Тема 8. Іудаїзм (4 год.).

Лексичний мінімум: монолатрія, монотеїзм, завіт, скрижалі, Тора, синагога

Іудаїзм - релігія євреїв. Назва походить від назви єврейського племінного об’єднання Іуди, яке вважалося найчисельнішим серед дванадцяти колін Ізраїлевих. Іудаїзм містить сім основних елементів: 1) вчення про Бога, сутність всесвіту і людини; 2) Святе писання; 3) звід релігійних законів; 4) порядок здійснення релігійного ритуалу; 5) систему релігійних інституцій; 6) кодекс моральних стосунків; 7) концепцію богообраності народу Ізраїлевого та його месіанське призначення.

Центральна доктрина іудаїзму - віра в єдиного Бога, що є безсмертним, всюдисутнім, вічним, всемогутнім і безмежним. Існує версія, що з ідеєю монотеїзму іудеї познайомилися під час перебування в Єгипті, де зберігалися відголоски реформи Ехнатона). Праотець євреїв Авраам уклав з Богом завіт (союз, угоду), згідно до якого він та його нащадки мусили вірити в єдиного Бога та беззастережно слухатися його, а той - забезпечити Аврааму численних нащадків і віддати їм Ханаан - землю обітовану (обіцяну). Монотеїзм, що спочатку існував у формі монолатрії. Тобто, окрім свого, визнавалося існування інших богів, але менш могутніх) остаточно утвердився після Синайського одкровення Мойсея. Коли Мойсей отримав від бога так звані Десять заповідей - вельми прості і зрозумілі правові та морально-етичні норми: 1) Хай не буде в тебе інших богів перед лицем твоїм; 2) Не створи собі кумира (заборона зображувати бога); 3) Не згадуй імені божого марно; 4) Пам’ятай день суботній (шаббат); 5) Шануй батька та матір; 6) Не вбий; 7) Не перелюбствуй; 8) Не вкради; 9) Не свідчи брехливо проти ближнього; 10) Не побажай нічого з майна ближнього свого.

На Синаї Бог відкрив Мойсею своє ім’я, що передається терміном «Яхве». Віряни підтримують зв’язок з Богом через молитву, а воля божа відкривається їм через Тору. Тривалий час Бог іудеїв не мав постійного культового центру: головною святинею був Ковчег завіту - скринька з деревини акації, у якій зберігалися скрижалі - кам’яні таблички з текстом десяти заповідей. Місцезнаходженням ковчегу слугувало переносне шатро - скінія, яку несли попереду іудеїв, що йшли до землі обітованої. Коли ж в Єрусалимі на горі Сіон за царя Соломона було збудовано храм, ковчег помістили у «святая святих» - кімнату без вікон, куди заходили лише раз на рік. Храм, що мислився як дім Божий, міг бути лише один, тому синагоги, які постали пізніше, не є храмами, а лише місцем молитов та зібрань вірян. Комплекс священних текстів іудаїзму утворює так званий Старий завіт з 27 книг: вони вважаються богодухновенними. Коментарі до святих книг складають Талмуд, що містить культові та релігійно-правові уявлення, зокрема, систему обрядів, яка включає 248 повелінь та 365 заборон(табу).

В іудаїзмі за часів іноземного панування виникло кілька угрупувань, течій та сект, що вели суперечки з різноманітних питань політики та віровчення: зелоти, сикарії, фарисеї, садукеї. Імовірно, внаслідок трансформації вчення однієї з іудейських сект - єсеїв - постало християнство.