Тема 4. Регулювання страхової діяльностів Україні

4.1.Система регулювання страхової діяльності в Укра'їні.

4.2.Закон України про страхування.

4.3.Регламентація фінансово-господарської діяльностістраховика.

4.4.Ліцензування страхової діяльності в Україні.

4.5.Регулювання бухгалтерського обліку та звітності страхової діяльності.

4.6.Договір страхування, його основні елементи.

4.1. Система регулювання страхової діяльності в Україні

В кожній країні держава намагається регулювати будь-який вид людської діяльності.

В новому тлумачному словнику української мови термін „регулювати" визначається як „достосовувати, впорядковувати що-небудь, керувати чимось, підкоряючи його відповідним пра¬вилам, певній системі".

У відповідності до зазначеного розуміння терміну „регулю¬вати" кожна держава має свою створену систему регулювання в країні внутрішніх та міжнародних економічних відносин.

Державне регулювання страхування, як і економіки зага¬лом, є науково обґрунтованим самозахистом суспільного ладу від властивих механізму ринкової економіки тенденцій, що саморуй-нуються, які зумовлені наявністю позитивних зворотних зв'язків. Визначальними структурними ознаками ринкової економіки є: •S основні форми власності;

S спосіб координації господарських економічних інтересів. Координація - це механізм впливу соціально-економічної системи на дії господарюючих суб'єктів у відповідності до пріоритетних цілей цієї системи. Такий вплив здійснюється як адміністративними, так і економічними засобами, на пріоритет¬ну користь останніх. Тобто регулювання фінансового-госпо-дарського механізму у сфері страхування з боку держави направ¬лено на реалізацію головної сучасної цілі суспільного ладу -стабілізацію економіки держави за допомогою організаційного, юридичного, фінансового та мотиваційного впливу на суб'єктів фінансово-господарських відносин.

Система правового регулювання в Україні включає в себе наступну ієрархію нормативно-правових актів:

•S Конституція України - основний закон; S Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада і які в силу цього є частиною національного законодавства України; S Цивільний Кодекс України; •S Закони України - акти вищої юридичної сили; S Декрети Кабінету Міністрів (на сьогодні в Україні ще

діють близько 50 документів);

•/ усі інші нормативно-правові акти - є підзаконними, видаються для конкретизації законодавчих розпоряд¬жень або їх трактування, також мають юридичну обов'язковість; їх ієрархія залежить від становища, компетенції та повноважень органів, що видають ці акти: укази й розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів, акти Міністерств і відомств, акти регіональних органів влади й місцевого самовряду¬вання.

Документи, прийняті державними органами у формі листів, методичних рекомендацій, роз'яснень тощо не є нормативно-правовими.

В умовах створення правової держави та розвитку ринко¬вої економіки в Україні визначення основ регулювання страхової діяльності має важливе значення. Можна зазначити основні при¬чини необхідності державного регулювання страхової діяльності в Україні. А саме:

•S по-перше, гроші за страховку платяться сьогодні, а потенційна вигода буде отримана в майбутньому, а отже, страховики можуть покористуватися та витяг¬нути несправедливий дохід;

•/ по-друге, страхування є дуже складним предметом, інформаційна асиметрія між страхувальниками та страховиками може призвести до того, що споживачі придбають не той страховий продукт чи заплатять за нього дуже дорого; S по-третє, страхування - це досить прибутковий вид

бізнесу, який повинен підлягати оподаткуванню; S в-четвертих, страхування має великі можливості інвес¬тиційної діяльності, в якій кровно зацікавлена держава. Державне регулювання страхування можна представити наступним чином (рис.4.1):

У зв'язку із зазначеними етапами можна визначити об 'єкт державного регулювання страхової галузі - система соціальне-економічних відносин з приводу організації захисту від ризиків та здійснення страхового бізнесу за допомогою об'єднання коштів суб'єктів цих відносин. Суб'єктом державного регулювання висту¬пає держава в особі її різноманітних інститутів.

Правові основи страхування визначаються Законом Ук-раїни „Про внесення змін до Закону України „Про страхування" від 04.10.2001рр., Кодексом професійної етики'страховиків, а та¬кож низкою інших законів і підзаконних актів.

Страхування, як бізнес, в кожній державі має корпоративну форму. Тому майже всі країни світу ввели монополію резидентів на проведення страхових операцій, крім перестрахування. Зако¬нодавче регулювання страхового бізнесу перш за все передбачає захист інтересів громадян своєї країни.

