ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

ЗМІСТ КУРСУ

Модуль І.

Змістовий модуль І. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

Тема 1. Вступ. Науковий напрям «Соціальні комунікації»

Місце напряму «Соціальні комунікації» в системі наукових досліджень. Історія виникнення галузі науки та навчальної дисципліни.

Комунікаційні аспекти еволюції культури. П’ять стадій еволюції культури в аспекті розвитку комунікацій.

Соціальна комунікація як предмет дослідження в історії науки. Історія наукового пізнання комунікації від античності до Нового часу. «Комунікаційний вибух» ХХ ст.

Роль узагальнювальної теорії (метатеорії) соціальної комунікації. Метатеорія соціальної комунікації як міждисциплінарна узагальнювальна теорія, що формується на основі різних наук, які вивчають певні аспекти соціальних комунікацій. Основні проблеми метатеорії соціальної комунікації.

Тема 2. Структура поняття “соціальна комунікація”

Повсякденне та наукове розуміння комунікації. Елементарна схема комунікації. Комунікація як опосередкована та цілеспрямована взаємодія двох суб’єктів. Моделі комунікації. Хронотоп, його різновиди. Типологія комунікації (матеріальна, генетична, психічна, соціальна комунікація).

Зміст та співвідношення понять “комунікація”, “соціальна комунікація”, “масова комунікація”. Соціальна комунікація як умова та характеристика існування соціуму. Соціальні функції комунікації. Матеріальні та ідеальні (духовні) складники комунікації. Цільові параметри соціальної комунікації.

Соціальна комунікація як рух смислів у соціальному просторі та часі.

Проблема смислу в теорії комунікації. Психологічна тріада та цілі комунікації. Знання та вміння, стимули, емоції як смисли комунікаційних повідомлень.

Проблема розуміння повідомлення. Пізнавальне розуміння та комунікаційне розуміння як предмети вивчення гносеології та герменевтики. Форми комунікаційного розуміння: комунікаційне пізнання, комунікаційне сприймання, псевдокомунікація. Критерії розуміння.

Соціальний простір і час. Соціальний простір як система соціальних відносин між людьми, що відчувається ними інтуїтивно. Соціально-комунікаційні координати реципієнта повідомлення. Соціальний час як інтуїтивне відчуття сучасниками плину соціального життя, залежне від інтенсивності соціальних змін. Рух смислів у соціальному часі і тривалість збереження смислами своєї цінності.

Комунікаційна діяльність як рух смислів у соціальному просторі. Соціальна пам’ять як рух смислів у соціальному часі.

Тема 3. Комунікаційна діяльність та спілкування

Комунікаційні дії та їхні форми. Комунікаційна дія як завершена операція смислової взаємодії, що відбувається без зміни учасників комунікації. Форми комунікаційних дій: наслідування, управління, діалог.

Види, рівні та форми комунікаційної діяльності. Види комунікацій: мікрокомунікація, мідікомунікація, макрокомунікація (залежно від активного, цілеспрямованого суб’єкта). Рівні комунікацій: міжособистісна, групова, масова комунікація (залежно від об’єкта впливу).

Види комунікаційної діяльності: мікрокомунікація, мідікомунікація, макрокомунікація – у їхніх формах. 7 форм мікрокомунікації, 5 форм мідікомунікації, 3 форми макрокомунікації.

Співпраця та конфлікти в комунікаційній діяльності. Форми комунікаційної діяльності, спрямовані на зміцнення співпраці чи на конфліктне протистояння. Діалогова комунікація. Теорія діалогізму у філософії та культурології (М. Бубер, М. Бахтін та ін.).

Спілкування як соціально-психологічна та комунікаційна категорія. Співвідношення понять “спілкування” та “комунікація”. Перцептивний, комунікативний, інтерактивний аспекти спілкування. Спілкування як сума процесів перцепції (взаємного пізнання людей), комунікації (обміну висловлюваннями, знаковими повідомленнями) та інтеракції (спільних цілеспрямованих дій).

Ігри та псевдоігри як різновиди комунікаційних дій. Роль гри на різних стадіях еволюції культури. Гра як творча комунікаційна дія. Типологія ігор залежно від мети. Псевдогра як нетворча комунікаційна дія. Трудова повинність та ритуал.

Правда і брехня в комунікаційній діяльності. Істина як об’єктивне адекватне відображення подій і явищ; правда як достовірне повідомлення, мотивоване моральною відповідальністю комуніканта за свої висловлювання. Опозиції: правда – істина; істина – неправда (помилка, напівправда, брехня, ілюзія); правда – обман. Підходи в розумінні принципу правдивості.