
- •19.1. Структурна перебудова економіки і реструктуризація підприємств
- •19.1.1. Об'єктивна необхідність і стратегія структурної перебудови економіки та її базових галузей
- •19.1.2. Сутнісна характеристика реструктуризації підприємств (організацій) та її організаційні форми
- •19.1.3. Види реструктуризації та вплив форм власності на її здійснення
- •19.2. Практика здійснення та ефективність реструктуризації суб'єктів господарювання
- •19.2.1. Розробка і реалізація програми реструктуризації різних організаційних утворень
- •19.2.2. Конверсія, диверсифікація та розукрупнення виробництва як дієві форми реструктуризації суб'єктів господарювання
- •19.2.3. Холдингові компанії як нові організаційні утворення та економічне обґрунтування їх створення в окремих галузях
- •19.2.4. Методичні підходи до визначення ефективності реструктуризації різних суб'єктів господарювання
- •19.3. Санація (фінансове оздоровлення) господарюючих суб'єктів
- •19.3.1. Тлумачення механізму санації та цілей її проведення
- •19.3.2. Програма санаційних заходів фінансово-економічного характеру
- •10.3.3. Особливості державної підтримки проведення санації потенційно конкурентоспроможних підприємств
- •19.3.4. Практика, масштаби та ефективність санації суб'єктів господарювання в Україні
- •Запитання і завдання для самоконтролю
19.2.2. Конверсія, диверсифікація та розукрупнення виробництва як дієві форми реструктуризації суб'єктів господарювання
Найбільш радикальним виходом з економічної кризи і припинення спаду виробництва та його стабілізації є реструктуризація підприємства, яка полягає у виборі саме того з її варіантів, який найбільш відповідатиме вимогам і пріоритетам розвитку підприємства, належній технологічності виробництва та конкурентоспроможності продукції.
Форми і методи реорганізації структурних підрозділів у складі підприємства визначаються на підставі аналізу умов їхнього функціонування.
При виборі форм та методів реорганізації слід особливу увагу звертати на збереження підрозділів, які беруть участь у забезпеченні найважливіших державних і суспільних потреб як в цілому у державі, так і регіоні.
Вибір варіанта реструктуризації здійснюється на підставі критерію оцінювання реальних ринкових можливостей структурних підрозділів підприємства, зокрема:
1) конверсії — переведення підприємства на випуск продукції принципово нового змісту, виду і призначення. Для цього здійснюють пошуки шляхів освоєння нової продукції, яка є ліквідною, користується попитом. При конверсії використовують якомога ефективніше: споруди, будівлі, виробничі площі, наявне обладнання й інші засоби, які сприяють швидкому переходу на більш економічно вигідний вид продукції, необхідної для споживача;
диверсифікації — це одночасний розвиток багатьох виробництв, непов’язаних один з одним за видами виробництва, асортиментом продукції, що випускається. Це явище має місце у великих капіталістичних країнах, коли в результаті внутрішньої нестійкості підприємства об'єднуються або входять до складу великого монополістичного об'єднання. Такі об'єднання перетворюються в складні комплекси, переважно непов'язані між собою технологічно;
розукрупнення підприємств — на базі великого підприємства створюються декілька самостійних невеликих, малих або середніх підприємств. До розукрупнення підприємств вдаються в основному в таких випадках.
Якщо поряд із прибутковими секторами діяльності є збиткові виробництва. Мета розукрупнення — виокремити підрозділи, які є санаційно спроможними, і їх подальше фінансове оздоровлення може вирішуватись за допомогою приватизації. Інші структурні підрозділи, які не підлягають санації, залишаються в організаційній структурі підприємства, яке з часом оголошується банкрутом.
У разі високого рівня диверсифікації сфер діяльності підприємств, які підлягають санації у результаті розукрупнення кожен інвестор може вкласти кошти в ту сферу, яка його найбільш приваблює.
Коли йдеться про перед приватизаційну підготовку державних підприємств з метою підвищення їх інвестиційної привабливості.
За рішенням антимонопольних органів. Якщо підприємство — монопольне утворення — зловживає монопольним становищем на ринку, може бути прийняте рішення про примусовий його поділ. Примусовий поділ не застосовується в разі: неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць.
Слід пам'ятати, що головною метою розукрупнення підприємств, які перебувають у стані фінансової кризи, є виокремлення санаційно спроможних виробничих підрозділів (виробництв) для проведення їх фінансового оздоровлення й оформлення як самостійних юридичних осіб. Це дає змогу зосередитися на окремих стратегічних сферах діяльності підприємства, керуючись принципом економічно доцільнішого підтримання частини життєздатності боржника, ніж втрати всього підприємства.