3. Геодезичні розмічувальні роботи

Положення майбутньої будівлі чи споруди подають на генплані графічно, тоді як для будівництва необхідно знати положення будівлі на місцевості як в плані, так і по висоті. Розбивка чи винесення проектів проектів будівлі в натуру – це винесення та закріплення на місцевості планового і висотного положення точок будівлі відповідно до її проекту.

3.1. Етапи розмічувальних робіт

Весь процес розбивки споруди можна розділити на 3 етапи:

1. Основні розмічувальні роботи.

На місцевості від геодезичних пунктів закріплюють головні та основні осі споруди. Точність геодезичних робіт на цьому етапі складає 2-5 см.

2. Детальна розбивка споруди.

Здійснюється від закріплених на місцевості основних осей споруди. На цьому етапі виносять в натуру поперчені та поздовжні осі будівельних конструкцій і частин споруди, а також визначають положення точок і частин будівлі по висоті. Детальна розбивка здійснюється з точністю 2-3 мм.

3. Розбивка осей технологічного обладнання.

На цьому етапі здійснюється винесення та закріплення монтажних осей та встановлення технологічного обладнання в проектне положення.

3.2 Норми точності розмічувальних робіт

Будівлі та споруди будують з окремих частин або конструкцій (фундаменти, стіни, колони, балки, перекриття, сходи), розміри цих конструкцій подають в проекті.

Проектний (номінальний) розмір – це точне теоретичне значення параметру конструкцій – лінійна чи кутова величина, що характеризує їх розмір та форму.

Рисунок (5)

∆ доступ розміру (поле допуску):

∆=l_max – l_min (3.1)

Абсолютно точно виготовити конструкцію не можливо, тому її фактичні розміри відрізняються від проектних. Найбільший та найменший допустимі розміри при яких конструкцію ще можна використовувати, називається граничними розмірами.

Допуск розміру ∆ - це різниця між максимальним та мінімальним граничними розмірами.

Розрізняють такі допуски:

∆p – допуск розташування на місцевості головних і основних осей споруди відносно пунктів опорної геодезичної мережі;

∆_Б – будівельний допуск взаємного положення конструкцій об’єктів чи їх частин

Величина допуску ∆р не є жорсткою, оскільки визначає положення будівлі на місцевості, яке як правило визначається графічно з точністю 10-20 см. Допуск ∆_Б є значно жорсткішим по точності, оскільки визначає взаємне положення об’єктів та їх частин.

Ідеально точно встановити конструкцію в проектне положення неможливо, оскільки на цей процес впливає ряд помилок: помилки виготовлення та розмітки конструкцій, помилки винесення її розмічувальних осей в натуру, помилки монтажу конструкцій. Відповідно будівельний допуск включає 3 незалежних допуски:

∆²_Б=∆²_В + ∆²_Г + ∆²_М (3.2)

Допуски ∆_В, ∆_Г, ∆_М приймають рівними один одному, тобто ∆_В =∆_Г =∆_М (3.3)

Тоді ∆_Б=∆_Г *√3 (3.4)

Кожен із допусків величина випадкова, граничними значенням якої є гранично випадкова похибка. Величина граничної похибки визначається трьома СКП: ∆_Г = m_Г (3.5)

Тоді ∆_Б =3m_Г * √3 (3.6)

m_Г =∆_Б / 3√3 (3.7)

m_Г ≈ 1/6 ∆_Б (3.8)

Всі будівельні допуски згруповані по 6-и класам точності та подані в ДБН 2.1.779-8.2 «Технологічні допуски».

Класи точності визначають величину допуску для конкретних умов технологічного процесу залежно від розмірів конструкцій.