Тема 9. Зародження християнства (4 год.).

Лексичний мінімум: єсеї, месія, Голгофа, апостоли, євангеліє

До однієї з гілок іудейської секти єсеїв (єсенів) належала Кумранська громада (від назви місцевості Хірбет-Кумран на березі Мертвого моря). Ії члени стали пустельниками і створили замкнену релігійну організацію. Сповідуючи іудаїзм, вони називали себе Новим завітом, оскільки старий, на їх думку, було порушено. Також кумранці називали себе «синами світла», на відміну від «синів пітьми», до яких зараховували усе інше людство. В громаді проголошувалася рівність членів, обов’язкова праця, спільність майна. Практикувалися спільні молитви, спільні трапези та ритуальні омовіння, яким повинне було передувати духовне очищення.

Серед священних текстів кумранців була і розповідь про вчителя праведності, якого занапастив нечестивий жрець. Вчитель загинув, але обіцяв повернутися і вчинити останній суд. Імовірно, Кумранська громада виконувало роль центру віровчення., Там продукувалися священні тексти. Родоначальником нової релігії міг стати не Ісус із Назарету, а Іоанн (Хреститель) Предтеча, який очолював невелику групу в рамках іудаїзму. Він говорив про скорий прихід месії, котрий знищить зло на землі. В очікуванні месії слід було очиститися від гріхів, символом чого являлося «хрещення» - омовіння в водах Йордану, якому повинне було передувати очищення духовне - покаяння.

Довкола Іоанна сформувався гурток учнів, один з яких, Ієшуа, розпочав самостійну проповідь. Довкола нього також сформувався гурток послідовників, яких згодом стали називати апостолами. Один з багатьох схожих гуртків і сект, гурток Ісуса відрізнявся тим, що не виступав різко проти настанов ортодоксального іудаїзму, хоча й був проти жорсткої ритуальної регламентації, віддаючи перевагу внутрішнім переживанням людини та щирості її релігійних почуттів. Вчення Ісуса також вирізнялося тим, що було спрямоване не лише на іудеїв Врятують душу всі, хто повірять у месіанство Ісуса. Та головним чином звернене до бідняків і взагалі людей, яких зневажало тогочасне суспільство. Головною ж ідеєю було духовне очищення кожної людини в очікуванні кінця світу.

Після розп’яття Ісуса на горі Голгофа (чим був спокутуваний першородний гріх Адама та всього людства) підгрунтям для наступної християнської проповіді стала віра у воскресіння і швидке друге пришестя його, яке мало ознаменуватися судом над усіма грішниками і винагородою усіх праведників.

Основною моральною заповіддю нової релігії була любов до ближнього і всепрощення. Християнам був властивий прозелітизм - наполегливе намагання залучити до своєї віри представників інших релігій. Привабливе для нижчих верств населення вчення швидко поширювалося в межах Римської імперії. Включало в себе філософські (стоїцизм) й релігійні (мітраїзм) ідеї та ритуали. Поступово сформувалося віровчення, основи якого були викладені в Євангеліях (дослівно - благовіщення), що містили біографічні дані при Ісуса, а також в проповідях, одкровеннях, посланнях. З них сформувався Новий завіт, який також включав 27 книг.

Ранньохристиянські громади не знали догматів і культу, не мали спеціальних місць для богослужінь, не знали таїнств, ікон. Їх об’єднувала віра у спокутувальну жертву Ісуса, що перетерпів хресні муки задля спокутування гріхів усього людства. Ісуса стали називати Христом (Спасителем).