4. Класифікація статей платіжного балансу за методикою Міжнародного валютного фонду Класифікація статей платіжного балансу за методикою мвф.

А. Поточні операції

Товари

Послуги

Доходи від інвестицій

Інші послуги та доходи

Приватні односторонні перекази

5. Офіційні односторонні перекази

6. Підсумок: А. Баланс поточних операцій

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції

Інший довгостроковий капітал

Підсумок: А+В (відповідає концепції базисного балансу у США)

С. Короткостроковий капітал

D. Помилки та пропуски

Підсумок: А+В+С+D (відповідає концепції ліквідності у США)

Е. Компенсуючі статті

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл та використання СПЗ

F. Надзвичайне фінансування

G. Зобов’язання, що створюють валютні резерви іноземних офіційних органів

Підсумок: А+В+С+D+Е+F+G (відповідає концепції офіційних розрахунків у США)

Н. Підсумкові зміни резервів СПЗ

Резервна позиція в МВФ

Іноземна валюта

Інші вимоги

Кредити МВФ

5.Економічна рівновага платіжного балансу

Показники платіжного балансу зазнають впливу різних зовнішніх і внутрішніх факторів, дія яких має різну тривалість у часі. Через це вирізняються довго-, середньо- і короткострокова рівновага платіжного балансу.

Довгострокова рівновага забезпечується відсутністю сальдо з торгівлі товарами та послугами протягом тривалого періоду часу. Додатне сальдо поточного рахунку (активний баланс) означає, що ця країна заробляє на зовнішніх ринках більше, ніж сама витрачає. І навпаки, від'ємне сальдо (пасивний баланс) свідчить, що ця країна витрачає більше, ніж заробляє сама на зовнішніх ринках.

З позиції врівноваження платіжного балансу результат із поточних операцій має бути відповідним чином фінансований рухом капіталу. Дефіцит фінансується чистими кредитами від нерезидентів; надлишок спрямовується на кредитування нерезидентів. Сальдо поточного рахунку вказує на міжнародну фінансову позицію країни-боржника чи кредитора. Нетто-боржником є країна з тривалим дефіцитом поточного рахунку. Країни — нетто-кредитори мають активні поточні баланси впродовж тривалого періоду часу.

Середньострокова рівновага платіжного балансу підтримується шляхом механізму довгострокового кредитування. Порушення середньострокової рівноваги платіжного балансу визначається станом базового балансу. Сальдо базового балансу — це сумарний результат поточного балансу і балансу руху довгострокового капіталу. Значення сальдо базового балансу показує ступінь фінансування сальдо поточних операцій довгостроковим капіталом. Довгостроковий капітал вважається невразливим до змін валютно-грошових параметрів (валютних курсів, процентних ставок) і більше піддається впливові немонетарних економічних факторів. Це означає, що стабільність зовнішніх платежів країни зберігається за відсутності сальдо базового балансу протягом трьох — п'яти років, тобто протягом середнього проміжку часу. Дефіцит базового балансу (дебетове сальдо) або надлишок базового балансу (кредитове сальдо), які спостерігаються протягом кількох років, є ознаками порушення середньострокової рівноваги зовнішніх платежів і зумовлюють необхідність регулювання економічних відносин між цією країною і рештою світу.

Короткострокова рівновага платіжного балансу спостерігається у разі, коли у звітному періоді відсутні будь-які дії урядових органів щодо використання офіційних резервних активів.

Стандартна міжнародна класифікація операцій з капіталом і фінансовими інструментами становить перелік форм і видів міжнародних фінансових потоків. Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами відображає вартісні обсяги руху реальних і фінансових ресурсів між країнами.

Основні рахунки платіжного балансу — поточний і капітальний — пов'язані між собою і базуються на принципах організації обліку міжнародних економічних операцій. Сальдо поточного балансу фінансується рухом капіталу.

З огляду на сучасну тенденцію глобалізації світового економічного розвитку і фінансових ринків міжнародні фінансові потоки, будучи факторами виробництва, не лише опосередковують рух матеріальних активів, а й формують міжнародну фінансову позицію країни як дебітора чи кредитора, впливаючи на баланс зовнішніх платежів.

Загальне сальдо платіжного балансу є структурним показником, який характеризує пасивний чи активний характер зовнішньоекономічної діяльності країни, її фінансову позицію. Нетто-боржником є країна з тривалим дефіцитом поточного рахунку. Країни — нетто-кредитори мають активні поточні баланси протягом тривалого періоду часу.

Аналіз рівноваги ПБ грунтується на:

• Балансі поточного рахунку

• Базисному балансі

• Балансі рахунку офіційних резервів

Причини дисбалансів:

• Сезонні.

• Структурні – недостатня швидкість пристосування попиту на експорт та імпорт.

