
- •1. Аналіз будови об’єкту ремонту і складання опису взаємних зв’язків
- •1.1 Побудова матриці взаємних зв’язків деталей
- •1.2 Побудова матриці рівнів доступності
- •2. Вибір варіанту технології ремонту залежно від технічного стану об’єкта ремонту
- •2.1 Складання переліку операцій
- •3 Технологія дефектування деталі
- •3.1 Засоби дефектування деталі
- •3.2 Способи дефектування деталі
- •4 Технологія відновлення
- •4.1 Аналіз технології які можна застосувати для відновлення даної деталі
- •4.2 Технологія відновлення деталі
- •4.3 Розрахунок режимів і складання технологічної документації
- •Висновки і пропозиції
- •Бібліографічний список
3 Технологія дефектування деталі
Мета дефектації деталей – визначити їх технічний стан під час надходження машин і агрегатів на ремонт.
Для прийняття об’єктивних рішень відносно подальшого використання деталей керуються нормативно-технічними документами для даного виду і об’єкта ремонту. Порівняння фактичних (виміряних або визначених іншими методами) і нормативних значень параметрів стану дозволяє виявити наявність дефекту деталі (звідси термін “дефектація деталей”).
У нормативних документах (технічних вимогах на дефектацію) зазначені два види оцінюваних параметрів, тобто критеріїв технічного стану деталей: критерій допустимості подальшого використання деталі, який забезпечує ресурс до наступного ремонту, і критерій граничного стану, за якого деталь не може бути встановлена на машину. Таку деталь ремонтують (відновлюють), якщо це технічно можливо і економічно доцільно, або замінюють запасною.
Отже у процесі дефектації деталі сортують на групи, які визначають технологічні потоки деталей: деталі, придатні для подальшого використання у процесі ремонту машин; деталі, які відправляють на ремонт; непридатні деталі, які утилізують. У деяких випадках у технічних нормативних документах першу групу деталей розбивають на дві підгрупи: деталі, придатні у спряженні тільки з новою (або відновленою) деталлю, і деталі, придатні у спряженні з частково зношеною. Такий підхід передбачає можливість використання тих деталей, які за величиною зносу вже не відносяться до придатних для спряжень із зношеними деталями, але у спряженні з новими деталями ще забезпечують допустимі значення зазору у з’єднанні. Наявність такої додаткової групи деталей у деякій мірі збільшує кількість деталей, які не потребують затрат на ремонт, але при цьому ускладнюється організація технологічних потоків і комплектування деталей.
В умовах ремонтного виробництва деталі, придатні для ремонту, також можуть бути розділені на дві частини: ті, які ремонтують на самому підприємстві, і ті, що відправляють на спеціалізоване підприємство.
Деталі після дефектації маркують фарбою: придатні - зеленою; придатні у спряженні з новими або відновленими деталями - жовтою; деталі, що підлягають ремонту на даному підприємстві, - білою; на спеціалізованих ремонтних підприємствах - синьою; непридатні - червоною.
Важливим завданням, особливо для великих ремонтних підприємств, є нагромадження інформації про результати дефектації і сортування деталей з метою удосконалення організації ремонту. Для всіх груп відсортованих деталей даної марки машин за нагромадженою інформацією визначають коефіцієнти придатності (КП), відновлення (КВ) і змінності (КЗ). Вони характеризують кількість придатних деталей, що підлягають ремонту, і непридатних деталей відносно всіх однойменних деталей, які пройшли дефекацію.
Маючи дані про коефіцієнти повторності дефектів деталей, можна значно точніше оцінювати необхідність трудових і матеріальних витрат на відновлення деталей як під час проектування, так і в процесі функціонування ремонтного підприємства, а значить і впливати на скорочення затрат виробництва.