Тема 7 нематеріальні ресурси і активи

Нематеріальні ресурси – це складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання. Термін “нематеріальні ресурси” застосовується для характеристики сукупності об’єктів інтелектуальної власності. До них відносяться:

• об’єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, позначення походження товару, фірмове найменування);

• об’єкти, що охороняються авторським правом і суміжними правами (твори в галузі науки, літератури та мистецтва, комп’ютерні програми, банк даних, бази даних, бази знань, права виконавців, права продуцентів фонограм, права організацій мовлення);

• інші (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної власності (раціоналізаторські пропозиції, комерційні таємниці);

Для характеристики невідчутного на дотик основного капіталу фірми використовують специфічний термін – гудвіл. Він формується під одночасним впливом декількох чинників, найважливішими серед яких є імідж, досвід ділових зв’язків, престиж товарних знаків. стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачів тощо.

Нематеріальні ресурси, як і решта ресурсів, що застосовується в діяльності підприємства, мають бути створені або придбані підприємством.

Нематеріальні активи – це права на використання на об’єкти інтелектуальної власності та їхнього використання в господарській діяльності з отриманням доходу.

До складу нематеріальних активів включають:

1. права, що з’являються внаслідок володіння підприємством:

• патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• свідоцтвами на знаки для товарів і послуг. найменування місця походження товару, фірмове найменування;

2. права, що виникають внаслідок володіння підприємством об’єктами авторського права (твори науки, літератури, мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних) за суміжними правами;

3. права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських пропозицій, “ноу-хау”, комерційних таємниць тощо);

4. права на користування земельними ділянками та природними ресурсами;

5. монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;

6. організаційні витрати на створення підприємств;

7. права, що з’являються внаслідок укладених підприємством з іншими організаціями ліцензійних угод на використання об’єктів інтелектуальної власності.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентом – виданим державним органом охоронний документ, який підтверджує право його власника на виключне право використання відповідного об’єкту промислової власності.

Авторське право є системою правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці.

Правова охорона знаків товарів і послуг, зазначення походження товару та фірмового найменування здійснюються на підставі їхньої реєстрації з видачею свідоцтва. “Ноу-хау”, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту.

Реалізація права власності на матеріальні ресурси можлива:

• шляхом використання права на матеріальні ресурси самим власником;

• надання власником такого права іншій заінтересовані стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензії.

Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду. Умови дозволу визначаються ліцензійною угодою.

За використання об’єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару (власнику права) певну винагороду. Найбільш поширено періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати. Періодичні відрахування (роялти) встановлюються у вигляді ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об’єктом ліцензійної угоди називається паушальною виплатою. Паушальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово та не залежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.

Специфіка нематеріальних активів обумовлює особливості їх оцінки та обліку. В міжнародній практиці існує кілька методів оцінки нематеріальних активів фірми: за собівартістю; за ринковою вартістю.

Власні нематеріальні активи, що створені самим підприємством, як правило, оцінюють за їх собівартістю. Якщо нематеріальні активи купують в процесі діяльності підприємства (наприклад, ліцензію на використання ноу-хау), то вони оцінюються за їх покупною вартістю.

На нематеріальні активи нараховується знос. Норма зносу визначається самим підприємством в залежності від строку використання того чи іншого виду нематеріальних активів. Для нематеріальних активів, по яким неможливо визначати період корисного використання, норма зносу визначається у розрахунку на 10 років, тобто 10 %.