19.1.3. Види реструктуризації та вплив форм власності на її здійснення

Розрізняють такі види реструктуризації підприємства: управлінський, тех­нічний, економічний, фінансовий і організаційно-правовий.

Управлінська реструктуризація пов'язана з посиленням і зміцненням кадрової політики в системі управління виробництвом. Має домінувати підго­товка та перепідготовка персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, відбувається зміна його організаційної струк­тури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики, зростання іміджу підприємства.

Технічна реструктуризація потребує переоснащення технологічних про­цесів, впровадження найновіших досягнень науки і техніки, "ноу-хау", разом з тим набуття управлінських навичок, високої кваліфікації персоналу, своє­часного орієнтування в кон'юнктурі ринку, його перспективі. Одночасно необ­хідно мати стабільну систему постачання ресурсів і можливість виходу на ри­нок з своєю продукцією, яка має бути конкурентоспроможною.

Економічна реструктуризація — це досягнення такого рівня ефективності господарювання, коли за оптимальних витрат на виробництво продукції мож­на досягти найбільш високої економічної рентабельності виробництва. Еко­номічній життєздатності мають сприяти: ефективні капіталовкладення, міні­мізовані витрати на собівартість продукції, висока якість продукції, цінова політика. Все це дасть можливість ефективно і високорентабельно працювати, підтримувати належний імідж підприємства.

Фінансова реструктуризація або фінансова життєздатність суб'єктів гос­подарювання досягається вдосконаленням системи фінансових взаємовідносин, тобто необхідно створити таку структуру балансу підприємства, за якої показ­ники ліквідності й платоспроможності задовольняють вимоги ринку. З цією метою підприємство має бути забезпечене достатнім (нормативним) обсягом обо­ротних коштів, мати можливість своєчасно розраховуватися з постачальниками і бюджетними організаціями, як правило, обходитись без кредитних ресурсів, своєчасно здійснювати оплату праці та всі інші платежі та розрахунки.

Організаційно-правова реструктуризація має спиратися на законодавчі акти і закони про підприємства та підприємницьку діяльність. В основу органі­заційно-правових аспектів реструктуризації покладені процеси комерціалізації, в першу чергу, торговельних підприємств, корпоратизації, яка є прогресив­ним кроком до приватизації виробничих об'єктів, тобто зміни організаційної структури та власника державних підприємств.

У процесі виробництва можуть використовуватись частково (обмежено) або комплексно (усебічно) наведені вище види реструктуризації.

За часткової реструктуризації підприємство встановлює для себе певні орієнтири, які мають кінцеву мету реалізації відповідного типу реструктури­зації. Такими орієнтирами можуть бути рівень фінансового ливериджу (спів­відношення позикових і власних коштів), обсяги власного робочого капіталу підприємства, ступінь рівня автоматизації виробництва, коефіцієнт покриття боргів та ін.

Для досягнення встановлених орієнтирів вживається ряд заходів, зокрема: реструктуризація боргів, застосування додаткової емісії цінних паперів, пере­оцінювання активів, зниження дебіторської і кредиторської заборгованості та ін.

Якщо проблеми підприємства є більш суттєвими, тоді виникає потреба ком­плексної (усебічної) реструктуризації. У цьому випадку застосовуються усі види реструктуризації, яка здебільшого може тривати два-три роки. При комплекс­ній реструктуризації необхідно насамперед глибоко проаналізувати техніко-економічний рівень виробництва і його фінансовий стан.

При обґрунтуванні такої реструктуризації в першу чергу необхідно визна­читися з перспективою виробництва продукції, яка на довгий період може бути ліквідною, а підприємство зможе нормально функціонувати. З цією метою здійснюють аналіз усіх напрямків діяльності підприємства і його можливості випускати конкурентоспроможну продукцію. Для цього аналізують такі аль­тернативи:

1. якщо прибутковість виробництва відповідної продукції не можна відно­вити із-за низької її якості, застарілої технології, високої собівартості, низько­го рівня використання виробничої потужності, яка унеможливлює ефективну роботу, то виробництво треба припинити;

2. для ресурсів, які вивільняються (потужності, ресурсний потенціал та ін.), визначаються нові перспективні види продукції, виробництво яких забезпе­чить певну рентабельність вкладеного капіталу з урахуванням вартості рекон­струкції;

3. якщо виробництво не можна відновити навіть із реструктуризованими технічними умовами, тоді воно підлягає закриттю, а наявне обладнання та активи необхідно продати і виробничі площі по можливості передати в оренду.

Реструктуризація підприємств незалежно від форм власності має певні свої особливості й напрямки. Серед них найбільш радикальними є такі:

• зменшення витрат на виробництво продукції і підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці, зниження енергомісткості виробництва та підвищення контролю за якісними показниками продукції;

• модернізація та заміна обладнання, які є найбільш ефективними з погля­ду стратегії розвитку підприємства;

• впровадження найновішої технології, доцільність якої має бути ретельно обґрунтована.

Ці особливості переважно стосуються підприємств державної власності господарювання. У ринкових умовах, коли приватний сектор постійно посилює свій вплив на загальний розвиток економіки, він має свої особливості. У будь-якій ситуації власник підприємства самостійно приймає рішення щодо перспек­тиви його подальшого розвитку. Як правило, він за основу бере кінцевий резуль­тат — ефективність виробничої діяльності та отримання можливого прибутку, які в ринкових умовах мають вирішальне значення.