Поділ управлінської праці

1. Поділ управлінської праці.

2. Рівні менеджменту, їх характеристика.

1.Обсяг управлінської праці, особливо у великих організаціях, великий і потребує відповідного розподілу. Одна із форм розподілу управлінської праці носить горизонтальний характер – призначення конкретних керівників начальниками структурних підрозділів. Горизонтально розподілена управлінська праця вимагає певної координації. Це спричиняє вертикальний розподіл праці, тобто делегування повноважень і завдань іншим керівникам, які, в свою чергу також координують роботу керівників щаблем нижче, і так – аж до рівня керівника-координатора роботи людей, зайнятих виробництвом товару чи наданням послуг.

2.Вертикальний розподіл праці формує три рівні управління:

• технічний;

• управлінський;

• інституційний.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):

• керівники низової ланки;

• керівники середньої ланки;

• керівники вищої ланки.

Форма піраміди показує взаємозалежність рівнів управління та чисельності керівного персоналу.

Управління

вищої ланки

Інституційний рівень

Управління

середньої ланки

Управлінський

рівень

Управління

низової ланки

Технічний рівень

Технічний рівень управління – це молодші начальники, які знаходяться над працівниками – не управлінцями. Вони відповідають за донесення поставлених завдань до безпосередніх виконавців та ефективність їх виконання.

Вони займаються в основному щоденними операціями і діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи працівників, а також здійснюють контроль за виконанням завдань та інформують вище керівництво про якість їх виконання.

Типовими посадами на даному рівні є майстер, завідувач відділу, старша медсестра, завідувач кафедри, начальник виробничої дільниці, старший продавець.

Управлінський рівень – це керівники середньої ланки. Вони забезпечують реалізацію політики функціонування організації, яка розроблена вищим керівництвом і відповідають за доведення більш детальних завдань до підрозділів та за їх виконання, координують роботу молодших начальників.

Керівники середньої ланки управління готують інформацію для рішень, що приймаються на вищому рівні. Ці рішення, як правило, у вигляді конкретних завдань передаються низовим лінійним керівникам.

Типовими посадами керівників середньої ланки є начальник управління, завідувач відділу, начальник відділу.

Інституційний рівень управління – це керівники вищої ланки. Їх значно менше – всього кілька чоловік. Ці керівники забезпечують інтереси та потреби власників, здійснюють стратегічне і тактичне керівництво, відповідають за прийняття найважливіших рішень. Результати їх діяльності формують імідж компанії, організації, підприємства.

Типовими посадами керівників цієї категорії є директор підприємства, президент фірми, ректор вузу та їх заступники.

Організації як обєкти управління

1. Сутність та класифікація організацій.

2. Поняття про організацію як систему та її складові.

3. Загальні риси організації.

4. Фактори впливу на організацію.

1.Під організацією розуміють групу людей, діяльність яких свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.

Організації можна класифікувати за різними ознаками: за способом та метою утворення, кількістю цілей, величиною, юридичним статусом, формою власності, характером адаптації до змін, видом діяльності, способом утворення та формування статутного фонду, наявністю у статутному фонді іноземних інвестицій тощо.

За способом та метою утворення:

• формальні організації – це групи працівників, діяльність яких свідомо планується, організовується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Прикладами формальних організацій є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри;

• неформальні організації виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації і створюються з врахуванням спільних інтересів (колектив любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, музики, економічних підходів).

За кількістю цілей:

• проста організація має одну ціль;

• складна організація ставить перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей. В економіці в основному функціонують складні організації

За юридичним статусом:

– юридичні особи – офіційно зареєстровані організації, які мають статус юридичної особи (офіційне визнання, атрибути державної реєстрації, рахунок в банку, форма підприємництва);

• неюридичні особи – усі інші організації тобто ті, які не мають статусу юридичної особи.

За характером адаптації до змін:

• механістичні організації – характеризуються консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом в комунікаціях;

• органістичні організації – характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвитком самоконтролю, демократизацією комунікацій.

За видом діяльності:

• промислові,

• торговельні,

• страхові,

• транспортні,

• фінансово-кредитні,

• туристичні,

• аудиторські та інші.

За формою власності:

• приватні – діють на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

• колективні – діють на основі колективної форми власності;

• комунальні – діють на основі комунальної власності територіальної громади;

• змішані підприємства, засновані на змішаній формі власності;

• державні підприємства.

За наявністю у статутному фонді підприємства іноземних інвестицій:

• національне підприємство – у статутному фонді понад дев’яносто відсотків національного капіталу;

• підприємство з іноземними інвестиціями – у статутному фонді іноземні інвестиції становлять не менше десяти відсотків;

• іноземне підприємство – у статутному фонді іноземні інвестиції становлять сто відсотків.

