12.2. Професійні організації соціальних працівників

Як професія соціальна робота одержала дійсне визнання у США тільки в кінці II світової війни. Депресія 30-х і прийняття Акта соціальної безпеки в 1935 році призвели до значного збільшення робочих місць для соціальних пра­цівників, а так само до збільшення кількості соціальних служб.

У 1955 році була створена перша професійна організація соціальних праців­ників - Національна асоціація соціальних працівників, яка і була представником цієї професії в країні. Мета даної організації - поліпшення соціальних умов у країні, поліпшення якості й еффективності практики соціальної роботи. Асоціа­ція стала працювати і працює в даний час над видавництвом професійних жур­налів і щомісячного бюлетня новин, у якому містяться останні новини, а так са­мо вакансії по всій країні. Національна асоціація соціальних працівників видала Енциклопедію соціальної роботи (у трьох томах). Хотілося б відзначити, що на сьогодні існує велика потреба в соціальних працівниках у США.

Соціальна робота, як і діяльність з соціального добробуту, є найважливішою функцією у суспільстві. Пов'язано це з тим, що досить велика кількість людей в американському суспільстві мають потребу в тих чи інших соціальних послугах. Проблеми, з якими працюють фахівці в США можна згрупувати в такий спосіб: проблема бідності; сімейні проблеми; проблеми алкоголізму, наркоманії і ток­сикоманії; проблема зайнятості; расові й етнічні проблеми; проблеми геронтоло­гії; проблеми здоров'я, у тому числі психічного здоров'я; емоційні й інші про­блеми. У зв'язку з позначеними проблемами, ми бачим, що соціальні працівники допомагають усім прошаркам населення, усім віковим групам. Хоча більший наголос все-таки робиться на непривілейовані категорії населення.

12.3. Теоретичні основи підготовки соціальних працівників і моделі практики

Перші програми підготовки соціальних працівників робили наголос на на­вчання зміни оточення за допомогою реформ, а так само на зміну індивіда для більш успішного функціонування в суспільстві.

У 1917 Мері Ричмонд опублікувала монографію "Соціальна діагностика", де вперше була зроблена спроба визначити теоретичні і методичні принципи

соціальної роботи.³⁷¹ І сьогодні більшість із зазначених моментів використову­ються в соціальній роботі. Туди входило вивчення (збір інформації), діагности­ка (що неправильно), прогноз і планування лікування (що потрібно зробити, щоб допомогти клієнту). Тут були закладені основи індивідуальної роботи.

У 20-х роках XX століття перевага стала віддаватися теорії Фрейда. Багато концепцій, які використовувались в психіатрії у той період, стали використову­ватися і соціальними працівниками, тому що вони також працювали індивідуа­льно з клієнтами. У соціальній роботі стали домінувати ідеї необхідності адап­тації людини до суспільства. І в наступні три десятириччя більший наголос ро­бився на терапію, ніж на реформи суспільства.

У 60-ті роки минулого століття зростає інтерес до соціологічних підходів. Соціологія як наука придбала популярність. Далеко не завжди психіатричні під­ходи допомагали непривілейованим категоріям населення виживати в суспільст­ві.³⁷² Крім зміни людини, у суспільстві постала необхідність зміни відносин до таких людей. Зробити це можна було, у першу чергу, за допомогою реформ. Со­ціальні інститути теж далеко не відповідали потребам людей. Сьогодні в роботі враховуються обидва підходи: реформа суспільства і терапевтичний підхід.

12.4. Види професійної діяльності

та рольові моделі соціального працівника

Існує кілька видів професійної діяльності. Це індивідуальна робота (social casewonc), ведення справ окремих клієнтів (case management), групова робота, групова терапія, сімейна терапія, організація співтовариства (community organization), адміністрування.

Індивідуальна робота спрямована на допомогу окремим індивідам при рі­шенні особистісних і соціальних проблем. Індивідуальна робота може бути спрямована на надання допомоги індивіду пристосуватися до оточення, тобто зміна соціальних чи економічних умов, що заважають індивіду нормально жи­ти в суспільстві. Це може бути допомога на міжособистісному чи внутріособи-стісному рівні. Консультування людей з обмеженими фізичними чи психічни­ми можливостями, консультування людей у місцях позбавлення волі, допомога в усиновленні чи поміщенні дітей у фостерні (приймальні) будинки, робота в лікарнях і реабілітаційних закладах.

Індивідуальна робота проводиться в різних соціальних інститутах, включа­ючи суди, служби родини, дитячі дошкільні установи, відділи з добробуту, бу­динки старих, школи, центри дозвілля, служби для інвалідів і т.п.

Ведення справ окремих клієнтів припускає, що фахівець курирує своїх паці­єнтів протягом визначеного періоду часу. Соціальний працівник, що веде справи клієнтів, називається менеджер. Дуже часто його функції будуть схожі з функціями соціального працівника, що займається індивідуальною роботою. Наприклад, менеджер у справі клієнта у в'язниці буде багато часу приділяти супервізії (супроводу) клієнта. Він буде проводити консультації, стежити, щоб клієнт виконував режим. Крім цього, як і будь-який соціальний працівник, ме­неджер буде піклуватися про зв'язок клієнта з родичами, допомагати і поєдну­вати клієнта з різними структурами. Менеджер готує доповіді і виступає в суді. Працюють менеджери в різних службах: службах нагляду, суспільного добро­буту (наші структури із соцзабезпечення), у психлікарнях, у в'язницях і т.д.

Групова робота спрямована на подальше інтелектуальне, емоційне і соціа­льне зростання індивідів через групову роботу. На відміну від індивідуальної роботи і групової терапії, основна мета не терапевтична. Різні групи мають різ­ні цілі. Наприклад, групи з соціалізації, групи з обміну інформацією, з превен-ції злочинності, з організації дозвілля, зі зміни неприйнятних соціальних норм, по поліпшенню відносин між різними культурними чи расовими групами. На­приклад, соціальний працівник працює з групою людей, що виразили бажання стати прийомними батьками.

Види діяльності груп можуть бути різні: дозвілля, спорт, мистецтво, веден­ня домашнього господарства, дискусійні групи і т.д. Досить відомі в США, у Великобританії такі молодіжні групи як Бой Скаути, Герл Скаути і т.д.

Групова терапія припускає навчання соціальним і емоційним нормам через гру­повий процес. Учасники групової терапії звичайно мають особистісні проблеми. Останнім часом групова терапія досить популярна в американському суспільстві. Хо­тілося б помітити, що групова терапія доступна кожній людині в США, незалежно від його матеріального становища. Перевага групової терапії полягає в тому, що сам уча­сник може допомогти іншим членам групи у ході роботи, груповий тиск ефективно допомагає змінити дисфункціональну поведінку. Одночасно соціальний працівник може допомогти групі людей. Приклад групової терапії - робота з депресіями, з адик-тивною поведінкою, робота зі смертельно хворими людьми, жертвами насильства і т.д. Групову терапію використовують у психіатричних лікарнях, у сімейних консуль­таціях, закладах з корекції, будинках старих, службах для молодих людей.