Безпосередньо страхова справа в Україні регламентується Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 04.10.2001 р. № 2745-ПІ, який:

•S встановлює понятійно-термінологічний апарат з питань страхової справи;

S визначає вимоги до страховика при його створенні, реєстрації;

•S регулює порядок проведення страхування;

S визначає умови забезпечення платоспроможності стра-ховиків;

S формує принципи державного нагляду за страховим бізнесом та порядок ліцензування видів страхової діяль¬ності;

S передбачає врегулювання основних питань взаємовідносин сторін договору страхування з ураху-ванням міжнародного права.

Також даний закон встановлює, що предметом діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і опе¬рації, пов'язані з розміщенням страхових резервів та управління ними.

Велике значення для подальшого формування страхового ринку має встановлення Законом про страхування положення про спеціалізацію страхових компаній на ті, що здійснюють стра¬хування життя і ті, що займаються іншими видами страхування. Такий порядок розповсюджений в багатьох країнах світу.

Нормативними- актами міністерств і відомств -інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції України, деталізуються відповідні законодавчі норми та механізм страхової діяльності, встанов¬люється певний порядок проведення страхування для галузей або суб'єктів господарювання.

Враховуючи, що регламент - це сукупність правил та по¬станов, що регулюють роботу, то страхова діяльність також рег¬ламентується і внутрішніми документами страховика, такими як:

S засновницькі документи страхової організації;

S правила та умови страхування;

S договір страхування;

S розпорядження й накази керівників та головних спеціалістів страхової організації.

Страхування є об'єктом контролю з боку державних ор-ганів, починаючи ще з XV - XVI ст. Насамперед комерційна діяльність страхової компанії повинна регулюватись з метою створення гарантій достатності коштів у страхових товариств для виплати страхових відшкодувань при настанні страхових ви¬падків, а платоспроможність компанії - головна ціль контролю з боку державних страхових наглядів.

Вітчизняні дослідники, вивчаючи світовий досвід систем державного регулювання страхової діяльності, виділяють її три ти¬пи

Ліберальний (м'який) тип передбачає, що операції по стра¬хуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий (характерно для Великобританії).

Авторитарний (жорсткий) тип - це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правші страхування, фінан¬сово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується (характерно для Німеччини).

Змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи - виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції (характер¬но для Франції).

На наш погляд, система державного регулювання страхо¬вої діяльності, що існує в Україні, за ступенем впливу на розви¬ток ринку та за методами, що при цьому застосовуються займає проміжне положення між німецькою та французькою. На кож¬ний конкретний вид страхування страхова компанія повинна от¬римати ліцензію. Законодавчі та нормативні акти встановлюють чіткі вимоги до платоспроможності страховиків (розміру Статут¬ного капіталу, кількості, порядку формування, нормам відраху¬вання та порядкурозміщення страхових та вільних резервів то¬що). Разом з тим держава гарантує захист інтересів страхових компаній, а також забезпечує умови вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності. Не дозволяється (за винятком страхування життя та обов'язкових видів страхування) будь-яке централізоване регулювання розмірів страхових тарифів, страхо¬вих сум, страхових виплат та інших умов договорів страхування, якщо вони не суперечать законодавству України. Не припус¬кається також втручання з боку держави та інших структур в ро¬боту страхових компаній, за винятком здійснення своїх повнова¬жень органами державного нагляду.

Страховий нагляд - це контроль за діяльністю страхових уста¬нов, який здійснюється державними органами. Органи страхового нагляду здійснюють перевірку страхових організацій за їх платос¬проможністю, надають рекомендації по використанню вільних коштів та страхових резервів, видають ліцензії на здійснення пев¬них видів страхування, затверджують тарифи премій тощо.

Мета ліцензування - формування інституту страховиків, який відповідає встановленому законодавством України стан-дарту підприємницької діяльності.

Ціллю контрольної форми держнагляду є дотримування інте-ресів суб'єктів страхової діяльності. Предмет зазначеного контро¬лю -ведення страховиком фінансових операцій, пов'язаних з формуванням страхових резервів, розміщенням активів, забезпечення наявності вільних активів в розмірах не менше встановленого нормативу, а також відповідність діяльності виданій ліцензії.

Статистична форма державного нагляду здійснюється на ос¬нові перевірки фінансової звітності, що надається страховиком. Склад і форми бухгалтерської звітності, принципи бухгалтерсько¬го обліку та план рахунків затверджується відповідними норма¬тивними документами. Страховики зобов'язані оприлюднювати річну звітність про свою діяльність, бухгалтерський баланс та фінансові результати діяльності за підсумком фінансового року.