Залежно від способу утворення та формування статутного фонду:

• унітарне підприємство створюється одним засновником;

• корпоративне підприємство створюється двома або більше засновниками за їх спільним рішенням.

За величиною:

• малі – середня чисельність працівників за рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за курсом Національного банку України щодо гривні;

• великі – середня чисельність працівників за рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу за цей період перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за курсом НБУ щодо гривні;

• середні – усі інші, які не увійшли до попередніх двох груп.

2.Організація є системою, тобто сукупністю взаємопов’язаних, взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення, що має властивості, відмінні від властивостей складових елементів.

Будь-яка організація є відкрита система. Вона реалізує не менше двох процесів: отримує ресурси із зовнішнього середовища і здійснює виготовлення чи реалізацію товарів (послуг) у зовнішнє середовище.

Система організації складається з двох підсистем: керуючої і керованої. Основне призначення керуючої системи полягає у розробці способів впливу та їх трансформації в управлінські рішення. Вона складається з апарату управління, засобів і технології управління, адміністративних приміщень, засобів комунікацій тощо. У склад керованої системи входять виконавці, а також технічні, організаційні і комунікаційні засоби, приміщення, які необхідні для здійснення виробничо-господарської діяльності. В результаті у керованій системі виготовляється продукція, надаються послуги.

Працівників організації поділяють на управлінський персонал (керівники, фахівці, службовці) та робітників (основного і допоміжного видів діяльності).

Управлінський персонал здійснює трудову діяльність у процесі управління організацією, її структурними підрозділами, сферами, операціями з переважною часткою інтелектуальної праці.

Керівники – це менеджери усіх рівнів управління, які реалізують функції менеджменту, розробляють методи менеджменту, приймають управлінські рішення тощо. Фахівці – це працівники, які забезпечують реалізацію процесу управління. До них належать інженери, економісти, бухгалтери, фінансисти, маркетологи, видавці, технологи, конструктори тощо. Службовці виконують допоміжні функції у процесі управління, до них належать секретарі, касири, табельники, діловоди, кур’єри, оператори, водії, комірники тощо.

Основні робітники займаються трудовою діяльністю у сфері виготовлення продукції, надання послуг чи виконання робіт, що є профілюючими для організації. Допоміжні робітники забезпечують роботу основних; до них належать ремонтники, налагоджувальними, вантажники, прибиральники, підсобники.

3.Будь-яка організація характеризується загальними ознаками (рисами). Серед них виділяють:

1. наявність ресурсів: людей, капіталу, матеріалів, технології, інформації, тощо;

2. залежність від зовнішнього середовища (економічних умов, громадських організацій, міжнародних подій, законодавчих актів, конкурентів, менталітету суспільства тощо);

3. горизонтальний поділ праці, в результаті якого виникають підрозділи;

4. вертикальний поділ праці, спрямований на координацію роботи, тобто здійснення процесу управління;

5. необхідність управління;

6. наявність формальних та неформальних груп;

7. здійснення певних видів діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної, торговельної, науково-дослідної тощо).

4.Діяльність організації залежить від різноманітних факторів. Фактори впливу на організацію – це рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації і забезпечують певний рівень отриманих результатів. Їх класифікують за двома ознаками.

За рівнем впливу виділяють:

• мікроекономічні фактори, які здійснюють вплив на рівні підприємства (цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси, постачальники, споживачі, конкуренти);

• макроекономічні фактори, які здійснюють вплив на рівні галузі та держави (законодавчі акти, державні органи влади, економічні відносини в державі, стан економіки, науково-технічний прогрес, соціально-культурні обставини, міжнародні події, міжнародне оточення, міжнародні економічні відносини).

За ознакою середовища виділяють:

• фактори внутрішнього середовища, які формують організацію із середини (цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси);

• фактори зовнішнього середовища, які впливають на організацію зовні, оскільки вона є як відкритою системою. Розрізняють фактори зовнішнього середовища прямої дії (споживачі, постачальники, конкуренти, державні органи влади, законодавчі акти, економічні відносини в державі, організації-сусіди) і фактори зовнішнього середовища непрямої дії (міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні обставини, міжнародні економічні відносини, стан економіки).

Залежно від того, як на підприємстві здійснюється виробничо-господарська діяльність, фактори внутрішнього та зовнішнього середовища можуть чинити як позитивний, так і негативний вплив.

Фактори внутрішнього середовища – це ситуаційні рушійні сили всередині організації. Основними факторами внутрішнього середовища в будь-якій організації є цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ресурси.