Сімейна терапія є одним з видів групової терапії і спрямована на надання допомоги родині з міжособистісними, поведінковими й емоційними проблема­ми, що виникають у родині. Наприклад, конфлікти між батьками і дітьми, про­блеми адиктивної поведінки, проблеми спілкування, сексуальні проблеми і т.д. Сімейна терапія проводиться в службах родини, у службах з усиновлення, пси­хіатричних лікарнях, школах, соціальних службах загального профілю, у центрах для молоді з поведінкою, що відхиляється.

Організація співтовариства, ще один з видів діяльності соціального пра­цівника, це процес стимулювання і надання допомоги співтовариству в оцінці, плануванні і координації зусиль із зміни чи поліпшення життя в співтоваристві, із проблем охорони здоров'я, добробуту, організації дозвілля.

Важко чітко позначити, чим займається соціальний працівник як організа­тор у співтоваристві, можна перелічити лише деякі з його видів діяльності. Це стимулювання жителів співтовариства до активної життєвої позиції; координу­вання діяльності між службами, між групами; навчання; зв'язок із засобами ма­сової інформації; проведення досліджень, планування; пошук ресурсів. Орга­нізатори в співтоваристві працюють у службах із соцзабезпечення, службах із соціального планування; консультаційних центрах із проблем здоров'я, служ­бах із планування діяльності в співтоваристві. Сам термін «планування в спів­товаристві» у низці місць заміняється такими термінами, як «планування», «соціальне планування», «розробка програм», «формування політики».

Адміністрування припускає управління різними програмами в соціальних службах. Адміністративні функції включають створення соціальних служб, ви­значення цілей, створювання різних програм, аналіз соціальних умов у співто­варистві, прийняття рішень про доцільність тих чи інших служб чи надання по­слуг, наймання на роботу й управління персоналом, робота з розподілу фінан­сування й ін. У невеликих соціальних службах цим може займатися одна лю­дина. У більш великих агентствах працює кілька людей в адміністрації. Крім цього, професійна діяльність у соціальній роботі включає дослідження, консу­льтування, планування, супервізію, навчання (штату).

Незважаючи на визначений поділ на ті чи інші види діяльності, соціальні працівники ніколи не займаються чимось одним, вони проводять і індивідуаль­ну, і групову терапію, виступають і як організатори у співтоваристві, і певною мірою як дослідники і т.д. Тому соціальний працівник повинен володіти досить широким спектром професійних видів діяльності. Крім цього, працюючи з ін­дивідами, у групі й у співтоваристві, соціальний працівник повинен володіти

різними рольовими моделями. Використовуючи ту чи іншу модель, соціальний працівник керується тим, що найбільше доцільно в такій ситуації.

У різних навчальних посібниках перелічуються різні рольові моделі. Нами бу­дуть розглянуті основні рольові моделі, що наводяться в підручнику Ч.Застрова «Введення в соціальний добробут».³⁷³ Це «натхненник», «брокер», «адвокат», «ак­тивіст», «педагог». Ч.Застров розглядає в такий спосіб ці рольові моделі.

«Натхненник», у цій ролі соціальний працівник, допомагає індивідам і гру­пам визначити їхні нестатки, проблеми і розглянути шляхи їх вирішення. Сюди ж входить навчання клієнтів навичкам вирішення їх власних проблем. Ця ро­льова модель найчастіше використовується в консультуванні індивідів, груп і родин. У роботі з коммьюніті ця модель використовується, коли перед соціаль­ним працівником є мета - «навчити людей допомагати собі самим».³⁷⁴

Як «брокер» соціальний працівник поєднує індивідів і групи, що потребу­ють допомоги (і вони не знають, де можна одержати таку допомогу) у співто­варистві. Сьогодні в співтовариствах існує до 200-300 різних соціальних служб і агентств. Тому далеко не всі жителі співтовариства мають інформацію про надані послуги різних соціальних служб.

Роль «адвоката» була взята з юриспруденції. Соціальний працівник у де­яких випадках виступає так званим «соціальним адвокатом» для індивіда чи групи людей. Він може виступати в суді з інформацією про насильство над ди­тиною, захищати права людей у різних організаціях.

«Активіст» намагається допомогти людям у досягненні змін. Він займається проблемами соціальної справедливості, нерівності, депривації. Тактика роботи включає конфлікт, конфронтацію, переговори. Соціальні дії спрямовані на зміну соціального оточення з метою задоволення нестатків людей. Використовуваний метод орієнтований на дії і припускає використання впевненої поведінки.

«Педагог», у цій якості соціальний працівник повинен володіти навичками пуб­лічного виступу, працювати з великими групами людей, займатися проблемами утворення різних груп населення. «Педагог» займається поширенням інформації про існування тих чи інших служб і пропоновані послуги і програми. У цій ролі со­ціальні працівники навчають навичкам соціалізації, життєво важливим навичкам.

12.5. Підготовка фахівців

Усі бакалаврські програми підготовки соціальних працівників орієнтовані на підготовку соціального працівника широкого профілю. Д. Бриланд, Л. Костин, С. Атертон дають таке визначення соціального працівника широкого профілю: «Соціальний працівник повинен виконувати широке коло задач, не пов'язаних з наданням безпосередніх послуг, займатися формуванням соціальної політики і виступати посередником (фасилітатором) соціальних змін. Фахівець широкого профілю повинен бути знайомим із системною теорією, де основна увага приді­ляється взаємодії й автономності. Основні системи, у яких він працює - локальна мережа соціальних служб».³⁷⁵

Дж. Андерсон виділяє три основні положення, на які спираються соціальні працівники широкого профілю: а) фахівець широкого профілю і звичайно пер­ший співробітник, що приймає клієнта, коли останній попадає в систему соціа­льного забезпечення; б) фахівець, що повинен мати достатню компетенцію, щоб визначити вади і потреби клієнта, а також стресову ситуацію і коло про­блем; в) соціальний працівник, що повинен володіти визначеним набором на­вичок і методів для роботи з клієнтами.³⁷⁶

Незважаючи на те, що більшість фахівців у галузі соціальної роботи най­маються державними чи суспільними структурами, останнім часом збільшила­ся тенденція приватної практики соціальних працівників. Ці спеціалісти за­ймаються індивідуальним консультуванням і груповою терапією на базі прива­тної практики.

