
- •19.1. Структурна перебудова економіки і реструктуризація підприємств
- •19.1.1. Об'єктивна необхідність і стратегія структурної перебудови економіки та її базових галузей
- •19.1.2. Сутнісна характеристика реструктуризації підприємств (організацій) та її організаційні форми
- •19.1.3. Види реструктуризації та вплив форм власності на її здійснення
- •19.2. Практика здійснення та ефективність реструктуризації суб'єктів господарювання
- •19.2.1. Розробка і реалізація програми реструктуризації різних організаційних утворень
- •19.2.2. Конверсія, диверсифікація та розукрупнення виробництва як дієві форми реструктуризації суб'єктів господарювання
- •19.2.3. Холдингові компанії як нові організаційні утворення та економічне обґрунтування їх створення в окремих галузях
- •19.2.4. Методичні підходи до визначення ефективності реструктуризації різних суб'єктів господарювання
- •19.3. Санація (фінансове оздоровлення) господарюючих суб'єктів
- •19.3.1. Тлумачення механізму санації та цілей її проведення
- •19.3.2. Програма санаційних заходів фінансово-економічного характеру
- •10.3.3. Особливості державної підтримки проведення санації потенційно конкурентоспроможних підприємств
- •19.3.4. Практика, масштаби та ефективність санації суб'єктів господарювання в Україні
- •Запитання і завдання для самоконтролю
РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ Й САНАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ
19.1. Структурна перебудова економіки і реструктуризація підприємств
19.1.1. Об'єктивна необхідність і стратегія структурної перебудови економіки та її базових галузей
З розпадом Радянського Союзу розпалася відомча і територіальна структура управління народним господарством України. Колишні промислові підприємства союзного підпорядкування втратили своє керівництво. Разом з ним вони втратили і зв'язки з державами, що раніше були у складі Союзу. Нашвидкуруч сформовані міністерства з організації системи управління народним господарством і його економікою не дали бажаних результатів. Довготривала криза й інфляція ще більше ускладнили стан і призупинили зростання економіки України. Нині на Україну завозяться в великій кількості товари як промислового, так і харчового призначення, які раніше виробляли промислові підприємства України. За ці товари держава розраховується валютою, яка могла б бути використана для придбання нової техніки і технологій з метою організації власного виробництва на сучасному технічному рівні. У свою чергу це позитивно вплинуло б на збільшення зайнятості працездатного населення, зменшення безробіття та зростання власного виробництва товарів і купівельної спроможності населення.
Таким чином існуюча нинішня організаційно-територіальна структура управління народним господарством України не відповідає новим ринковим умовам господарювання. Сьогоднішня система управління практично всіма галузями народного господарства як промисловості, так і сільськогосподарського виробництва, позбавлена ініціативи самостійно вирішувати свої проблеми розвитку і розширення взаємовигідних виробничих зв'язків як у середині держави, так і з іноземними партнерами. У зв'язку з ненаявністю необхідного пакета законодавчих актів для нормального функціонування суб'єктів господарювання створена нині велика кількість малих підприємств, акціонерних товариств не діють (не відрегульована система їх діяльності, високий податковий тиск, не визначена повною мірою їх самостійність і відповідальність).
Існуючі сьогодні в Україні корпорації, концерни, асоціації та інші формування в своїй діяльності мало відрізняються від колишніх міністерств і відомств, їх мета — зберегти самих себе (стару структуру), підпорядкувати і сконцентрувати у себе наявний економічний потенціал, тобто певною мірою зберегти командно-адміністративну систему. У зв'язку з цим в Україні не відбулося відповідної децентралізації в організаційно-економічному і територіальному управлінні народним господарством.
Незважаючи на ряд прийнятих останнім часом вищими органами державної влади й управління нормативних документів, розвиток малих підприємств в Україні здійснюється в несприятливому макро- та мікросередовищі. Як вже сказано, значна кількість новостворених малих підприємств не може розпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини та матеріалів, власних площ і обладнання, практичних навичок та підприємливості працівників у здійсненні бізнесу. Вони мають проблеми виробничого характеру, труднощі в реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури. У зв'язку з невеликими обсягами господарської діяльності окремі малі підприємства неспроможні залучити кваліфікованих фахівців, наймати здібних робітників і забезпечувати їм високу оплату праці.
На думку багатьох спеціалістів, основними напрямками перспективного розвитку економіки в Україні мають стати:
створення належної законодавчої бази для розвитку економіки та вдосконалення фінансово-кредитної підтримки;
забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку виробництва, інформаційне та кадрове забезпечення діяльності, особливо малого бізнесу;
— стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу має стати структурна перебудова економіки та її базових галузей.
Структурну перебудову слід здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентноспроможних підприємств, а з іншого — шляхом ліквідації (корпоратизації чи конверсії) збиткових і збанкрутілих підприємств.