• Циклічні.

• Спекуляції та втеча капіталів.

• Зміни валютного регулювання.

З бухгалтерської точки зору платіжний баланс повинен завжди знаходитися в рівновазі, тобто:

• СА + К = 0 ,

• де СА – сальдо поточного рахунку;

• К – сальдо рахунку капіталу і фінансових операцій.

Різне сальдо (+) чи (-) розділів платіжного балансу характеризує якісні й структурні особливості його елементів. Саме тому визначення сальдо є важливим завданням складання платіжного балансу. Відштовхуючись від принципу подвійного рахунку, усі борги країни повинні бути сплачені. А це означає, що кількісно, але з різними знаками (+,-), рахунок поточних операцій в платіжному балансі повинен дорівнювати рахунку операцій з капіталом і фінансовими інструментами. На практиці цього майже не зустрічається, тому що в процесі зібрання та обробки статистичних показників погрішності залишаються значними через різні джерела надходження даних (банки, митниця), невраховані «гарячі гроші» - втеча короткострокових капіталів, вивіз валюти туристами, який не потрапляє до жодного з джерел, надання незаконних послуг, контрабанда, неорганізовані товарні потоки тощо.

Враховуючи вищезазначені причини, у платіжному балансі до рахунку операцій з капіталом та фінансовими інструментами додається стаття «Помилки та пропуски», що дає можливість урівноважити сальдо платіжного балансу. Разом із рахунком поточних операцій та операцій із капіталом і фінансовими інструментами у платіжному балансі визначається підсумковий баланс офіційних розрахунків. Важливо наголосити на тому,що існують суттєві відмінності між країнами при використанні концепції офіційних розрахунків,яка рекомендована МВФ, у результаті чого сальдо платіжних балансів країн не зовсім зіставні.

Загальновизнаним методом підрахунку дефіциту або позитивного сальдо платіжного балансу є поділ його статей на основні та балансуючі. Це положення має принциповий характер і вказує на те, що показник сальдо платіжного балансу є структурним, а його величина залежить від вибору статей.

До основних статей відносяться рахунок поточних операцій та рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами. Їх сальдо в кінцевому рахунку і визначає сальдо платіжного балансу. Основними статті називаються тому, що саме вони визначають форми зовнішньоекономічної діяльності та операції, які впливають на остаточний результат платіжного балансу.

Нарешті, балансуючі (компенсуючі) статті формують третій рахунок платіжного балансу – рахунок офіційних резервів. Сюди відносяться операції, що не мають самостійності або є обмежено самостійними: валютні резерви та їх зміна, державна допомога і державні позики, кредити міжнародних організацій, резервна позиція країни в МВФ, короткострокові іноземні активи, резерви СПЗ. По суті вони відображають методи та джерела регулювання сальдо платіжного балансу у випадку, коли баланс офіційних розрахунків країни зводиться з дефіцитом.

Таким чином, баланси рахунку поточних операцій та рахунку капіталу і фінансових операцій відіграють важливу роль як складові платіжного балансу. Саме ці два рахунки відображають прямо або опосередковано динаміку основних макроекономічних показників країни. Наприклад, усі складові виміру ВВП – споживання, інвестиції, державні закупівлі товарів/послуг, чистий експорт товарів/послуг характеризують не тільки результати загальної економічної діяльності в країні, а й її зовнішньоекономічні відносини з іншими країнами через обмін товарами, послугами, рух інвестицій, доходів, кредитів, трансфертів. Водночас, у платіжному балансі віддзеркалюється і макроекономічна політика країни (фіскальна, грошово-кредитна), яка впливає на його кількісні показники та їх зміну у відповідних розділах.

6.Фактори, що впливають на стан платіжного балансу.

На сальдо та динаміку платіжного балансу впливають різноманітні чинники, серед яких можна виділити:

• нерівномірність економічного та політичного розвитку;

• міжнародна конкуренція;

• циклічні коливання економіки;

• зростання закордонних державних витрат;

• мілітаризація економіки й військові витрати;

• посилення міжнародної фінансової взаємозалежності країн;

• структурні зміни в міжнародній торгівлі;

• валютно-фінансові чинники;

• надзвичайні обставини.

В окрему групу чинників можна виділити економічні:

- темп інфляції;

- реальне зростання ВВП;

- відсоткові ставки;

- валютний курс «спот».