Вивчаючи досвід соціальної роботи в США, ми звернули увагу, що ряд ви­кладачів вищої школи працюють на неповну ставку у вузах і мають приватну практику. Зв'язано це і з великим фінансуванням, і з тим, що викладач підтри­мує і розвиває свої практичні навички. Це є істотним моментом при навчанні студентів і при організації їхніх практичних занять.

У деяких випадках, соціальних працівників наймають приватні структури, клініки, вони проводять заняття разом із психіатрами і психологами. При при­ватній практиці багато штатів вимагають від соціального працівника рівня ма­гістра і ліцензування з боку Американської асоціації соціальних працівників, а так само практичний досвід консультування індивідів і груп під спостережен-

ням супервізера (керівника). Часто оплата за консультування проводиться за рахунок медичних страховок громадян, якщо таких немає, то клієнт оплачує приватного практика власно.

Підготовка соціальних працівників здійснюється на різних рівнях. Це підго­товка соціальних працівників у коледжах, у технічних школах і в університетах. Коледж проводить дворічну програму підготовки, університети - бакалаврат (4 роки), магістратуру (1-2 року) і підготовку докторів наук (2 роки). Багато аме­риканських вузів вимагає дворічну практику роботи в соціальних службах як во­лонтера (добровольця, тобто без оплати) перед вступом до вузу. Вважається, що така робота дає можливість людині визначитися, чи дійсно вона хоче працювати в сфері соціальної роботи, чи володіє вона для цього необхідними навичками.

Підготовка в коледжах і технічних школах дає базу для вступу до універ­ситету. Як приклад, ми взяли коммьюніті коледжа у графстві Аллегхни. Май­бутні соціальні працівники вивчають такі предмети: «Мова жестів», «Соціаль­на допомога дітям», «Адміністрування в корекційних закладах», «Алкоголь і наркотики», «Інтервенції в родині», «Геріатрія», «Соціальні служби для моло­ді», «Робота з психічно хворими» та ін.³⁷⁷ Однак соціальні служби воліють бра­ти студентів зі ступенем бакалавра, тому багато студентів продовжують своє навчання в рамках вищих навчальних закладів.

Бакалавський ступінь припускає, що студенти прослухали загальні універ­ситетські курси, а так само одержали знання і практичні навички в галузі прак­тики соціальної роботи, соціального забезпечення і добробуту, у сфері поведінки людини і її соціального оточення й одержали навички проведення досліджень.

Підготовка магістрів займає 1-2 роки. Час, скільки буде учитися студент у магістратурі, залежатиме від того, які основні курси він прослухав, будучи ба­калавром. При підготовці магістрів велика увага приділяється оволодінню практичними навичками, тут йде спеціалізація. Великий наголос робиться на роботу з потребами груп людей, на соціальні проблеми і методи в соціальній роботі. При роботі на практиці кожен студент буде мати супервізера, що буде відслідковувати роботу студента в одному з агентств. У середньому 2-3 дні студент проводить на практиці.

У магістратурі теж існує система підготовки соціального працівника зага­льного профілю і спеціалізації. Як буде розподілятися навчальний час - зале­жить від навчального закладу. Він може бути розподілений таким чином: пер­ший курс - підготовка фахівця загального профілю, другий курс - спеціаліза­ція. А може бути підготовка фахівця загального профілю в першому семестрі, а

надалі тільки спеціалізація. Вивчення досвіду підготовки магістрів у школі со­ціальної роботи в Мерилендському університеті (м. Балтімор) вказало на те, що більшість студентів проходили практику на своїх робочих місцях. І в даному навчальному закладі не передбачалося написання магістерських робіт, студен­ти показували на іспитах володіння практичними навичками.

В одному навчальному закладі може бути декілька спеціалізацій. Це може бути: аналіз соціальної політики, планування, дослідження й адміністрування, організація коммьюніті, практика роботи з індивідами і малими групами, робота з великими групами, розробка програм, психічне здоров'я в коммьюніті, робота з родинами, робота в галузі охорони здоров'я, робота з дітьми за місцем прожи­вання, соціальна робота в системі освіти, соціальний захист дітей, робота з лю­дьми похилого віку, робота з проблемами злочинності й у корекційних закладах.

Фахівець, що має ступінь магістра, через 1-2 роки практичної діяльності в соціальних службах стає супервізером чи адміністратором. Далі фахівець зо­бов'язаний підвищувати свою кваліфікацію за допомогою прослуховування щорічно одного-двох курсів у вищих навчальних закладах. Це можуть бути семінари чи інтенсивні курси. Як правило, такий вид підвищення кваліфікації не займає більше тижня. Протягом 1-2 днів проводиться багато семінарів. За прослухані курси може платити соціальна служба, а може платити і сам слухач.

Кількість робочих місць у сфері соціальної роботи збільшується. Пов'язано це із збільшенням населення, із старінням суспільства, з оплатою послуг соціа­льних служб медичними страховками й іншими причинами. Соціальні послуги стають невід'ємною частиною життєдіяльності американського суспільства і тому суспільство висуває підвищені вимоги до якості наданих послуг і до професійного рівня соціальних працівників.

У ході вивчення професійних курсів соціальні працівники повинні одержа­ти і розвити такі професійні знання і цінності соціальної роботи:

■ володіння навичками консультування, як індивідів, так і груп;

■ знання основних соціальних служб;

■ уміння критично аналізувати існуючі соціальні програми, соціальну політи­ку і соціальні питання;

■ розуміння основних етапів вікового розвитку людини, розуміння її поведін­ки з рахунком біологічного, психологічного і соціокультурного впливу;

■ здатність розуміти і застосовувати результати соціальних досліджень;

■ розуміння і повага етнічних, расових і культурних розходжень;

■ знання різних технік інтервенцій, що використовуються в індивідуальній ро­боті, у супроводі клієнта, у груповій роботі й в організації співтовариства.

Крім знань і умінь, соціальні працівники повинні володіти професійними етичними нормами, що закріплені в Етичному кодексі соціального працівника. Ми не будемо розглядати всі ці норми, зупинимося лише на основних положен­нях кодексу.³⁷⁸ Одна з основних цінностей у соціальній роботі - повага унікаль­ності й індивідуальності клієнта. Це означає, що соціальний працівник повинен ставитися з повагою до свого клієнта, незалежно від того чи відрізняються цінні­сні орієнтації соціального працівника від ціннісних орієнтацій клієнта.

Друга цінність у соціальній роботі - право клієнта на самовизначення. Люди­на має право мати і виражати свої власні думки і діяти відповідно до них, якщо він не зазіхає на права інших людей. Якщо соціальний працівник буде приймати рішення за свого клієнта, то тим самим він буде знижувати самооцінку свого клієнта, формувати в нього почуття безпорадності і зайвої залежності.

