3. Оплата праці, як один з напрямів мотивації виробничої праці.

Суть і принципові положення оплати праці

З одного боку оплата праці – це винагорода за працю. А також важливий стимул для працівників підприємства, трудящих з певною віддачею. З іншого боку – це ціна трудових ресурсів в конкретний момент часу в конкретних організаційно-технічних умовах. Ціна ця визначається кількістю і якістю витраченої праці. На рівень ціни трудових ресурсів впливає ряд чинників:

- результати господарської діяльності підприємства, рівень його прибутковості, прибутковості;

- кадрова політика підприємства;

- рівень безробіття в даному регіоні серед працівників конкретної професії;

- рівень конкуренції на ринку праці і вплив профспілок на власників підприємства з питань оплати праці;

- політика держави у області оплати праці.

Організація оплати праці працівників промислових підприємств України базується на ряду основних принципів:

1. Побудова схем оплати праці залежно від його кількості і якості;

2. Диференціація заробітної платні залежно від:

   • рівня кваліфікації працівників;

   • від умов праці;

   • від галузі промисловості;

   • регіональної приналежності підприємства.

3. Систематичне підвищення реальної ЗП, узгодження з темпами інфляції;

4. Перевищення темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання середньої ЗП.

Функції заробітної платні

1. Стимулююча – полягає у встановленні рівня оплати праці, яка мобілізує працівника до ефективних дій на своєму робочому місці;

2. Регулююча – при виконанні цієї функції реалізується диференціація рівня заробітку відповідно до професії, рівня кваліфікації, а також важливості і складності вирішуваних задач;

3. Соціальна – реалізується в забезпеченні однакової оплати праці за однакову роботу. Реалізується ця функція на основі державного і договірного регулювання;

4. Відтворювальна – яка полягає у встановленні норм оплати праці на рівні, яка забезпечує нормальне відтворення з урахуванням особливості виконуваної роботи.

Закон України «про оплату праці» 24 березня 1995г.

Заробітна платня – це винагорода, обчислена в грошовій формі, яке за трудовим договором виплачує власник підприємства працівнику за виконану роботу.

Розмір виплат залежить від складності умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці і результатів господарської діяльності підприємства.

3.3.1. Структура заробітної платні (ЗП) включає дві складові:

1. Основну ЗП, яку одержує працівник підприємства, що працює по найму за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (нормами вироблення, часу, чисельності, обслуговування, керованості);

2. Додаткова ЗП – це винагорода за працю понад норми і за трудові успіхи, особливі умови праці.

До складу додаткової ЗП входить:

• преміальні виплати за наслідками роботи підрозділу і підприємства;

• доплати за шкідливі і важкі умови праці;

• оплата роботи в святкові дні, нічний годинник і оплата наднормового робочого часу (переробка графіка викликана режимом роботи підприємства);

• оплата щорічних і додаткових відпусток, а також виконання державних обов'язків.

3.3.2. Джерела засобів по оплаті праці. Основне джерело засобів – частина доходів підприємства, оскільки витрати по основній і додатковій ЗП включаються в собівартість виконаної продукції, відповідно фонд оплати праці може бути сформований тільки після реалізації випущеної продукції і надходженням грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства. Працівники підприємства преміюються з фонду, який формується з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, а також одержують дивіденди по цінних паперах за рахунок засобів, які формуються з прибутку.