Циклічні коливання економік країн є об’єктивним процесом розвитку сучасного світового господарства, незважаючи на видозміну класичних стадій циклів та їх характеристик. Стадії депресії та підйому економіки країн по-різному відображаються в їхніх платіжних балансах. Пом’якшити промислові цикли можуть процеси транснаціоналізації, які сприяють перенесенню внутрішньоекономічних циклічних процесів із однієї країни в інші. Усі зміни динаміки макроекономічних показників знаходять своє кількісне відображення у платіжних балансах країн. Це можуть бути зростання обсягів імпорту (палива, сировини, обладнання), кредитної експансії, відсоткових ставок у період підйому економіки. Або навпаки, в період спаду економіки відбувається уповільнення експорту та імпорту товарів, відплив капіталу за кордон. Якщо циклічність набуває рис світової економічної кризи, то платіжні баланси країн можуть зводитися з дефіцитним сальдо.

Дефіцит платіжного балансу можуть поглиблювати закордонні державні витрати на обслуговування державного боргу, утримання державного апарату за кордоном (посольства, консульства тощо), сплату внесків до міжнародних організацій, трансфертні виплати, асигнування міжнародних космічних досліджень, а також витрати на мілітаризацію економіки та військову допомогу іншим країнам. Даний чинник не тільки призводить до хронічного дефіциту державного бюджету, але і сприяє зростанню дефіциту платіжного балансу країни, збільшуючи обсяги вивозу іноземної валюти.

Відчутний вплив на стан платіжного балансу країн мають посилення їх міжнародної фінансової взаємозалежності та валютно-фінансові чинники. Найбільш яскраво про такий взаємозв’язок засвідчила світова фінансова криза кінця 2008 року. За відсутності реальної економічної основи на початку 2007 року світовий обсяг фінансових активів перевищив світовий ВВП у 10 разів. Глобальна фінансова криза, початок якої відносять до серпня 2008 р., була спровокована надлишковою ліквідністю в США, мала своїм наслідком скорочення обсягів кредитування та більш жорсткі умови надання кредитів, різке зниження капіталізації компаній, банкрутство банків, падіння фондових індексів, зростання бюджетних дефіцитів, рецесію у виробництві, зменшення зайнятості та скорочення споживчих витрат.

Згідно з експертними оцінками, тільки за період із серпня 2007 р. по серпень 2008 р. загальні витрати від падіння фондових ринків у світі склали майже 16 трлн. дол.

Безумовно такі наслідки знайшли своє кількісне відображення у відповідних статтях платіжного балансу країн. Рух фінансових потоків як форми міжнародних економічних зв’язків зумовлений збільшенням масштабів вивозу капіталів, розвитком світового ринку позичкових капіталів, у тому числі й євроринків, розширенням меж валютних і фінансових ринків. Співвідношення елементів фінансових потоків при міжнародних розрахунках постійно змінюється, спричиняючи зміну сальдо рахунків платіжних балансів країн.

Вплив валютних курсів та їх коливань, темпів інфляції, відсоткових ставок на конкретні форми міжнародних економічних відносин розглядався в попередніх темах курсу. Щодо зв’язку цих економічних чинників із платіжним балансом, можна зазначити, що при зростанні темпів інфляції та цін на товари і послуги споживачі віддають перевагу імпортним товарам. У результаті чого обсяг імпорту зростає, а експорту зменшується.

За високих темпів зростання ВВП країни збільшуються і обсяги надходження імпорту, тому що підвищуються доходи суб’єктів всередині країни, які забезпечують зростання споживання імпортних товарів та запропонованих послуг. Низькі темпи зростання ВВП приводять до зменшення обсягів імпорту.

Тобто вищеназвані чинники та їх зміна впливають на сальдо балансу товарів і послуг, що у рахунку поточних операцій платіжного балансу країни може бути визначальним.

На рух капіталів між країнами впливають рівні відсоткових ставок. Якщо у країні відсоткові ставки підвищуються, то існує велика ймовірність збільшення припливу іноземного капіталу, який вкладається в інструменти грошового ринку. При зворотному процесі власники капіталу інвестують його у фінансові ринки інших країн, де відсоткові ставки вищі. Усі зміни в русі капіталів відбиваються в сальдо балансу операцій з капіталом та фінансовими інструментами.

Нарешті, економічним чинником впливу на платіжний баланс є валютний курс «спот», який характеризує можливу зміну обсягів торговельних потоків та потоків капіталу між країнами в залежності від фактичних та очікуваних змін валютних курсів. Підвищення курсу іноземної валюти створює сприятливі умови для здійснення експорту, а зниження курсу іноземної валюти, навпаки, заохочує залучення імпорту. Такі зміни фіксуються в платіжному балансі країни у відповідних статтях рахунку поточних операцій.

Отже, вплив сукупності чинників на стан та динаміку платіжного балансу характеризує якісно новий етап посилення єдності та взаємозалежності економічної діяльності країн в системі світового господарства. Сучасний етап є результатом дії об’єктивної тенденції інтернаціоналізації й глобалізації господарського життя, зближення та об’єднання національних ринків товарів, послуг, капіталів, фінансових ресурсів у світові ринки.