Аналіз розвитку страхової діяльності в багатьох країнах дозволяє вітчизняним дослідникам дійти до висновку про те, що практично у всіх них діє система державного регулювання, хоча форми та методи, рівень розповсюдження такого регулювання різняться в залежності від особливостей конкретного ринку. Окрім того, кожна країна має свою систему страхового нагляду. У Великобританії, наприклад, функції страхового нагляду вико-нує з 1998 р. Державне казначейство (тривалий час функцію на-гляду виконував Департамент торгівлі та промисловості), в Австрії - Міністерство фінансів, у Франції - комісія з контролю за страхуванням; в Італії - Державний інститут контролю за діяльністю страхових компаній; в Нідерландах - Палата страхо-вих справ; в Китаї - Китайський комітет по страховому регулю-ванню, в Росії - Федеральна служба з нагляду за страховою діяльністю, в Латвії - Державна страхова Інспекція та інше.

Узагальнюючи та систематизуючи світовий історичний досвід з організації національного страхового нагляду, у відповідності до типів державного регулювання страхової діяль-ності, можна виділити його основні моделі:

S самостійний орган державної виконавчої влади (Пор-тугалія, Німеччина, Франція, Азербайджан);

•/ орган нагляду, як підрозділ більш великого органу державної виконавчої влади (Україна, Росія, Велико-британія);

•S орган державної влади, що виконує інші наглядові функції (Південно-Африканська Республіка, Росія та Україна до 1917 року).

За часів Російської імперії з розвитком капіталістичних суспільних відносин, коли страхування із „товариської" форми переросло в „товарну", отримало розвиток земське страхування. Діяльність земських страхових товариств здійснювалось під наглядом Міністерства внутрішніх справ та Міністерства фінансів. Всі товариства розробляли свій Статут, який підлягав затверд¬женню Міністерством внутрішніх справ, а Звіти про діяльність страхового товариства щороку представлялись до Міністерства фінансів та друкувались у „Віснику фінансів, промисловості й торгівлі". Пізніше була створена Земська страхова спілка, яка за¬твердила загальні правила страхування та перестрахування май¬на від вогню, також повинна була виконувати контролюючі функції за страхуванням.

В Радянській державі в березні 1918 року був створений Комісаріат у справах страхування, який поряд з іншими функціями здійснював контроль за діяльністю приватних страхо¬вих товариств, і який був перехідним заходом до їх націоналізації. Після націоналізації страхової справи (в листо¬паді 1918 р.) страховий нагляд здійснювався з боку Держстраху тільки за діяльністю органів кооперативного страхування. В 1931 році з ліквідацією цього виду страхування необхідність у даному страховому нагляді відпала.

З 1918 по 1920 pp. страхові операції не проводились і на-гляд практично не здійснювався.

В грудні 1921 року було створено Головне управління дер¬жавного страхування, якому було надано право монопольного проведення страхових операцій, а також здійснення нагляду за страховою справою.

Після 1931 року в радянській страховій практиці термін „страховий нагляд" застосовувався при нагляді страхових ор-ганів за збереженням застрахованого майна, попередження заги¬белі його від стихійного лиха.

В 1947 році із складу Держстраху СРСР виокремилось Уп¬равління іноземного страхування СРСР (Індержстрах) як са¬мостійна госпрозрахункова одиниця.

З 1958-го року організація страхової справи та частковий нагляд за страховою діяльністю передаються у відання міністерств фінансів союзних республік

З 1967 - по 1991 p.p. система Держстраху була вже союзно-республіканською, очолювалась Правлінням Держстраху, яке підпорядковувалось Міністерству Фінансів СРСР.

В сучасних умовах Україна, як і кожна держава, має орган з нагляду за страховою діяльністю. Згідно з постановою Кабіне¬ту Міністрів України № 166 від 14.03.93 р. був створений Укр-страхнагляд, який підпорядковувався Кабінету Міністрів і забезпечував реалізацію державної страхової політики. До 01.03.2000 р» з боку держави наглядом і контролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.

• ' В Законі України про страхування від 04.10.01 р. передба¬чено здійснення державного нагляду за страховою діяльністю в Україні Уповноваженим органом та його органами на місцях.