Інша не менш важлива цінність - конфіденційність. Конфіденційність при­пускає деяку домовленість між фахівцем і клієнтом про те, що соціальний пра­цівник зберігає в таємниці справи клієнта. Але конфіденційність буває абсо­лютна і відносна, тобто зустрічаються ситуації, коли соціальний працівник зо­бов'язаний порушити цей принцип, якщо існує загроза життю клієнту чи ін­шим людям.

Далі можна виділити таку професійну цінність, як соціальний захист без­правних груп населення чи окремих індивідів. У зв'язку з тим, що соціальні працівники визнають як одну з найважливіших цінностей індивідуальність, то й одна з найважливіших задач - захист цивільних прав непривілейованих кате­горій людей. Соціальний працівник працює з проблемами дискримінації в сус­пільстві.

Підзвітність надзвичайно важлива, тому що саме через фіксування прове­деної роботи й аналіз результатів можна робити висновки про успішність тієї чи іншої роботи. Ведення документації дало можливість американським со­ціальним службам зробити висновок про те, що підлітків групи ризику краще не містити у великих соціальних структурах, що дітей-сиріт більш ефективно віддавати у фостерні чи прийомні родини і що лікування людей із психічними розладами мало ефективне, якщо їх тримати довгий час у лікарнях.

І ще одна американська цінність, про яку хотілося б згадати. Соціальні пра­цівники вважають, що суспільство повинно надати людині можливості для осо-бистісного зростання і розвитку, для реалізації свого потенціалу. Вони вважа­ють, що суспільство несе відповідальність перед своїми членами за безпеку, прийняття і задоволення основних біологічних і культурних потреб людини.

Як використовувати основні етичні принципи в роботі студенти навчаються не тільки в ході вивчення базового курсу «Етика соціальної роботи», але і при вивченні основних професійних дисциплін. Крім цього, велика увага приділя­ється дотриманню даних принципів на практиці. За порушення етичного коде­ксу соціальні працівники втрачають право працювати в цій галузі.

12.6. Види соціальних агентств і служб та практика соціальної роботи

Соціальні працівники допомагають в різних закладах. Наведемо лише неве­ликий перелік тих служб, де успішно функціонують представники цієї профе­сійної групи. Це робота в приймальнях і фостерних структурах (з фостерними родинами і робота з усиновлення), робота в системі нагляду з умовно засудже­ними чи з тими, що вийшли з місць позбавлення волі. Це робота в консульта­тивних центрах (надання допомоги неповним родинам, матерям-одиночкам). Робота в шкільних соціальних службах, у службах по роботі з меншинами. Ді­яльність у ветеранських клубах, у рекреаційних закладах. Соціальні агентства в лікарнях і в закладах для людей із психічними відхиленнями. Соціальні слу­жби по роботі з бідними, шлюбні агентства. Служби для людей із проблемами зловживання алкоголю і наркотиків. Центри консультування з питань абортів, структури з обслуговування сліпих людей, інвалідів. Організації із захисту пра­ва людини, жінок-жертв насильства. Дослідницькі групи, соціальна активність, фанд-райзинг і багато інших служб.

І останнє, але, мабуть, одне з найважливіших зауважень, при підборі кадрів на цю роботу, це з'ясування особистісних якостей людини. Далеко не кожна людина може працювати в системі соціальних служб і допомагати іншим лю­дям. При підборі студентів, фахівців у першу чергу звертають на такі особисті-сні якості як відкритість, динамічність, емпатичність, вміння спілкуватися з людьми, емоційна стійкість, зрілість, доброзичливість.

Соціальний працівник, що знає добре себе, зможе краще консультувати ін­ших людей. Тобто фахівець повинен самоусвідомлювати себе. Людина пови­нна вміти поставити себе на місце іншого, щоб зрозуміти, що думає і як почу­ває себе інша людина. Щоб цього досягти, соціальний працівник повинен во­лодіти такими техніками, як зворотний зв'язок, медитація, м'язова релаксація, пройти тренінги сензитивності, гештальт терапію та ін.

Багато факультетів підготовки соціальних працівників пропонують студен­там подібні курси. Це допоможе не тільки самоусвідомити себе, але й викори­стовувати в роботі з різними категоріями населення перераховані вище техніки.

Наприклад, техниці м'язової релаксації навчають клієнтів для зняття напру­ги при стресах, конфліктних ситуаціях. Техніка медитації використовується при роботі з жертвами насильства. Гештальт терапію застосовують працюючи з дітьми, жінками, людьми похилого віку і т.д.

Соціальна робота в США характеризується децентралізацією. Немає єдино­го органа, що координував і направляв би роботу соціальних служб. Основна професійна організація, про яку ми згадували вище,- Американська асоціація соціальних працівників. Вона, у першу чергу, відповідає за ліцензування фахі­вців. Зв'язано це з тим, що вищі навчальні заклади готують фахівців за своїми власними програмами і відповідно до обраної ними спеціалізації. Працюють соціальні працівники в державних, суспільних і приватних структурах. Але на­віть між державними структурами не існує чіткої координації, і в одному спів­товаристві низка соціальних служб може надавати однакові або подібні послу­ги населенню. Дуже багато державних структур починали роботу на суспіль­них засадах чи, спочатку, як приватні структури. Згодом, якщо держава бачила доцільність такої діяльності, вона починала фінансувати частково структуру, і згодом додавала їй статус державної.

Сьогодні багато структур мають змішане фінансування. Державні соціальні служби цілком фінансуються за рахунок держави і місцевих дотацій. Заохочу­ється діяльність по фанд-райзингу (грошей, які заробляються за рахунок різних акцій). Громадські організації одержують часткове фінансування за рахунок держави (якщо держава вважає цю діяльність корисною), за рахунок суспіль­них внесків і приватних пожертвувань і за рахунок фанд-райзинга. Приватні структури діють за рахунок приватних вкладів, оплати за послуги, фанд-райзинга. Структури всіх типів фінансування розробляють проекти на одер­жання грантів з боку різних фондів.

За спостереженнями фахівців, практика соціальної роботи у соціумі вклю-

.170

чає такі основні цілі.

1) Поліпшення здібностей людей вирішувати проблеми, справлятися зі скла­дними життєвими ситуаціями. Тут основний натиск робиться на людину. Соціа­льний працівник може виступати як «натхненник». У ролі «натхненника» соціа­льний працівник може виконувати такі види діяльності, як консультування кліє­нтів, їхнє навчання, догляд за ними, робота щодо зміни поведінки клієнта.

2) Забезпечення зв'язку між людьми і системами, що мають у своєму розпо­рядженні ресурси, послугами, різні можливості. Тут більше всього потрібна роль «брокера».

