Теорії пам’яті:

1. Фізіологічна теорія. Механізм пам’яті пов'язаний з ученням І.П.Павлова. про утворення тимчасових нервових зв’язків. Акт утворення зв’язку між новим і вже закріпленим змістом являє собою фізіологічний механізм запам’ятовування. Завдяки пластичності кори нервове збудження в мозку, викликане дією подразника, зберігається у вигляді слідів. Сліди мають свої біохімічні основи.

2. Біохімічна теорія. Розкриває механізм пам’яті на клітинному рівні. Він має два етапи: 1. Після дії подразника виникає електрохімічна реакція, наслідки якої викликають короткочасні зворотні зміни в клітинах – це і є фізіологічний механізм короткочасної пам’яті. 2. На основі першої виникає друга стадія, яка призводить до біохімічних реакцій, пов’язана з утворенням нових білкових речовин – протеїнів як носіїв довгочасної пам’яті.

3. Хімічна теорія. Розглядає механізм пам’яті як хімічні зміни в нервових клітинах під дією подразників. Дезоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК) пов’язують з генетичною, спадковою пам’ятю, а рибонуклеїнову кислоту (РНК) – з індивідуальною, набутою пам’ятю. РНК дуже не постійна може змінюватися з великою частотою й утримувати неймовірну кількість кодів інформації.

Види пам’яті

1. За способом запам’ятовування:

2. Мимовільна пам'ять(без використання вольових зусиль). Ознаками її є процеси запам'я­товування і відтворення, в яких немає мети щось запам'ята­ти чи відтворити. Мимовільне запам'ятовування відбува­ється ніби само по собі. Це як побічний продукт діяльності людини, а тому є фрагментарним і неміцним. Необхідною умовою мимовільного запам'ятовування будь-яких об'єктів є активна взаємодія з ними.

3. Довільна пам'ять(з використанням вольових зусиль). Цей вид діяльності характери­зується цілеспрямованим запам'ятовуванням і відтво­ренням. За таких умов запам'ятовування відбувається як спеціальна мнемічна дія, що здійснюється за допомогою мнемічних операцій включення матеріалу в систему досвіду індивіда, пошуку способів організації матеріалу для його запам'ятовування і відтворення та ін.

4. За тривалістю:

• Сенсорна пам'ять. Характеризується дуже корот­ким часом (до 2 секунд) зберігання інформації, яка фік­сується в рецепторах (на сітківці ока, в закінченнях ню­хового, смакового та інших нервів). Суб'єктивно це пере­живається як відгук події, яка щойно відбулася («стоїть перед очима», «звучить у вухах» тощо). Залежно від ана­лізатора сенсорна пам'ять має різну модальність. Найбіль­ше використовується зорова і слухова сенсорна пам'ять. Завдяки сенсорній пам'яті людина має змогу розпізнава­ти образи предметів ще в процесі їх формування.

• Короткочасна – спосіб зберігання інформації на протязі короткого проміжку часу (20 секунд). Має динамічний характер і обмежений об’єм (7 _-⁺ 2 одиниць). Їй властиве швидке запа­м'ятовування матеріалу, негайне його відтворення і швидке забування. Вона пристосована для обслуговуван­ня ситуативних аспектів діяльності і має обмежений об­сяг. Встанов­лено також, що короткочасна пам'ять ґрунтується на процесах активного проговорювання, тобто повторення інформації індивідом.

• Оперативна – пам'ять, яка розрахована на зберігання інформації на протязі відповідного заздалегідь зазначеного часу, від декількох секунд до декількох днів. Термін зберігання визначається поставленою перед людиною задачею. Після виконання задачі інформація може зникати.

• Довготривала – це пам'ять, яка здатна зберігати інформацію на протязі необмеженого часу. Існує думка, що інформація не ушкоджується в пам’яті, а порушується доступ до неї. На ефективність зберігання впливає цінність інформації.