской церкви. — М., 1991.

164. Таксиль Л. Занимательный Ветхий завет (любое издание)

165. Таксиль Л. Занимательное Евангелие (любое издание)

166. Таксиль Л. Священный вертеп.

167. Ткачева А.А. Новые религии Востока. — М., 1991.

168. Тов Э. Текстология Ветхого Завета. — М., 2001.

169. Токарев С.А. Ранние формы религии. — М., 1990.

170. Тонди А. Иезуиты.

171. Трельч Э. Метафизический и религиозный дух немецкой культуры// Культурология. ХХ век: Антология. — М., 1995.

172. Тэйлор Э. Первобытная культура. — М., 1939.

173. Тэрнер В. Символ и ритуал. — М., 1983.

174. Ульяновський В. Історія церкви та релігійної думки в Україні.: Навч. посібник. – в 3 –х кн. - К.: Либідь,1994

175. Философские вопросы буддизма. — Новосибирск, 1984.

176. Флоренский П.А. Избранные труды по искусству. — М., 1996.

177. Форвард М. Религия. — М., 2003.

178. Фрейд З. Будущее одной иллюзии// Фрейд З. Психоанализ. Религия. Культура. — М., 1991.

179. Фрейд З. Тотем и Табу: Психология первобытной культуры и религии. — М., Пг., 1923

180. Фромм Э. Психоанализ и религия// Фромм Э. Иметь или Быть? — К., 1998.

181. Фрэзер Д.Д. Золотая ветвь: Исслед. магии и религии. — М., 1986.

182. Хасидская мудрость. — М., 1999.

183. Хольц Л. История христианского монашества.

184. Христианство: Словарь. — М., 1994.

185. Шифман И.Ш. Ветхий Завет и его мир: Ветхий Завет как памятник литературной и общественной мысли древней Передней Азии. — М., 1987.

186. Шифман И. Ш. Культура древнего Угарита. — М., 1987.

187. Шиффман Л. От текста к традиции: история иудаизма в эпоху Второго Храма и период Мишны и Талмуда. — М., 2000.

188. Штаерман Е.М. Социальные основы религии Древнего Рима. — М., 1987.

189. Шуцкий Ю.К. Китайская классическая «Книга перемен». — М., 1960.

190. Юнг К. Бог и бессознательное. — М., 1998.

191. Юнг К.Г. Ответ Иову. — М., 2001.

192. Юнг К.Г. Психология и религия// Юнг К.Г. Архетип и символ. — М., 1991.

Додаток А

ЗРАЗОК ОФОРМЛЕННЯ ТИТУЛЬНОГО АРКУША КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

__________________________________________________________________________

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВ

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

ГОЛОВНІ КОМПОНЕНТИ РЕЛІГІЇ

Контрольна робота з навчальної дисципліни

«Релігієзнавство»

Виконав: ПЕТРОВ .С.,

студент 1 курсу заочного відділення,

спеціалізації «Графіка»,

Перевірив:

ІВАНОВ І.І., доцент, к. і. н.

Харків, 2011

Релігієзнавство: Навчально – методичний посібник для студентів 1 курсу заочного факультету напрямів підготовки 6.020205 «Образотворче мистецтво» та 6.020207 «Дизайн» / Уклад.: В.Т. Петрикова, О.М Рогоза. – Харків: 2010.

Затверджено Методичною радою ХДАДМ

(Протокол № 6 від 14.04.2010 р.)