3) Забезпечення ефективної і гуманістичної роботи систем, що надають лю­дям ресурси і послуги. Тут основний наголос на служби, з якими люди взаємо­діють. Соціальний працівник у цьому випадку може виступати у ролі «адвока­та», «координатора», «супервізера», «творця різних програм» і «консультанта».

4) Формування і поліпшення соціальної політики. Як і в третій цілі, більший наголос робиться на системи, з якими взаємодіють люди. Тут соціальний пра­цівник виступає як фахівець, що займається плануванням і формуванням соціа­льної політики. Соціальний працівник може виступати в ролі «адвоката» чи «активіста».

Резюме

■ Соціальна робота - це особливий вид діяльності в американському суспі­льстві. Як професія, соціальна робота існує порівняно недавно - не більше ста років. Працюють соціальні працівники з усіма віковими категоріями на­селення і з усіма соціальними проблемами.

■ Серед основних проблем у соціальній сфері США можна виділити пробле­ми бідності, злочинності, дискримінації в суспільстві, наркоманії, алкоголі­зму, проблеми в родині, емоційні проблеми й ін.

■ Теоретичною базою соціальної роботи виступають теорії, методики, техно­логії, що мають психологічну, соціологічну, медичну та юридичну основи. Базовою навичкою є вміння консультувати. Фахівець повинен вміти ефек­тивно взаємодіяти з іншими групами і професіоналами в співтоваристві. Етичною основою соціальної роботи є «Етичний кодекс соціальних праців­ників». Соціальні служби бувають державні, суспільні і приватні.

■ Підготовка фахівців здійснюється в коледжах і університетах. Соціальні працівники одержують ступінь бакалавра і магістра. Особлива увага в аме­риканських вузах приділяється практичній підготовці соціальних працівни­ків. У зв'язку з безліччю соціальних проблем в американському суспільстві вищі навчальні заклади освіти готують соціальних працівників загального профілю. Потреба в соціальних працівниках зростає, що є наслідком збіль­шення кількості населення і старінням нації як такої. Професія соціального працівника у США завоювала собі міцне місце у низці інших професій, що допомагають людині в її успішному функціонуванні в суспільстві.

ПІСЛЯМОВА

Шановний читачу!

Матеріал, що викладений у посібнику доводить, що соціальна робота - це самостійна галузь суспільного виробництва. Наявність механізму саморуху та закон саморозгортання видового соціального організму остаточно підтверджу­ють його самостійність та відмінність від інших галузей народного господарства.

Тепер, коли розкриті головні сюжетні лінії формоутворення системи соціа­льної роботи і висвітлена її головна тенденція саморозгортання у напрямку зростання потреб особистості людини, справа стає за політиками і менеджера­ми. Перші покликані визначати її параметричні характеристики на темпи са­морозгортання, а другі - якісно її експлуатувати з метою вирішення нагальних проблем соціального розвитку країни.

Для цього виду виробництва, соціального забезпечення формування особис­тості XXI століття, треба така ж увага як і до сфери матеріального виробництва. Соціальна сфера сьогодні в Україні майже не має підготовлених кадрів, недоста­тньо фінансується, а відсутність спеціалізованого органу - штабу галузі - веде до того, що соціальна політика не досягає своєї стратегічної мети, цілі ставить "гаряча практика". Усвідомлення цього факту - глобальна проблема, яку треба освоїти у повному обсязі вищим посадовим особам у країні, керівникам регіо­нальних структур, а також вітчизняним теоретичним кадрам та практикам.

Теоретичній думці залишається уточнювати "вузькі" місця у розкритті окремих її складових та визначати провідні напрямки її модернизації на окре­мих етапах державотворення. Важливою проблемою для науковців має стати соціальне проектування типових моделей системи соціальної роботи для фірм, регіонів та базових структур місцевого самоврядування.

При цьому значних зусиль від теоретиків потребує створення систем соціа­льного супроводу талановитої молоді,, підтримки молодих сімей та інших верств, що визначатимуть поступ країни на шляху до європейської та світової спільноти.

Окремою проблемою, безсумнівно, буде кодифікація соціального законо­давства, розробка стандартів та нормативів соціального забезпечення, розробка технологій управління системою соціальної роботи. Тут повинні бути не тільки політики та менеджери, які виступають функціонерами, а й морфологи, які знають закони формування та трансформації соціальних систем.

Педагогічна думка ж має і далі збагачувати практику педагогічним забезпе­ченням системи соціальної роботи, тому що у майбутньому значно зросте по-

треба українського суспільства у підготовці висококваліфікованих кадрів для органів управління соціальною роботою з боку національної системи освіти.

Вінцем теоретичного аналізу має стати морально-ціннісне обрамлення про­блеми розбудови системи соціальної роботи в країні. Ментальність пересічного громадянина та педагогічний вплив соціального працівника повинні знайти са­ме той етичний знаменник, що поєднає їх у ціннісно-смисловому вимірі і буде медиатором у їх сумісній праці на благо розбудови квітучої України.

Отже, тільки сумісна праця теоретиків, політиків та практиків закономірно веде, до того, що Україна може дійсно стати соціальною державою у повному сенсі цього слова, тобто такою країною, у якій комфортно жити і творити пере­січній людині.

Без сумніву, що апробація посібника у вищій школі та органах соціального захисту населення викриє як його позитивні, так і негативні сторони. Якщо ж не писати і не видавати посібника, то ми ще довго не будемо мати підручника для системи соціальної роботи, а це автоматично буде відкладати початок під­готовки спеціалізованих кадрів у системі вищої та середньої спеціальної освіти. Потреба ж практики у висококваліфікованих спеціалістах величезна.

При цьому ми переконані, що наступний випуск посібника наблизиться до вимог академічного підручника. Він буде краще структурований, написаний більш "виваженою" мовою, яка повинна бути притаманна соціальному праців­нику, матеріал "заспокоїться" та набуде більш академічного змісту та педаго­гічної форми.

За таких умов авторський колектив буде щиро вдячний педагогічним кад­рам і практичним соціальним працівникам за зауваження та побажання від­носно структури та змісту окремих розділів даного посібника.

Додаток

НАЙВАЖЛИВІШІ МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ АКТИ З СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

СТАТУТ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ 1945 РОКУ

Створена після Другої світової війни Організація Об'єднаних Націй ставила метою сприяти міжнародному співробітництву в забезпеченні миру на нашій планеті. Міжнародне співтовариство взяло на себе зобов'язання бути гарантом прав людини, захисту окремих осіб, груп чи общин. Внутрішнє законодавство окремих країн у цій ключовій сфері повинно бути приведено у відповідність з міжнародними нормами, які мають над ним верховенство.

ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ 1948 РОКУ

Основні положення Загальної декларації відображають найсокровенніші сподівання людства. Вона сформульована неполітичною мовою і встановлює форми відносин, на які може розраховувати кожна людина у світі. У цьому до­кументі вперше були зведені разом ідеї, які є загальними для багатьох полі­тичних, культурних та релігійних традицій.

У ЗО статтях Загальна декларація визначає основні права та свободи всіх людей, охоплюючи при цьому громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права. Однак сама по собі Декларація не має юридичної сили. Во­на являє собою звід моральних норм. Про значення та вплив цих моральних норм та їх застосування свідчить визнання їх переважною більшістю країн та включення в своє законодавство.

МІЖНАРОДНА КОНВЕНЦІЯ ПРО ЛІКВІДАЦІЮ ВСІХ ФОРМ РАСОВОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ 1965 РОКУ

У Конвенції гарантується повна реалізація принципу рівності та недискри-мінації для кожної людини. Документ спрямований на ліквідацію расової дис­кримінації у всіх її формах та проявах, попередження та викорінення расових теорій і практики їх здійснення, створення міжнародного товариства, вільного від усіх форм расової сегрегації та расової дискримінації.

426

МІЖНАРОДНІ ПАКТИ З ПРАВ ЛЮДИНИ 1966 РОКУ

Два Пакти (один щодо громадянських і політичних прав, другий - економі­чних, соціальних та культурних), розроблені на основі Загальної декларації, встановлюють міжнародно визнані норми, з допомогою яких у судовому по­рядку забезпечується захист прав людини у випадку їх порушення.

Пакти мають три загальні елементи:

■ Право на самовизначення, реалізація якого зумовила деколонізацію та вступ більшості нових держав у члени Організації Об'єднаних Націй.

■ Принцип рівності чоловіків і жінок та недискримінацію за ознакою статі, раси чи релігії.

■ Принцип неподільності, тобто взаємозалежності громадянських та політич­них свобод з економічними, соціальними й культурними правами.

МІЖНАРОДНИЙ ПАКТ

ПРО ГРОМАДЯНСЬКІ ТА ПОЛІТИЧНІ ПРАВА 1966 РОКУ

У Пакті закріплено такі права: на життя, свободу та особисту недоторкан­ність; не піддаватися катуванням та жорстокому, безлюдяному чи принижую­чому гідність поводженню чи покаранню; заборона рабства; не піддаватися свавільному арешту чи затриманню; на свободу слова, релігії, зборів та асоціа­цій, включаючи членство в профспілках; на свободу пересування і вибір місця проживання; голосувати на' основі системи загального виборчого права; на справедливий судовий розгляд; на захист меншин.

ДЕКЛАРАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ПРОГРЕСУ ТА РОЗВИТКУ 1969 РОКУ

Декларація є комплексною програмою соціального співробітництва. Вона ві­дображає цінності соціальних доктрин та утверджує нове ставлення до соціаль­ного статусу людини. В ній сформульовані основні принципи соціального про­гресу, головним з яких є положення про те, "що всі народи і всі люди, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, віросповідування, національності, етнічного походженння, сімейного чи соціального стану або політичних чи інших переко­нань, мають право жити в гідних умовах і в умовах свободи та користуватися плодами соціального прогресу і повинні зі свого боку сприяти йому".

В Декларації важливого значення надається сім'ї як основного осередка су­спільства і природного середовища для добробуту всіх її членів, особливо дітей

та молоді. Діяльність кожної держави, відмічено в Декларації, повинна бути спрямована на постійне збільшення національного доходу й багатства та спра­ведливий розподіл їх серед усіх членів суспільства.

ПРАВИЛА ЩОДО ЗАТРИМАННЯ ПРАВОПОРУШНИКІВ ТА ПОВОДЖЕННЯ З НИМИ

У 1955 році перший конгрес Організації Об'єднаних Націй з попередження зло­чинності та поводженню з правопорушниками схвалив мінімальні стандартні пра­вила поводження із заарештованими та управління пенітенціарними закладами. У 1971 році Генеральна Асамблея рекомендувала забезпечити ефективне застосуван­ня цих правил у галузі управління пенітенціарними та виправними закладами й по­зитивно розглянути питання про їх включення в національне законодавство.

ПРОГРАМА ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ З НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА 1972 РОКУ

Конференція Організації Об'єднаних Націй з проблем оточуючого людину се­редовища, що відбулася в Стокгольмі у 1972 році, проголосила, що кожна людина має право на здорове навколишнє середовище і несе відповідальність за охорону та поліпшення навколишнього середовища на благо майбутніх поколінь.

Пізніше Генеральна Асамблея затвердила Програму Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища для спостереження за станом навколиш­нього середовища та заохочення екологічно безпечної діяльності.

У 1989 році розроблена Базельська конвенція про контроль за транскордон­ним перевезенням небезпечних відходів та їх вилученням. Важливі міжнародні договори в галузі охорони навколишнього середовища були прийняті на Кон­ференції Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища та розви­тку в червні 1992 року, зокрема, Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміни клімату та Конвенція про біологічну різноманітність.

КОНВЕНЦІЯ ПРО ЛІКВІДАЦІЮ ВСІХ ФОРМ ДИСКРИМІНАЦІЇ ЩОДО ЖІНОК 1979 РОКУ

У статті 1 Конвенції сформульовано визначення поняття дискримінації що­до жінок: "Будь-яка відмінність, виключення чи обмеження за ознакою статі, які спрямовуються на послаблення чи зводять нанівець визнання, користування або здійснення жінками прав людини та основних свобод у політичній, еконо­мічній, соціальній, культурній, громадянській чи іншій галузі".

Держави, які стали учасниками цієї Конвенції, погоджуються невідкладно всіма відповідними способами проводити політику ліквідації дискримінації щодо жінок і з цією метою зобов'язуються:

■ включити принцип рівноправності чоловіків та жінок у свої національні конституції чи інше відповідне законодавство, якщо це ще не було зробле­но, і забезпечити з допомогою закону та інших відповідних засобів практи­чне здійснення цього принципу;

■ прийняти відповідні законодавчі та інші заходи, включаючи санкції, там, де це потрібно, які забороняють будь-яку дискримінацію щодо жінок;

■ встановити юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками та забезпечити з допомогою компетентних національних судів та інших держа­вних установ ефективний захист жінок проти будь-якого акту дискримінації;

■ вжити всі відповідні заходи для ліквідації дискримінації щодо жінок збоку якої-небудь особи, організації чи підприємства;

■ змінити відповідним чином або відмінити чинні закони, постанови, звичаї та практику, які представляють собою дискримінацію щодо жінок.

