2 Продуктивність праці. Поняття, показники, методи вимірювання
Продуктивність праці – це плідність, результативність, ефективність трудової діяльності людини, яка може визначаться кількістю створеної продукції в одиницю часу або ж часом, що витрачається, на одиницю продукції.
Перший показник носить назву вироблення і використовується в галузях оброблювальної промисловості, до якої відноситься чорна металургія.
Другий показник називається трудомісткістю – цей показник використовується в машинобудуванні і в цехах ремонтного комплексу металургійних підприємств.
Взаємозв'язок між цими показниками зворотна, тобто чим вище за виробіток в одиницю часу, тим нижче за витрату часу на її створення.
Як об'єм продукції, що випускається, при розрахунку вироблення можуть бути вибрані натуральні показники (т., шт., м2), вартісні показники і трудові показники.
Натуральні показники застосовуються тільки в тому випадку, якщо номенклатура продукції, що випускається, одноманітна. Якщо ж цех випускає декілька видів продукції, різнотипних, але одного і того ж призначення, в цьому випадку визначають об'єм виконаної продукції в умовно-натуральних показниках (усл.т., усл.шт.). Як одиниця зіставлення вибрана трудомісткість, маса, потужність і т.д.
Для розрахунку умовних показників об'єму продукції, що випускається, на початку по кожній позиції визначається коефіцієнт перекладу – це відношення продуктивності вартовий за даним профілем до годинної продуктивності за профілем, вибраним як базове. На ці коефіцієнти умножаються фізичні тонни і при підсумовуванні утворюють умовні одиниці вимірювання.
Якщо неможливо об'єднати об'єми продукції, що випускається, в натуральних вимірниках, то в цьому випадку використовується вартісна оцінка об'єму випущеної продукції.
Вартісні показники встановлюються тільки по підрозділах, що випускають готову продукцію або ж в цілому по підприємству.
Третій метод оцінки об'ємів продукції: трудової витрати часу повинні бути встановлені на одиницю продукції, методом розрахунку технічно обгрунтованих норм часу відповідно година, день, місяць, квартал, рік і відповідно до цього показник вироблення виразиться у вигляді кількості продукції:
- у 1 людино-годину (середньогодинна вироблення);
- у 1 людино-день (середньоденна вироблення);
- середньомісячне вироблення – тобто на одному середньооблікова робочого або працюючого.
- середньоквартальна;
- середньорічна.
Дані показники рівня продуктивності праці визначають: за планом, по звіту і в динаміці за ряд періоду часу.
Показники динаміки рівня продуктивності праці (зміна в часі) визначаються за допомогою індексів зростання продуктивності праці.
Індекси – це відносна величина з двох відносних величин.
У чисельнику – відносна величина, що характеризує рівень продуктивності праці в звітному періоді, а в знаменнику – в базовому періоді. Як база для порівняння вибрані планові рівні продуктивності праці, а так само рівень продуктивності праці минулого періоду, якщо умови виробництва сопоставимы.
Показник зростання продуктивності праці змінюється залежно від підвищення використання робочого часу, від зміни об'єму виробництва і чисельності тих, що працюють.
Зміна робочого часу. Якщо фонд робочого часу роботи устаткування зростає з величини F до F', то в цьому випадку зростання продуктивності праці Д розраховується як відношення:
.
Для розрахунку зростання продуктивності праці залежно від зміни об'ємів виробництва і чисельності тих, що працюють, спершу визначають збільшення об'єму виробництва і чисельності тих, що працюють в даному періоді, в порівнянні з базовим. Цей показник в статистиці носить назву показник темпів зростання (виражається в %) відношення виробництва в даному періоді до об'єму оборотного виробництва в звітний період.
;
.
Далі розраховують темп приросту:
об'ємів виробництва;
зміни чисельності тих, що працюють або працівників.
Віднімаючи з темпів зростання базову величину – 100%. Відповідно темп приросту продукції в результаті зміни і чисельності і об'єму продукції, що випускається, розраховують, віднімаючи з 100% співвідношення темпів приросту чисельності і об'єму випущеної продукції.
В результаті підвищення продуктивності праці на підприємстві зменшується частка індивідуальної (живого) праці, що доводиться на одиницю продукції. При цьому зростає частка праці упредметненого в засобах виробництва, але при цьому сумарна величина індивідуальної і упредметненої праці знижується. Тобто в результаті зростання забезпечується економія робочого часу, матеріальних витрат. Це веде до зниження витрат на випуск продукції і отже збільшує доходи підприємства.
У економічній практиці існують різні підходи по діагностиці впливу продуктивності праці на результати виробництва: це взаємозв'язок показників продуктивності праці, фондоозброєність і фондовіддача. Взаємозв'язок заснований на використанні основних фондів і використання трудового потенціалу підприємства.
Продуктивність праці з одного боку є похідною показників об'єму виконаної продукції і чисельності ППП; з іншого боку цей же показник можна одержати, визначивши твір показників фондовіддачі фондоозброєності. Таким чином, взаємозв'язок показників ПТ, його фондовіддачі і фондовіддачі матеріальних елементів основних фондів заснована на використанні ОФ підприємства і, не тільки як що головного ресурсного становить підприємства, але і важливого чинника ефективності використання трудових ресурсів.
Якщо з'являється уповільнення зростання продуктивності праці, особливо в порівнянні з витратами на працю і з витратами на енергоносії, то це приводить до підвищення одноразових витрат на оплату праці і енергоресурси.
Це приводить до підвищення цін, як на товари вітчизняного виробництва, так і на товари, що ввозяться з-за кордону.
Уповільнення збуту продукції.
Знижується завантаження виробничих потужностей підприємства.
Запізнювання накопичення капіталу, який направлений на відтворення ОФ підприємства.
Резерви і чинники зростання продуктивності праці.
Внутрішньовиробничі ресурси.
Підвищення технічного рівня виробництва, яке забезпечується за рахунок введення нового більш довершеного устаткування, нових технологічних процесів, механізації і автоматизації виробничих процесів, а також підвищення якості початкової сировини, заготовок і т.д.
Вдосконалення організації виробничих процесів: вдосконалення виробничої структури підприємства, підвищення рівня спеціалізації підприємства, використання потокових форм організацій виробничих процесів, які дозволяють мінімізувати втрати часу по всьому циклу обробки від початкової сировини до отримання готової продукції; оперативне планування виробництва – дозволяє скоротити невиробничі втрати часу.
Раціональне обслуговування робочих місць всім необхідним: нормативною документацією, ремонтами і ін.
Організація трудових процесів з метою збільшення ПТ: застосування раціональних форм розділення і кооперації праці, розробка технічно обгрунтованих норм часу і вироблення, вивчення передового досвіду.
Вдосконалення методів управління виробництвом: розробка раціональних схем управління, забезпечення ефективного процесу управління.
Соціально-психологічні чинники.