Тема 13. Дохристиянські вірування слов’ян. (4 год.).

Лексичний мінімум: берегині, Род, Перун, Велес, волхви, пантеон Володимира

До хрещення Русі у східних слов’ян існувала відносно розвинута система релігійних уявлень, яка мала три складові: сили добра, сили зла та людина, що вшановує і ті, й інші. Імовірно, поганство давніх слов’ян пройшло три етапи: 1) культ упирів (ворожих людині сил, які живляться життєвою енергією людини, що міститься в крові) та берегинь (добрих сил, захисниць; можливо, у болотистих, з великою кількістю річок та водойм слов’янських землях водна стихія вважалася ворожою, тоді як суходіл, берег - доброзичливим і безпечним); 2) культ Рода та рожаниць (Род-Святовит був богом Всесвіту, уособленням родючості, збірним образом усіх чоловіків чи втіленням єдності роду, а рожаниці символізували жінок; імовірно, збруцький ідол зображує саме Рода); 3) культ Перуна. Перун - дружинно-княжий бог, космічне божество грози, грому та блискавки, що надає живильний дощ. Його першість визначилася з постанням державності.

Доти головним богом імовірно вважався Велес - покровитель скотарства, родючості та багатства (втіленням останнього була худоба). Можливо, це були боги-антагоністи: Перун, бог знаті, та Велес, бог простого народу. Велесового кумира не було у пантеоні Володимира, він стояв на Подолі. Володимир Великий ще до прийняття християнства намагався провести релігійну реформу, започаткувавши загальнодержавний пантеон богів на чолі з Перуном. Існують припущення, що в подальшому планувалося запровадження монотеїзму з єдиним богом Перуном, до якого входили також Хорс, Дажбог, Стрибог, Симаргл і Макош.

У пантеоні був відсутній Сварог, бо його представляли діти, Дажбог та Стрибог - вельми шанований бог небесного вогню, який навчив людей виробляти залізо, орати землю та будувати укріплення. На землі порядкує його син Дажбог, Сварогове око, втілення сонця, що надає усі життєві блага. Інший син, Сварожич - втілення земного вогню, який також вшановувався. У вогонь не можна було плювати, кидати сміття, при переселенні вогонь з печі переносили у нове житло. Священним вважався «живий» вогонь, добутий тертям. Вогню приписувалися лікувальні, очищувальні та захисні функції.

Стрибог - втілення зрошуючого землю неба-батька, бог вітру, бурі та взагалі усякої погоди, вітри - онуки Стрибожі. Хорс - бог Сонця як небесного об’єкта, також означав коло, хоровод, імовірно, від його імені походить слово «хороше». Мокош - єдине жіноче божество пантеону, богиня води, негоди, покровителька ткацтва та прядіння. Симаргл - імовірно, запозичене божество насіння, ростків та коріння рослин, їх охоронитель, посередник між землею та небом, уявлявся у вигляді крилатого пса. Служителями культу були жерці, яких називали волхвами.

Чимало божеств було пов’язано з сезонними обрядами. Ярило - давньослов’янське божество родючості, Купала - божество земних плодів та неба, що зрошує землю. Напередодні свята Купали святкувалися русалії, бо русалки-мавки сприяли насиченню землі дощем. Кострома (Кострубонько) - матір колосків, костромою називали верхівки трав та жита. Лада - богиня вроди, покровителька шлюбу та родючості, Лель (спочатку - Леля, дочка Лади, потім юнак) - божество юності, молодої рослинності. Імовірно, існувало божество Чур (Щур) - чи то уособлення пращурів, чи то символ хатнього вогнища, чи то домовика.

В повсякденному житті людина більше залежала від дрібних духів природи - домовика (дух - охоронець дому, який допомагав старанному господарю та заважав ледачому), польовика (дух-охоронець полів, що може покарати за нешанобливе ставлення до землі: збиває зі шляху, пересуває межові камені, збиває з борозни нетверезих орачів), водяника (господар-покровитель водойм, втілення ворожої людині водної стихії, прагне занапастити тих, що потрапляють у водойми), лісовика (господар-охоронець лісу, втілення лісу як чужого людині простору, загалом нешкідливе, лише жартома водить лісом та озивається відлунням), та багатьох інших. Вони не мали статусу божеств, але були близькими і звичними.