Тема 2 підприємство у системі ринкових відносин

Відповідно до Закону України “Про підприємства”, підприємство – це самостійний господарюючий, уставний суб’єкт, який володіє правами юридичної особи та здійснює виробничу, науково–дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Ознаками підприємства є:

1. єдність і цілісність майнового комплексу;

2. проведення підприємницької діяльності, тобто самостійна, ініціативна, систематична діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх реалізація з метою одержання прибутку;

3. повна самостійність у прийнятті господарських рішень;

4. володіння правами юридичної особи;

5. порівняння доходів і витрат, ведення автономного бухгалтерського обліку та складання балансу.

Місія – це головна мета підприємства, тобто чітко визначена причина його існування. Місія сучасного підприємства полягає у виробництві продукції (надання послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку. На основі встановленої загальної місії визначаються інші загально фірмові цілі.

Основними напрямами діяльності підприємства є:

• виробнича діяльність;

• комерційна діяльність;

• економічна діяльність;

• інноваційна діяльність;

• дослідження зовнішнього середовища;

• управління персоналом та інші.

Підприємство має діяти і господарювати в рамках законодавства, що регулює всі напрямки його діяльності. З поміж юридичних актів визначальними є закон “Про підприємство” та статут підприємства, а також колективний договір і Господарський Кодекс. Закон України “Про підприємства”, який ухвалений 27.03.91 р. і має такі розділи:

1. Загальні положення

2. Створення підприємства і порядок його реєстрації

3. Майно підприємства

4. Управління підприємством та самоуправління трудового колективу

5. Господарська, економічна та соціальна діяльність

6. Підприємство і держава

7. Ліквідація та реорганізація підприємства

Статут підприємства – певна сукупність обов’язкових правил, що регулюють діяльність підприємства та його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність.

В ньому зазначається точна назва підприємства, його місцезнаходження, форма власності, види діяльності, місія функціонування, органи управління, порядок реорганізації і ліквідації та ін.

Колективний договір – це угода між трудовим колективом та адміністрацією або власником, яка регулює їх виробничі, економічні та трудові відносини.

Підприємство класифікується за рядом ознак, а саме:

1. мета і характер діяльності: комерційні і некомерційні;

2. форма власності: приватні, колективні, державні, муніципальні, спільні, іноземні;

3. правовий статус підприємства: одноосібні приватні, кооперативні, орендні, господарські товариства;

4. галузево–функціональні види діяльності: промислові, сільськогосподарські, будівельні, торговельні, транспортні, банківські та ін.

5. розміри підприємства: малі, середні, великі.

Найбільш поширеними формами об’єднання підприємств є: асоціація, корпорація, консорціум, концерн, холдинг, фінансово–промислова група.

Виробнича структура підприємства – це склад, кількісне співвідношення внутрішніх підрозділів, форми їх побудови та взаємозв’язку. Виробнича структура характеризує частку окремих підрозділів у загальній кількості працівників підприємства, у сукупному випуску продукції, вартості основних фондів і т.д. На виробничу структуру впливають такі фактори:

• масштаб виробництва;

• складність конструкції виробу;

• характер технологічного процесу.

Розрізняють такі виробничі структури:

а) залежно від підрозділу, на основі якого формується структура: цехова, без цехова, корпусна, комбінаційна;

б) за формою спеціалізації основних цехів: технологічна, предметна, змішана;

в) залежно від наявності основних і допоміжних цехів: комплексна, спеціалізована.

Загальна структура підприємства включає, крім виробничих підрозділів, заклади соціально–культурного призначення та апарату управління.

Кожне підприємство здійснює свою діяльність в певному внутрішньому та зовнішньому середовищі. Зовнішнє середовище – це сукупність господарських суб’єктів; економічних, суспільних та природних умов; національних та міжнародних інституціональних структур; інших зовнішніх (відносно підприємства) умов та чинників, що діють у глобальному оточенні. Зовнішнє середовище поділяють на мікро середовище (середовище прямого впливу на підприємство) і макросередовище (середовище непрямого впливу на підприємство).

Ринок, як сфера товарного обігу і пов’язана з ним сукупність товарно–грошових відносин між виробниками і споживачами складається з певних елементів.

Основними видами ринків за суб’єктним складом є:

• ринок виробників;

• ринок споживачів;

• ринок посередників;

• ринок державних установ;

• ринок міжнародних установ;

• ринок покупців та ринок споживачів.

За елементно–технологічним складом ринки поділяються на:

• ринок засобів виробництва;

• ринок предметів споживання;

• ринок інституцій;

• ринок фінансово–кредитних ресурсів;

• ринок інформації та інновацій;

• валютний ринок.

За територіальною ознакою ринки класифікуються на:

• місцевий;

• регіональний;

• національний;

• транснаціональний;

• світовий.

Інфраструктура ринку – сукупність організацій (установ), що мають різні напрями діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють просування товарів із сфери виробництва у сферу споживання. Функції ринкової інфраструктури виконують товарні та фондові біржі, страхові компанії, венчурні фірми, інформаційні центри, транспортні мережі, банки, транспортно – складська система, комунікаційні системи.

Суб’єкти господарювання на ринку повинні дотримуватися таких принципів та етичних норм:

• принцип соціального партнерства;

• принцип свободи підприємництва;

• взаємовигідність ділових відносин;

• рівноправність у взаємовідносинах, тобто однакову відповідальність за порушення умов договору;

• спільність комерційних інтересів;

• підпорядкування короткочасних цілей інтересам підтримування міцного економічного стану підприємства у тривалій перспективі.