Лекція №3 Тема: Особливості пам’яті людини. План

1. Загальна характеристика пам’яті.

2. Теорії пам’яті.

3. Види пам’яті.

4. Властивості пам’яті.

5. Методи кращого запам’ятовування.

Ключові слова: пам'ять, процеси пам’яті, запам’ятовування, збереження, зберігання , відтворення, теорії пам’яті,довільна і мимовільна пам'ять, сенсорна, короткочасна, оперативна і довготривала пам'ять.

«Без памяти мы были бы существами мгновения. Наше прошлое было бы мертво для будущего. Настоящее, по мере его протекания, безвозвратно исчезало бы в прошлом». С.Л. Рубинштейн.

Світ без пам’яті … навіть у палкій уяві це важко намалювати достовірно. Спробував це зробити колумбійський письменник Г. Маркес:

«…Коли хворий звикає не спати, з його пам’яті починають зникати спочатку спогади дитинства, потім назви та призначення предметів, потім він не пізнає людей і навіть втрачає усвідомлення своєї особистості. Людина поринає у стан ідіотизму».

Так, само пам'ять дозволяє людині бути тим, чим вона являється, діяти в навколишньому середовищі, усвідомлювати своє власне «Я», навчатися, кохати …

Усе, що людина безпосередньо відображає за допомогою процесів відчуття і сприймання, фіксується упорядковується, зберігається в її мозку, утворюючи індивідуальний досвід, і за потреби використовується в подальшій діяльності. Досвід є раціональним елементом пізнання, який забезпечує цілісне сприймання об’єктів дійсності (апперцепція) та надає процесові відображення динамічної характеристики. Без збереження слідів попередніх вражень кожне відчуття і сприймання переживалось би як таке, що виникло вперше.

Нагромадження індивідуального чуттєвого й раціонального досвіду, опора на інформаційний досвід суспільства є важливою умовою прогресивного розвитку психіки людини, поступового збагачення її діяльності. Опора на досвід дає змогу вирішувати дедалі складніші завдання, краще орієнтуватися в нових умовах, діяти більш передбачливо й упевнено. Щоб успішно оперувати поняттями й уявленнями на рівні мислення, необхідно зберігати їх в упорядкованому й мобільному стані, бо нові зрушення в розвитку психіки завжди ґрунтуються на результатах попереднього розвитку. Діяльність людини великою мірою залежить від багатства її пам’яті.

Пам'ять лежить в основі здібностей людини, являється умовою навчання, отримання знань, формування умінь та навиків. Без пам’яті неможливе нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки своїй пам’яті людина відділилася від тваринного царства і досягла тих висот на, яких зараз знаходиться. Та й подальший прогрес неможливий без постійного покращення цієї функції.

Від імені грецької музи пам'яті Мнемозіни ці процеси отримали назву мнемічних.

На думку Арістотеля, пам'ять є соціальною спадко­ємицею, безцінним багатством і силою людини і людства. Завдяки їй людина через знання опановує над­бання попередніх поколінь. Пам'ятаючи минуле, вона краще розуміє сучасність і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам'яті перестає бути особистістю, не орієн­тується в просторі й часі, все сприймає так, ніби вперше бачить. Як зазначав І. Сеченов, не оволодівши пам'яттю, людина постійно перебувала б у стані новонародженого. Як найважливіша характеристика всіх психічних про­цесів, пам'ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.

Пам'ять – це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Пам'ять – це здатність живої системи фіксувати факти взаємодії із середовищем (зовнішнім або внутрішнім), зберігаючи результати цієї взаємодії у формі досвіду і використовувати його в поведінці. Це запам’ятовування, зберігання, наступне відтворення та забування людиною її попереднього досвіду.

Процеси пам’яті

Запам’ятовування – це закріплення образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв’язків між ними.

• Мимовільне – без використання вольових зусиль.

• Довільне – використання вольових зусиль.

Збереження – це процес утримання інформації в пам’яті, отриманої в ході набування досвіду. Значною мірою, він залежить від якості та глибини запам’ятовування, використання матеріалу в діяльності. Якщо інформація не використовується, вона поступово забувається.

Відтворення – процес пам’яті в результаті якого відбувається актуалізація закріпленого раніше матеріалу, шляхом переведення його з довготривалої пам’яті в оперативну.

• Впізнавання – при повторному сприйманні об’єкта

• Згадування – без повторного сприймання об’єкта.

Забування – виражається в неможливості відтворення раніше сприйнятої інформації. Це процес, протилежний запам’ятовуванню. Допомагає розвантажувати пам'ять від непотрібних деталей; узагальнювати те, що запам’яталось, сприяючи його збереженню.