ПРИНЦИПИ МЕДИЧНОЇ ЕТИКИ

У 1976 році Генеральна Асамблея запропонувала Всесвітній організації охорони здоров'я підготувати проект кодексу медичної етики з метою захисту осіб, підданих будь-якій формі затримання чи тюремного ув'язнення. З допо­могою ВОЗ, Ради міжнародних наукових медичних організацій та Всесвітньої медичної асамблеї Генеральна Асамблея розробила і затвердила в 1982 році принципи медичної етики стосовно ролі працівників охорони здоров'я, особли­во лікарів, у захисті заарештованих або затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих гідність видів поводження та пока­рання. У 1983 році Генеральна Асамблея закликала всі уряди сприяти дотри­манню цих принципів медичними працівниками та службовцями установ, у функції яких входить затримання та тюремний арешт.

КОНВЕНЦІЯ ПРОТИ КАТУВАНЬ ТА ІНШИХ ЖОРСТОКИХ, НЕЛЮДСЬКИХ ЧИ ПРИНИЖУЮЧИХ ГІДНІСТЬ ВИДІВ ПОВОДЖЕННЯ І ПОКАРАННЯ 1984 РОКУ

Ця Конвенція не лише передбачає, що держави-учасники повинні повністю за­боронити застосування катувань у рамках свого національного законодавства, але й чітко вказує, що ніякий наказ вищестоящого начальника і ніякі виключні обста-

вини не можуть служити виправданням тортур чи інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання. В Конвенції сказано, що будь-яка особа, яка застосувала катування, піддається судовому переслідуванню на території будь-якої держави-учасника, а у випадку наявності достовірної інфо­рмації про систематичне застосування катувань на території будь-якої держави-учасника Конвенції передбачає проведення міжнародного розгляду.

Держави-учасники Конвенції також зобов'язалися вжити ефективні законо­давчі, адміністративні, судові та інші заходи для попередження актів катувань на всій території під їхньою юрисдикцією. Ніякі виключні обставини, чи то стан війни, чи внутрішня політична нестабільність або будь-яке надзвичайне становище, не можуть служити виправданням катувань.

МІНІМАЛЬНІ СТАНДАРТНІ ПРАВИЛА

ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ

ПРАВОСУДДЯ ВІДНОСНО НЕПОВНОЛІТНІХ 1985 РОКУ

Ці правила торкаються таких питань, як мінімальний вік кримінальної від­повідальності, мети справляння правосуддя щодо неповнолітніх, характеристи­ки ефективного, справедливого та гуманного здійснення правосуддя щодо не­повнолітніх і належних застосуванню принципів у галузі прав людини. Вони також охоплюють питання, які стосуються розслідування і судового розгляду злочинів, вчинених неповнолітніми, включаючи питання про утримання під охороною до суду. В цілому в них рекомендується мінімально використовувати заходи, що передбачають арештовувати неповнолітніх у виправні установи. Вони також містять положення, що забезпечують захист неповнолітніх право­порушників, поміщених у виправні установи.

КОНВЕНЦІЯ ПРО ПРАВА ДИТИНИ 1989 РОКУ

Основна мета Конвенції полягає в максимальному захисті дитини, при цьому вона закликає держави, які її ратифікували, створити умови, за яких діти можуть брати активну і творчу участь у соціально-політичному житті своїх країн.

Відповідно Конвенції дитиною є кожна особа у віці до 18 років, якщо тільки національним законодавством не встановлено більш ранній вік досягнення по­вноліття. Охоплюючи весь комплекс громадянських, політичних, економічних і культурних прав людини, Конвенція визнає, що реалізація одного права невід­дільна від здійснення інших. Вона показує, що необхідна дитині для розвитку її

інтелектуальних, моральних та духовних здібностей свобода залежить, окрім всього іншого, від здорової та безпечної навколишньої ситуації, наявності до­ступу до лікування та забезпечення мінімальних норм щодо харчування, одягу та житла. Діти повинні користуватися своїми правами без будь-якої дискримі­нації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, походження, майнового стану, стану здоров'я та обставин народження дитини чи її батьків або закон­них опікунів чи яких-небудь інших обставин.

Конвенція захищає дітей від всіх форм експлуатації, привертаючи увагу до дітей представників національних меншин та груп корінних народів, а також проблем зловживання наркотиками та відсутності турботи про дітей. Вона містить конкретні положення з метою захисту прав дітей, котрі потрапили в зону злочинності. Конве­нція визнає першорядну роль сім'ї та батьків у турботі про дітей та їхньому захисті, а також обов'язок держави допомагати родині у виконанні її обов'язків.

МІЖНАРОДНА КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ

ВСІХ ТРУДЯЩИХ МІГРАНТІВ ТА ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ 1990 РОКУ

Ця Конвенція застосовується до всіх трудящих - мігрантів та членів їхніх сімей без будь-якої різниці, як то: за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії чи переконань, політичних та інших поглядів, національного, етнічного або соціального походження, громадянства, віку, економічного, майнового, сі­мейного чи станового положення або іншої будь-якої ознаки. Конвенція охоп­лює широке коло прав, уже раніше проголошених в Пактах ООН.

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

Згідно з прийнятою за рубежем класифікацією розрізняють міжнародні, урядові та неурядові організації, які діють у соціальній сфері.

Найбільшими та найвпливовішими міжнародними організаціями, що роблять відчутний вплив на соціальний стан у країнах Західної Європи та Америки є: Єв­ропейська Рада, Європейський Союз (ЄС), Організація з економічного співробіт­ництва й розвитку (ОЕСР), Організація з безпеки й співробітництва в Європі (ОБСЄ), Організація Об'єднаних Націй (ООН) та її агентства (Програма розвитку ООН, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ), Світовий банк та інші. Завдяки своїй базі та масшта­бам членства, міжнародні організації володіють великими ресурсами та технічним досвідом. Контакти з міжнародними організаціями допомагають обмінові цінними матеріалами, документацією, технічними звітами, планами соціальних проектів.

Неурядові організації відрізняються одна від одної своїми завданнями, статусом, походженням, структурою та системою фінансування. Міжнародні НУО мають від­ділення і представництва в багатьох країнах, у тому числі і в Україні. Найвідоміші з них - "Міжнародна амністія", Католицька служба допомоги, "Міжнародний комітет порятунку", "Лікарі без кордонів", "Порятуйте дітей". Багато міжнародних неуря­дових організацій - це приватні гуманітарні структури, які надають екстрену допо­могу жертвам збройних конфліктів, громадських заворушень чи стихійного лиха. Вони реалізують також програми економічного розвитку в рамках зусиль по рекон­струкції або допомоги бідним країнам та окремим регіонам. Частину фінансових ресурсів НУО одержують також від урядів, міжнародних організацій та фондів.