Сьогодні в нашій країні органом, який регулює страхову діяльність, є Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України. До складу цього Департаменту входять наступні Управління:

S кредитних і небанківських фінансових установ;

S страхової діяльності;

•/ контролю фінансових ринків, ліцензування та нагляду

Кожне Управління складається з відділів. Відповідно, до Управління страхової діяльності входять такі відділи, як:

S розвитку страхової справи та законодавчого забезпе-чення;

•S методології, обліку та аналізу страхування;

•S накопичувального страхування;

S нагляду за страховою діяльністю;

•/ ліцензування та ведення справ страховиків.

Крім спеціального органу - Управління страхової діяль-ності - у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.96 р. за № 1136 в країні створено Експертну Раду з пи¬тань організації страхування при Кабінеті Міністрів України, яка в 2000 році невиправдано припинила свою діяльність.

В багатьох країнах світу створюються спеціальні органи по захисту прав страхувальників. Так, наприклад, в Данії створено Комітет по захисту прав страхувальників, який розглядає пре¬тензії, скарги в галузі страхування, іпотечного кредитування, банківської справи, туризму. А також створюється система пря¬мих державних гарантій страхувальникам за допомогою удоско¬налення системи державного нагляду .за страховою діяльністю, введенням вимог погодження інвестиційної діяльності страхови¬ка з страхувальниками і державою тощо. В Україні в 2001 році низкою міністерств та відомств (наприклад, Міністерством транспорту, фінансів, охорони здоров'я, інш.) була активно підтримана можливість створення Міжвідомчої Координаційної Ради з питань страхування при Кабінеті Міністрів України.

Важливим питанням є рівень самостійності та незалежності органу державного нагляду, який досягається за рахунок багатьох факторів, таких як досвід та знання керівника наглядового органу, його заступників, визначення джерела фінансування наглядової діяльності, система призначення керівника органу нагляду за стра¬ховою діяльністю (прямі вибори, призначення вищим органом влади, призначення організацією вищої інстанції), таке інше.

Роль держави в регулюванні страхової діяльності досить значна і, на наш погляд, повинна зводитись до наступного:

S встановлення норм та вимог до функціонування стра-хових компаній;

S використання фінансового механізму в регулюванні страхової справи;

S контролю за виконанням суб'єктами страхового рин¬ку чинного законодавства України;

S визначенню обов'язкових видів страхування.

Головними „регулювальниками" компромісу інтересів суб'єктів страхових відносин в Україні є органи трьох гілок влади, що побудовані за ієрархічною ознакою, а також Національний банк України. Законотворча влада представлена Кабінетом Міністрів України, де вирішальну роль відіграють комітети, підкомітети, комісії з економічних питань. Саме тут досягається компроміс між групами економічних інтересів, узгоджуються регіональні програми розвитку страхової галузі з іншими програмами економічної діяль¬ності. Судова влада покликана слідкувати за суворим дотриманням законів, постанов, положень тощо. До органів, які відповідальні за економічну ситуацію відносяться Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Національний банк.

До недержавного регулювання страхової діяльності можна віднести Спілку страховиків, третейські суди (в Росії), Національні асоціації страховиків (у США), комітети по страху¬ванню за напрямками страхового бізнесу тощо.

Державне регулювання страхової діяльності в Україні здійснюють наступні органи:

S Кабінет Міністрів України;

S Міністерство фінансів України;

S Ліга страхових організацій України.

Досить важливими є питання регулювання фінансово-гос-подарської діяльності страховика: встановлення мінімального розміру статутного капіталу, визначення правил формування та розміщення страхових резервів, затвердження правил страхування та розрахунку страхових тарифів, страхових виплаттощо. Од¬нак є ще одна проблема регулювання страхової діяльності. Оскільки суспільство довіряє страховим компаніям великі гро¬шові ресурси, то гарантувати виконання своїх зобов'язань без підготовлених професіоналів неможливо. Частково це знайшло відгук у вимогах для отримання ліцензії на той чи інший вид страхування - необхідність мати диплом про вищу освіту (еко¬номічну чи юридичну) директора страхової компанії або його першого заступника, а також головному бухгалтеру (спеціальну економічну). Проте немає законодавче закріплених вимог до кваліфікації актуаріїв, андерайтерів, інших спеціалістів, що є ду¬же важливим в сучасних умовах.

Поступово в Україні створюється достатнє правове поле страхової діяльності, яке базується на законодавчій базі та раціональному державному регулюванні, контролі в цій галузі економіки. Хоча говорити про розвиток страхового ринку та страхової справи в Україні ще досить рано.

Отже, здорова макроекономічна і структурна державна політика є суттєвою передумовою стабільності системи страху¬вання й запобігання серйозним викривленням страхового ринку.