Тема 9. Комунікаційні потреби

Визначення і типологія комунікаційних потреб. Класифікація за суб’єктами-носіями (індивідуальна особистість, цільова соціальна група, суспільство в цілому) та за походженням (потреби абсолютні, вторинні, спонтанні).

Особистісні комунікаційні потреби. Абсолютні індивідуальні потреби (біогенні й соціогенні, матеріальні й духовні), їхні взаємозв’язки та взаємодія. Вторинні та спонтанні потреби особистості як конкретизація абсолютних індивідуальних потреб у певних суспільно-історичних умовах.

Групові комунікаційні потреби (інформаційний підхід). Структура інформаційних потреб у зв’язку з інформаційними запитами. Абсолютні, вторинні, спонтанні групові комунікаційні потреби.

Суспільні комунікаційні потреби. Абсолютні суспільні потреби (матеріальні й духовні). Соціальні інститути як суб’єкти вторинних суспільних комунікаційних потреб. Спонтанні суспільні комунікаційні потреби та інноваційна творчість.

Тема 10. Соціально-комунікаційні інститути

Походження та різновиди соціально-комунікаційних служб, систем, інститутів. Історія соціально-комунікаційних інститутів суспільства.

Подвійне розуміння поняття “соціально-комунікаційний інститут”: інститути нормативні (неформальні) та установчі (формально організовані). Процеси розподілу праці, функціональної спеціалізації та об’єднання на історичному шляху формування установчих інститутів на ґрунті нормативних. Соціально-комунікаційний інститут (СКІ) як формально заснована система установ і професійних груп, що має свої органи управління та певне, соціально визнане призначення. Організаційні й технологічні системи у складі СКІ. Професійні кадри, галузева наука й освіта, органи управління, групова соціальна комунікація як складники СКІ.

Класифікація соціально-комунікаційних служб та інститутів у сучасній індустріальній СКС: за відношенням до соціально-мнемічної функції (інститути кумулятивні та некумулятивні), за типом соціальних реципієнтів (інститути загальнодоступні та спеціальні), за масштабами діяльності (міжнародні, національні, регіональні тощо), за формою власності (державні, відомчі, муніципальні, громадські, приватні). Доінституційні служби та нормативні комунікаційні інститути у складі індустріальної СКС.

Сутнісні та прикладні функції соціально-комунікаційних явищ. Функції суспільних комунікаційних систем (сутнісні та прикладні) в археокультурі, палеокультурі, мануфактурній та індустріальній неокультурі. Сутнісні та прикладні функції СКІ в ліберально-демократичному і тоталітарному суспільствах.

Ліберально-демократичні принципи та схеми функціонування соціально-комунікаційних інститутів. Соціально-комунікаційні права і свободи. Правова держава. Право як реалізація соціальної справедливості. Комунікаційні свободи. Перші юридичні документи, в яких проголошено права людини. Сучасне міжнародне право у сфері комунікаційних свобод людини. Ліберально-демократична схема функціонування соціально-комунікаційних інститутів. Її функціональні вузли: публіка (громадянське суспільство); самокеровані СКІ; державне правове регулювання; урядові, громадські, приватні господарські органи як джерело фінансування комунікаційних установ. Суб’єкт-суб’єктні відношення між СКІ та публікою.

Тоталітарні принципи та схеми функціонування соціально-комунікаційних інститутів. Аналіз ленінського принципу партійності як керівного принципу комунікаційної діяльності служб та інститутів радянської СКС. Тоталітарна схема управління соціально-комунікаційними інститутами: публіка як пасивний об’єкт маніпулювання; ідеологічні органи – монопольний господар комунікаційної системи, директивний принцип управління; репресивні органи як засіб комунікаційного насильства; СКІ, керовані номенклатурними представниками ідеологічних органів. Суб’єкт-об’єктні відношення між ідеологічними органами та СКІ, що трансформуються в суб’єкт-об’єктні відношення між СКІ та публікою. Ієрархічна адміністративно-командна система. Тотальна цензура як засіб усеосяжного контролю всіх аспектів суспільного та особистого життя. Досвід Радянського Союзу.

Соціальні комунікації в умовах ідейного протистояння у світі. Стратегії розвитку соціальних комунікацій, концепції трансформації комунікаційних систем у демократичному суспільстві.

Інституціалізація в соціально-комунікаційній сфері України. Роль українських медіа в розвитку соціальних комунікацій. Процес роздержавлення українських ЗМК в контексті стратегій розвитку соціальних комунікацій. Громадські ЗМК. Умови формування громадського мовлення в національному інформаційному просторі. Роль ЗМК у формуванні громадянського суспільства в Україні. Динаміка функцій соціальних комунікацій як результат демократичних перетворень системи ЗМК.