Виділяють також професійні організації та асоціації - групи людей, які об'єдналися для захисту спільних професійних інтересів, наприклад, вчителів, видавців, юристів, наукових працівників, письменників, журналістів, лікарів, фермерів, соціальних працівників та інших.

КОМІСІЯ З ПРАВ ЛЮДИНИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ

Складається із представників 56 країн-членів, які обираються на три роки і проводять свої сесії щорічно протягом шести тижнів. Комісія досліджує, аналі­зує стан дотримання прав людини в різних країнах і готує рекомендації та про­екти міжнародних документів з цього питання.

На своїх щорічних сесіях Комісія з прав людини, Економічна і Соціальна Ра­да та Генеральна Асамблея обговорюють ситуації і практику, пов'язану з груби­ми та систематичними порушеннями прав людини. Якщо становище в якійсь конкретній країні або якась конкретна практика викликає особливу занепокоє­ність, ці органи можуть прийняти рішення щодо проведення розслідування групою незалежних та об'єктивних експертів (робоча група) чи окремою особою (спеціальний доповідач). Крім представлення доповідей і вироблення рекомен­дацій Комісії та Генеральної Асамблеї, ці спеціальні органи також уповноважені вживати заходи у випадку порушення прав окремих осіб, групи чи общини.

МІЖНАРОДНА РАДА З СОЦІАЛЬНОГО ДОБРОБУТУ (ICSW)

Ця Рада (спочатку - Конференція з соціальної роботи) заснована у 1928 ро­ці, тепер є найпотужнішою неурядовою організацією, яка включає також Між­народну федерацію соціальних працівників та Міжнародну асоціацію шкіл со­ціальної роботи. Займається вивченням проблем соціального добробуту, соціа­льної справедливості та соціального розвитку.

Колективними членами в регіональних відділеннях є національні комітети країн, які об'єднують національні громадські, державні органи та органи міс­цевого самоуправління, науково-дослідні інститути, що працюють у соціальній сфері та в галузі охорони здоров'я.

У відповідності з концепцією своєї діяльності Рада захищає основні права на виживання, їжу, нічліг, освіту, здоров'я, турботу та безпеку, вважаючи їх фундаментом свободи, справедливості та миру.

Міжнародна Рада з соціального добробуту сприяє зниженню рівня бідності, злиднів, уразливості людини; свободі самовираження і рівному доступу людей до соціальних благ; зниженню розриву у рівні життя людей, зменшенню числа соціально знедолених, ліквідації масової міграції, расових конфліктів та інш.

Для вирішення цих завдань структурні підрозділи Ради займаються збиранням та розповсюдженням інформації, проведенням досліджень та аналізом, підготовкою та проведенням семінарів та конференцій, вживає заходи до зміцнення неурядових організацій. Велику увагу Рада приділяє розвиткові взаємного співробітництва між громадськими та державними організаціями, координації їхньої діяльності.

ДИТЯЧИЙ ФОНД ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ (ЮНІСЕФ)

Заснований на першій сесії Генеральної Асамблеї у 1946 році з метою задо­волення найнеобхідніших потреб дітей у їжі, медикаментах, одязі у післявоєн­ній Європі та Китаї. У 1950 році Генеральна Асамблея схвалила рішення, яким визначила головним напрямком діяльності Фонду здійснення програм в інте­ресах дітей у країнах, що розвиваються.

Надаючи гуманітарну допомогу та сприяючи розвиткові, ЮНІСЕФ прагне забезпечити кожній дитині в світі можливості в галузі здійснення її базових прав та привілеїв, які проголошені в Конвенції про права дитини.

ЮНІСЕФ тісно співпрацює з Комітетом з прав дитини, стежить за здійс­ненням Конвенції та надає допомогу державам, які ратифікували або приєдна­лися до Конвенції, у справі виконання ними своїх зобов'язань. У своїй діяльно­сті ЮНІСЕФ керується планом дій по здійсненню Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захист та розвиток дітей в 90-ті роки, прийнятої на Всесвітній зустрічі на вищому рівні у Нью-Йорку у вересні 1990 року.

МІЖНАРОДНІ ЦЕНТРИ СОЦІАЛЬНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Центри виникли за ініціативою ООН після Другої світової війни з метою координації стану соціальних прав людини, підготовки програм взаємного співробітництва та проектів соціальної допомоги таким соціальним групам, як діти, молодь, інваліди, сім'ї.

Європейський центр з питань політики та досліджень у галузі соціального добробуту створений у 1974 році як міжнародний і неурядовий дослідницький орган з проблем соціального розвитку та підготовки спеціалістів.

Центр розробляє та здійснює проекти соціального співробітництва:

■ дитинство як соціальний феномен;

■ наслідки для майбутньої соціальної політики;

■ зміни в соціальному секторі;

■ соціальні новації в політиці допомоги літнім людям;

■ кооперація в системі послуг соціального забезпечення як альтернатива при­ватизації та інш.

МІЖНАРОДНА ФЕДЕРАЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Попередником цієї організації був створений у 1928 році за ініціативою се­ми національних асоціацій міжнародний координуючий орган - Постійний се­кретаріат соціальних працівників, з 1956 року - це одна з найдійовіших неуря­дових організацій. Об'єднує 70 національних асоціацій, 400 тисяч членів. Діє на основі Статуту, Міжнародного Кодексу етики професійного соціального працівника та Декларації про етичні принципи в соціальній роботі.

Найважливішою метою проголошено: вдосконалення соціальної роботи як професії; підтримка національних асоціацій у питаннях соціального плануван­ня, формування соціальної політики; розширення контактів та обмін досвідом соціальних працівників усіх країн; дотримання і вдосконалення Кодексу етики професійного соціального працівника.

Професійна асоціація розповсюджує інформацію про свою роботу через бюлетень та листи членам організації; здійснює технічний та професійний ана­ліз; обговорює проблеми професії; збирає кошти серед членського складу; ін­формує студентів та молодих співробітників соціальної служби про можливості працевлаштування та підвищення кваліфікації.

Найбільш повну інформацію в галузі професійної освіти соціальних працівни­ків в різних країнах світу дає Довідник - керівництво по світовій системі навчання соціальних працівників (World Guide to Social Work Education), виданий Міжнаро­дною асоціацією шкіл соціальної роботи у 1984 році. Він включає детальний опис системи навчання соціальних працівників у 74 навчальних закладах 61 країни сві­ту. Серед країн, рекомендованих для вивчення досвіду, поряд із США, Англією, Німеччиною, Францією знаходимо також Кенію, Уругвай, Танзанію та Зімбабве. Серед ближніх наших сусідів називаються Польща та Югославія.

257